App Store Google Play
Анна АКСЬОНОВА

Нам всім не вистачає емоційного інтелекту

26 Квітня 15:31

Сьогодні хочу відкрити про себе декілька страшних таємниць. Я – з тих, хто замовляє каву українською, не купляє на касі пластикові пакети, підтримує Січеславську, а ще я - віруюча людина.

Я завжди у будь-який спосіб висловлюю свою позицію - текстую у себе на сторінці, підписую петицію, мітингую під стінами Верховної ради.

Якщо мене питають, чому так, а не інакше, аргументую свою думку, але ніколи її не нав‘язую. Бо поважаю чужий вибір.

Я ніколи не прошу в розмові зі мною переходити на українську. Не розвертаюсь до черги і не змушую інших відмовитись від пластикових пакетів - все що я можу зробити, розповісти, чому вони екологічно шкідливі і поступово вбивають нашу планету. Не силую полюбити назву Січеславська, але ж не сидіть тоді, пасивно склавши руки, зробіть хоч щось. Ініціюйте якусь таку собі «Дніпровська ТАК», я буду лише рада позмагатися.

Я радію від нарешті прийнятого через довгих 28 років Закона про мову, бо це моя перемога, так само, як засмучуюсь від президентства Зеленського, бо ця перемога не моя. І це нормально. Але я вчуся приймати вибір інших, бо поважаю його.

Натомість майже щодня я отримую повідомлення на шкальт «От на кого Нацдружин треба наслати, хоча... Ні, психушка усіх вас не прийме, тільки Нацдружини», «Побачив це, вирішив послати тупих зоозахисників, у котрих у голові лайно», «Це священнослужитель? Фу».

Люди вважають своїм обов’язком образити цінності інших. Якби мене спитали, чого не вистачає сучасному суспільству, це не були б високі пенсії і якісні дороги. Людям не вистачає терпіння, поваги до інших та емоційного інтелекту. І поки що я також не виняток.

І на завершення теми. Особисто я жодного разу не стикалася з утисками російської в Україні, про які масово почали писати після ухвалення закону про державну (!) мову. Але коли мені будуть про це казати, я просто показуватиму цей скрін: ibb.co/TLmbwxM

Інші думки автора



Максим Мірошниченко

Історія про те, як я вкрав

Коли мене серйозно питають чи крав я хоч щось у своєму житті, я не поспішаю відповідати, бо точно знаю, що крав у дитинстві. Зараз важко згадати що, але один випадок я пам'ятаю...Це було 19 років тому...
Важко осягнути наскільки ми втратили зв'язок зі своїм минулим. Не кажучи вже про те, скільки нам необхідно часу на відновлення своєї ж ідентичності та культури. Гортаючи сторінки "Моїх споминів п...
Ойойой! Вони образили Україну і весь народ!Вони не віддали честь Президенту(!!!)Ооо! Наші герої! Скрутили дулю клоуну!Я промовчу про честь. Бо тут окрім посміятися не виходить. Честь можна мати, або н...
Потенційна реабілітація Росії в очах євробюрократії висить над нами уже кілька років. В цьому немає нічого дивного, адже Росія має набагато більший вплив у Європі, ніж Україна. Цей вплив напрацьовував...