Як приємно іноді стикатися з добрими справами. З щирими добрими справами, які люди роблять просто тому, що не можуть інакше. З 2014 року я вперше почала по-справжньому пишатися українським народом, коли побачила волонтерський рух. Люди, які завжди жили скромно, працювали багато, а вистачало – так щоб хліб максимум з маслом, але без ікри. Тобто мінімально, для скромного життя. Ці люди знайшли і час, і кошти, щоб забезпечити армію.
Йдуть роки і приємно спостерігати, що добрі справи мають місце не тільки в стресових ситуаціях, а і в повсякденному житті. Нещодавно досліджуючи тему інклюзії спілкувалася з мамою трьох дітей із Петриківки Наталією Коліне. Її середня донечка Мілєна має інвалідність і пересувається у візку. Родина живе скромно, і жінка витрачає багато часу на доглядання дітей, тому балувати їх фінансової можливості нема.
Радник голови ДніпроОДА Юрій Голик, займаючись реконструкцією опорної школи в Петриківці, познайомився з родиною і не залишився байдужим. Як розповіла мені Наталя, Юрій Голик регулярно робить подарунки маленькій Мілєні – планшет, телефон. Але найважливішим подарунком став інвалідний візок. В селищі погані дороги, якими важко пересуватися пішки, тим пак на візку. Тому старий візок швидко розхитався, а коштує він немало.
Можу із впевненістю заявити, що подарунок від щирого серця, адже про це жодним словом не обмовилися у всюдисущій прес-службі ОДА. Не для піару, без корисних помислів, просто для дитини.
