App Store Google Play
Антон МОРОЗ

Забуті уроки минулого

25.07.2019 23:58
“Кажуть, не бійся самого Чистилища, а бійся доріг, що з нього виводять. Як відомо, їх тільки дві: одна веде до раю, інша, яку українські соціалісти щедро вимостили своїми благими намірами, вивела країну прямо до пекла більшовицької диктатури”.
 
Результати парламентських виборів показали нам, що урок 100-річної давнини українці не засвоїли, і тому вони знову наївно вірять у свого “старшого брата”, який останні 370 років хотів лише одного — тотального знищення України. 20% громадян зробили ставку на представників відверто проросійських партій ”За життя”, “Опоблок” та “Шарія”. Як і 100 років тому ці люди вірять у північного сусіда, який своєю сильною рукою наведе тут лад, віддасть заводи робітникам, а землю селянам. Саме цим людям слід нагадати про долю їхніх предків, які вірили в більшовиків та допомагали червоним насаджувати тут свій порядок.
 
Михайло Грушевський після чотирьох років війни з більшовиками визнав їхню владу та навіть став академіком АН УРСР. Що цікаво, на початку Визвольних змагань він бачив Україну частиною “демократизованої” Російської Імперії. Згодом лише наступ більшовиків змусив його відмовитися від такої позиції й перейти на бік “самостійників”. Владу Скоропадського він не визнавав, ба більше, у часи Гетьманату злігся з більшовиками (ІІ інтернаціоналом). Після ліквідації Української держави Грушевський, незважаючи на відомі вже тоді репресії проти українського народу, звертається до більшовиків із пропозицією повернення до Радянської України. У 1930-х був висланий з України. Помер у російському Кисловодську внаслідок сепсису, який виник після операції. Похований у Києві.
 
Фактичний Прем’єр-міністр УНР Володимир Винниченко також визнав владу більшовиків. Втім, вже згодом раптово зневірився у “соціалістичному раї”, якого він так жадав. Після еміграції у Францію спромігся написати мемуари, в яких слізно розповідав про “втрачені шанси України”. На рідну землю він так і не повернувся. Похований у французькому Мужені.
 
Інший Прем’єр-міністр УНР Всеволод Голубович визнав радянську владу, за що отримав у керівництво відділ Вищої ради народного господарства України. У 1930-х роках був репресований та відправлений у російський Ярославль, де помер у в’язниці. Точне місце поховання ніхто не знає.
 
Голова делегації України, яка вела переговори у Бресті та уклала так званий “хлібний мир”, міністр закордонних справ УНР Микола Любинський визнав радянську владу. Працював в Інституті наукової мови при АН більшовицької України. На початку 1930 року Заарештований спецслужбами СРСР. Був підданий різноманітним фізичним тортурам, після чого відправився в один із таборів ГУЛАГу. Розстріляний в урочищі Сандармох в російській Карелії. Точне місце поховання ніхто не знає.
 
Заступник української делегації у Бресті Левицький визнав радянську владу. При ній працював старшим економістом об’єднання “Сталь”. У 1930-х роках репресований. Місце поховання ніхто не знає.
 
Український драматург Микола Куліш не просто визнав більшовиків, а і був активним “червоним” діячем. Один із засновників Дніпровського селянського полку у складі Червоної Армії в Херсоні. Відсидів 5 місяців під час Гетьманату Скоропадського. Після повернення Червоної Армії в Україну, він стає начальником штабу групи військ Херсонського та Дніпровського повітових військкоматів. Керував органами народної освіти в Олешківському повіті, редагував газету “Червоний Шлях”. У грудні 1934 року, перед похоронами свого друга Івана Дніпровського, Миколу Куліша було заарештовано органами НКВС і звинувачено у приналежності до націоналістичної терористичної організації і зв'язках з ОУН. Був засуджений до 10 років Соловецьких таборів. 3 листопада 1937 року, за постановою особливої трійки НКВС по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 р., розстріляний в урочищі Сандармох.
 
Валер’ян Поліщук, поет, літератор, у 1919 році працював секретарем газети “Республіканець” у Катеринославі. Підтримував повстання Директорії проти Павла Скоропадського. 1920 року повернувся до Києва, співпрацював у радянській газеті “Більшовик”. Наступного 1921 року перебрався до Харкова, працював у різних літературних часописах радянської України. У листопаді 1934 року заарештований органами ДПУ. Отримав 10 років виправно-трудових таборів. Покарання відбував на Соловках. Постановою окремої трійки Управління НКВД СРСР по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 року дістав найвищу кару (розстріл). Вивезений із Соловків з великим етапом в'язнів Соловецької тюрми і страчений 3 листопада 1937 р. в урочищі Сандармох.
 
Родина Крушельницьких. Чи не найяскравіші представники української інтелігенції початку ХХ століття. Після встановлення радянської владина більшій частині територіх України уникали контактів з більшовиками. На початку травня 1934-го року колишній міністр освіти Української Народної Республіки Антін Крушельницький приймає доленосне рішення – покинути Львів і разом з сім’єю переїхати у Харків, тодішню столицю Радянської України. Більшовики обіцяли родині безпеку. Вже за півроку до Крушельницьких завітали спецслужби. Згодом родину було репресовано. Майже всі з Крушельницьких, які переїхали в радянську Україну, були страчені в урочищі Сандармох та інших місцях на території Росії.
 
Підтримуйте Росію і далі. Вірте Росії і далі. Вона вас не зрадить, бо ми ж брати, правда?З


Шостий номер на посаді президента до такої межі додзвонився Путіну, допримирявся з Московією, що Україна вже перетворилася з суб‘єкту міжнародних відносин і геополітики на об‘єкт, думка як...
Що ближче 9-те травня, тим більше ми чуємо здавалося би незбагненні біснування у Кремлі та виразки місцевих наших груп, які орієнтуються на Москву.Деякі російські аналітики (Піонтковський чи, наприкла...
Ви хочете зупинити зелений реванш?Відрубати зелену голову совково-рашистській гідрі так само, як перед тим відрубали синю і червону?Я теж. Але ще дужче хочу зупинити, нарешті, постійні коливання внутр...
Васіліса ТРОФИМОВИЧ

Чи в нас уже 37 рік?

Офіційно. У зв’язку з останніми подіями, що відбуваються в Україні, звертаюся до усіх проукраїнських політичних партій та рухів, таких як партії «Європейьска Солідарність», «Г...