App Store Google Play
Олександр ВАЙС

Окупація

11 Травня 11:23

Окупація завжди починається з брехні. Певною мірою окупація і є брехнею. Довгими й марними намаганнями називати речі тим, чим вони не є і привласнюванням їх тими, кому вони ніколи не належали. Наш випадок не був винятком.

Мої викладачі настільки боялись слова «політика», що геть забули про слово «війна». Власне, мабуть саме тому по стількох роках я так і не можу назвати їх своїми вчителями. Однак, озираючись у ті часи, вже нині можна з впевненістю сказати, що особливої провини ні на кому з них немає. Вони були плодами своєї епохи та свого регіону. З усіх сил вони намагались приборкати ту напругу, природа якої їм була не до кінця зрозуміла. Замирення, компроміси й пацифізм не могли бути вирішенням в ситуації, коли в діло подекуди вже йшли погрози і насильство. Згадуючи усе те, що сталось далі, наскільки безглуздими нині видаються наші суперечки про три спалені автобуси в Києві, проплачені марші мільйонів та безкоштовні наркотики на Майдані взимку чотирнадцятого року. Засліплені власною наївністю, ми не помічали, як в наше місто поступово приходить окупація.

Щодня ми бачили ознаки хвороби. І чим довше це тривало, тим більше симптомів ставали дедалі очевиднішими навіть для некритичного ока. Найпомітнішим з них стало різке зникнення правди. Звиклих дивитись виключно російські телеканали, нас накрило хвилею тотальної брехні, метою якої було морально знищити всякий опір зі сторони тих, що ще намагались відшукати істину. Саме тоді відбувся один з найтрагічніших моментів війни на сході України. Першими жертвами окупації стали сотні родин, розбитих і розділених не стільки лінією фронту, скільки брехнею з екрану телевізора.

Окупація – страшний звір. Він далеко не завжди вбиває тебе одразу. Встромляючись своїми пазурами тобі в душу, він немов паразит починає висмоктувати не тільки життя, але й усе найкраще, що лиш може бути в людині. Окупація змушує забувати про друзів, родичів і коханих, що у тебе були. Жахаючи самою думкою про те, що вони могли обрати не той бік. І всі теплі спогади про них можуть обернутись гірким розчаруванням та болем. І день-у-день ти змушений забувати про ті щасливі миті, які в тебе колись були.
Така ж доля спіткала усе місто. Повільно, але невблаганно, з вулиць зникала реклама, яку ніхто вже не хотів ані продовжувати, ані міняти. Особливо чітко це проглядалось у самому центрі. Коли, проїжджаючи маршрутом першого трамвая, ти бачиш лише обдерті рекламні щити, сіті-лайти з давно не актуальними анонсами та незвично порожній фасад палацу молоді, завжди забитий десятками банерів з рекламою ярмарок або дитячих вистав. Разом з ними вмирали численні бутіки й торгівельні центри, кінотеатри й банки – усе, до чого лиш дотягались бридкі щупальця ненаситного звіра.

Кажуть, що теорії змови народжуються з егоїзму та пихи. Якщо так, то Донбас був ідеальною жертвою обману. Вулиці нашого міста переповнювали міфи. Цар-«пушка», пам’ятники шахтарської слави та бульвари Пушкіна існували разом зі скляними новобудовами, торгівельними центрами та численними нічними клубами. Здавалось, ніби пафос був частиною місцевого хорошого тону, який наче вірус заражав кожного на своєму шляху. Такий, розпушений пафосом і здобрений брехнею, ґрунт якомога краще підходив для монстра, що в ньому оселився.

Разом з містом змінювались і люди. Здається, саме тоді вперше в житті мене назвали фашистом і звинуватили у бажанні когось розстріляти. Ясна річ, це була брехня. Втім, брехня показова. Вона давала зрозуміти ту напругу, що існувала не тільки між шістнадцятирічними студентами, але й поза межами наших кіл. Питання мови, знищення пам’ятників, історії та подій у країні часто ставали причинами для скандалів прямо під час занять. Поза межами аудиторій не залишалось нічого. Навіть плітки, що їх завжди плодить війна. Про зброю, що продавалась посеред міста чи не з землі. Про перші звільнені з-під окупації міста. Про танки ЗСУ, що їх начебто бачили на околицях. Та багато іншого. Це збурювало емоції та не давало віддатись апатії.

Окупація перетворює кожну свою жертву на співучасника. Це стається не одразу, однак поступово і невідворотно. Щодня вона ніби підкуповує зрадливу людську природу, змушуючи пристосовуватись до нового формату нормальності, згладжуючи кути та затьмарюючи кольори картини. Так ця реальність переходить у внутрішньочерепну віртуальність. Ніби комп’ютерний вірус пожирає усі думки та уповільнює свідомість, перетворюючи оточуючий світ на один суцільний і нескінченний глюк.

Я часто згадую той день, коли під звуки штурмовиків над донецьким летовищем полишав місто. Чи міг я зробити бодай щось за весь цей час, аби зупинити того монстра, що захопив моє місто? Чи залежало щось тоді від шістнадцятирічного студента, який щодня, ідучи на навчання, бачив через дорогу прапори того самого чудовиська? Не знаю… або не хочу знати. Окупація продовжує жити в тобі, бажаєш ти того чи ні.

Мабуть тому, що так само як окупація є за своєю суттю брехнею, так і брехня за своєю суттю є окупацією. Окупацією правди, совісті та обов’язку. І звільненням тут може бути тільки прийняття істини, яка рано чи пізно осяє захоплені брехнею землі.



4 роки тому Дніпро позбувся тягаря гріхів і злочинів одного з організаторів Голодомору та офіційно став Дніпром.З тих пір навіть затяті противники узаконення цієї народної назви забули й згадувати про...
Юрій Фоменко

Біля річки Жовтої

1648 року, вночі з 15 на 16 травня, військо Речі Посполитої вишикувалося для здійснення маршу до урочища Княжі Байраки ...Чим була та битва під Жовтими Водами? Початком визвольної війни? Початком бурж...
Олександр ВАЙС

Окупація

Окупація завжди починається з брехні. Певною мірою окупація і є брехнею. Довгими й марними намаганнями називати речі тим, чим вони не є і привласнюванням їх тими, кому вони ніколи не належали. Наш вип...
Колись Чорний ліс тягнувся від Карпатів до Дніпра, а Голубий ліс на Січеславщині займав майже повністю Петриківський, Царичанський, Магдалинівський, Новомосковський та Павлоградський райони.Про що сві...