Знову завівся з хлопцями про «правду війни». Ну, в сенсі чи треба показувати в кіно цю саму правду.
Треба!
Але, якщо всю її показувати в кіно, то це буде фігня, повна заунивності і нудьги.
Ну от наприклад. Приїхала до мене на позиції молоденька журналістка з оператором:
- Ви тут просунулись на кілометр вперед і окопались! Можна познімать ваші будні?
- Можна. Тільки розташування вогневих точок не знімать, в бік противника з позицій не знімать, загальні плани, які можуть розкрити схему оборони, не знімать. А, да. Хлопців знімать тільки з їхньої згоди.
- Ой! Та знаю я.
- От і прекрасно. Отже, домовились...
Прийшли. Хлопці риють, облаштовують бліндаж, запасні позиції, стрілецькі ніші, траншею «ламають».
Походила дівчина, походила і зазбиралась назад:
- Нєєє, мені треба бій зняти, перестрілку, бойову роботу, а не 20 мужиків «на лопатах».
- Воля Ваша, бажаю удачі. Котяра з Карлсоном Вас відведуть в тил, а там розберетесь самі.
- І що ж у Вас тут за війна така? Ви хоч противника бачите?
- Коли як. Здебільшого, якщо ми його бачимо, то він живе рівно стільки, скільки треба часу аби натиснути на спусковий гачок. Тому рідко ми його бачимо. - сміється Рагнар.
- Чого ж тихо у вас тут?
- Так саме тому і тихо.
- Оййй, на іншу позицію поїду, де веселіше.
Або от Рембо дивились майже всі.
Красиво, круто, наворочено. Я люблю першу частину, де казковості небагато.
Вмілий, розумний, сильний, спритний, «натасканий» спец...
Тільки от як він став таким зарізякою не показують.
Не показують, як він душарою-новобранцем прийшов на службу, як відслужив рік-два у піхоті, як місяць здавав іспити на «зеленого берета», як ще рік чекав поки прийде підтвердження, як ще майже рік вчився на того «берета», як відвоював три роки у В‘єтнамі. Не показують всі ці караули, наряди, марш-кидки...
Вся правда - це нудно)))
