App Store Google Play
Антон МОРОЗ

Чи готові ми до воєнного стану?

27.11.2018 13:45

 

Блокада Азовського моря та великих портів Бердянська та Маріуполя — це цілком логічний і очікуваний крок від Росії, яка таким чином поступово формує навколо України класичний “мішок”. Відповідно, втрата сполучення Азовське море-Чорне море-Середземне море несе для нас втрати не лише у економічному плані, а і у геополітичному. Звичайно, що ВМС України об’єктивно не здатні диктувати свої умови Чорноморському флоту РФ, втім і ігнорувати блокаду вони не могли. Тому показові рейди бойових кораблів до Азовського моря це цілком логічна відповідь на загрозу з боку окупантів. Варто також пам’ятати, що атака росіян на українські катери із застосуванням авіації та гарматного озброєння була здійснена у нейтральних водах. Тому вчорашній виступ постійного представника РФ в Раді безпеки ООН зайвий раз підтверджує, що для Росії правда може бути лише російська. Інцидент 25 листопада це відкритий напад, без “зелених чоловічків”, без “воєнторгу” і без “росіян-добровольців”. Російська Федерація перейшла межу, яку ж сама встановила ще п’ять років тому. І це може свідчити лише про те, що гальмівна система російського режиму повністю вийшла з ладу. Ми маємо бути готові, що подальша агресія може перейти у відкриту війну і впровадження воєнного стану — необхідний крок для захисту України.

Проте, впровадити воєнний стан юридично це не означає, що він буде працювати практично. І ця проблема пов’язана з традиційною позицією значної частини населення, яка сповідує релігію “внєпалітікі” та свідомо дистанціюється від будь-яких внутрішніх процесів, що вимагають від громадян хоча б якохось проявів відповідальності. Вже давно існує думка, що на території держави України існує дві країни — Країна тих, у кого не виникає питань навіщо боротися за свободу і гідність свого народу та Країна людей, які навіть не усвідомлює ким вони є. Одні за годину після нападу росіян зібрали “тривожні рюкзаки” аби дати відсіч ворогу, а інші почали зв’язуватися із родичами в Польщі і шукати “тепле місце”. Одні спостерігали за подіями, які б могли вирішити долю України тут і зараз, а інші почали шукати в цьому будь-яку зраду. Одні усвідомлюють навіщо державі потрібний воєнний стан, а інші спроможні лише на нічим не підкріплену паніку та деструктивні “інсинуації на тему”. Дивно бачити поряд допис про те, як підлітки добровільно вийшли укріплювати позиції біля Маріуполя і допис від зрілого громадянина України, який бачить у воєнному стані “угоду між Путіним та Порошенком”. Тож, одні українці свідомо готові тимчасово відмовитися від частини своїх прав заради України, а інші спроможні лише на розгін конспірологічних теорій та заклики “валити диктатуру” бо зарплати забирають. Цікаво, чи всі з “критиків” воєнного стану використовували у повній мірі ті права, які обмежуються разом із його введенням?

Очевидно, що воєнний стан був необхідний ще з 2014 року, але що тоді, що сьогодні його впровадженню заважав страх політиків. Страх того, що на наступних виборах громадяни не віддадуть свій голос за тих, хто змушує їх працювати на відсіч окупантам. І абсурдність цієї ситуації вкотре підтвердили окремі народні депутати під час позачергового засідання ВР 26 листопада.

Таким чином, двома головними проблемами практичного впровадження воєнного стану є:
1) відсутність у значної частини населення будь-якої поваги до своєї країни та неготовність громадян свідомо дивитися трохи далі свого монітору та кишені
2) відсутність розуміння у політиків того, що в такий критичний час вони не мають йти за течією, а направляти русло у ту сторону, рух до якої має укріплювати державність та прогрес суспільства

Народ має вирішити чи готовий він боротися за свою свободу, а політикум у свою чергу має знати, що боротьба за матеріальну вигоду під час війни за рахунок дешевих маніпуляцій та популізму — це мародерство і саботаж.



Ось і минуло свято 14 жовтня – день священний для кожного українського націоналіста. При чому незалежно від його релігійних, історичних чи будь-яких інших поглядів. Це свято, особливо у такий не...
Між іншим, альтернативи Мінському процесу варто шукати. Молдова, Грузія, Україна. Це - держави, на території яких є російські окупаційні війська. Їх об'єднує бажання деокупації власних територій. ПМР,...
Уявила собі той жах, який би відчули дніпряни, якщо б кремлівські терористи впритул наблизилися до нашого міста Дніпро.Звісно, наші військові зайняли б оборону, стягнувши до східного кордону міста воє...
Влада зрозуміла, що провалила комунікацію із активною частиною суспільства. Врешті про це прямо заявили спікери. Вони, до речі, були підібрані продумано, - модерував зустріч голова ОДА (ну а як ще без...