App Store Google Play
Ольга ВОЛИНСЬКА

Околиця українського духу

23.10.2018 13:37

Спершу не одразу розумієш, що на цих фото не так. Свято як свято – і вишиванки, і коровай, і куліш, і вареники, і кульки жовто-блакитні. Але щось муляє око. І справа не у військових одностроях, які то тут, то там вигулькують у пістрявому натовпі. Тут якраз нічого дивного: війна, як скажений пес, розірвала Зайцеве навпіл. Більша частина селища – потрапила під контроль окупантів, а Україна стала відлунням свого імені: опинилась на околиці... Історія зробила ще одне коло: споконвічно козацький край – став утіхою заброд. А на околицях Зайцевого - у День захисника зібралися люди у вишиванках. Співали гімн. Читали Стуса та Шевченка, тоді як за кілометр – люто ненавидять усе українське. Ненавидять не лише словом, а й зброєю. Різного калібру.

А людям української околиці не звикати. Все ж чотири роки під обстрілами. В облуплених снарядами хатах, з продірявленими стріхами, з тріщинами під саму стелю. Без газу. Без світла. Без лікаря. Без школи. Автобус до найближчого Бахмуту – лише двічі на тиждень. 240 людей. 20 дітей. І тримаються ці люди за свою околицю так міцно, як за останню надію: малі й старі, безробітні шахтарі та місцеві поети, волонтери та вояки, які не випускають зброю з рук…

Українська околиця Зайцевого у День захисника, Покрови й українського козацтва – мала ще одне, персональне свято. 363-й День народження села, яке зараз розірване навпіл. Одна частина, наче хвора вітрянкою - у прапорах окупанта, інша – в українських стягах.

Але щось на цих фото таки муляє око. Змушує стискатися серце та знову й знову вдивлятися в незнайомі обличчя. Люди сидять на стільчиках просто неба. Ховаються від дощу під навіс. Тепер це їхній Будинок культури. За 4 роки уже звикли. До чого ще важко призвичаїтись – що терапевт приїжджає раз на місяць, а найближчий сімейний лікар - за 10 км. У негоду – це вже цілих 24, бо спробуй об’їдь побиті дощем дороги! Якби не парамедики, було б взагалі кепсько - швидка з Бахмута може не встигнути, а вночі – не приїде взагалі. А на українській околиці - 12 лежачих хворих і більшість тутешніх – пенсіонери. Третина місцевих через війну втратили роботу.

Якщо обстрілів нема – вже добре, а коли щільно накриває – можна лишитись без даху над головою, в одних резинових капцях. І таке було… Цілим селом вдягнули, нагодували, дали прихисток... Гроші з хат зібрали – засипали ями на сільській дорозі. Вугілля, ліки та одяг привезли волонтери. Від голоду рятують городи. Від відчаю – ось такі дні, коли усі «вцілілі» разом… Без примусу. Без жодного наказу згори, бо та «гора» щось зовсім про них забула.

«Тримайтеся!» - чують з усіх сторін. І тримаються. За міцні стіни, за стільчики просто неба, за кульки, за коровай, за вірші Сосюри, один за одного... Лише - сум в очах такий безмежний, що здається от-от вихлюпнеться крізь фото. Великий сум на маленькій українській околиці.

 

 

 

 

Інші думки автора



Уявила собі той жах, який би відчули дніпряни, якщо б кремлівські терористи впритул наблизилися до нашого міста Дніпро.Звісно, наші військові зайняли б оборону, стягнувши до східного кордону міста воє...
Влада зрозуміла, що провалила комунікацію із активною частиною суспільства. Врешті про це прямо заявили спікери. Вони, до речі, були підібрані продумано, - модерував зустріч голова ОДА (ну а як ще без...
Андрій ДЕНИСЕНКО

Ріки наших кордонів

Комоні ржуть за Сулою - писав автор Слова о Полку Ігоревім про простір війни і волі, наш степ. Колись Русь-Україна закінчувалась на цій несамовито красивій річці, на правім крутім її березі, перед ди...
Марія СОЛОМОНОВА

А далі що..?

Ну добре, давайте пограємося у «припущення»)(Бо деякі коментарії настільки безглузді і навіть ворожі до України, що викликають не тільки скептичну посмішку, але і відверте обурення більшос...