App Store Google Play
Ольга ВОЛИНСЬКА

Околиця українського духу

23.10.2018 13:37

Спершу не одразу розумієш, що на цих фото не так. Свято як свято – і вишиванки, і коровай, і куліш, і вареники, і кульки жовто-блакитні. Але щось муляє око. І справа не у військових одностроях, які то тут, то там вигулькують у пістрявому натовпі. Тут якраз нічого дивного: війна, як скажений пес, розірвала Зайцеве навпіл. Більша частина селища – потрапила під контроль окупантів, а Україна стала відлунням свого імені: опинилась на околиці... Історія зробила ще одне коло: споконвічно козацький край – став утіхою заброд. А на околицях Зайцевого - у День захисника зібралися люди у вишиванках. Співали гімн. Читали Стуса та Шевченка, тоді як за кілометр – люто ненавидять усе українське. Ненавидять не лише словом, а й зброєю. Різного калібру.

А людям української околиці не звикати. Все ж чотири роки під обстрілами. В облуплених снарядами хатах, з продірявленими стріхами, з тріщинами під саму стелю. Без газу. Без світла. Без лікаря. Без школи. Автобус до найближчого Бахмуту – лише двічі на тиждень. 240 людей. 20 дітей. І тримаються ці люди за свою околицю так міцно, як за останню надію: малі й старі, безробітні шахтарі та місцеві поети, волонтери та вояки, які не випускають зброю з рук…

Українська околиця Зайцевого у День захисника, Покрови й українського козацтва – мала ще одне, персональне свято. 363-й День народження села, яке зараз розірване навпіл. Одна частина, наче хвора вітрянкою - у прапорах окупанта, інша – в українських стягах.

Але щось на цих фото таки муляє око. Змушує стискатися серце та знову й знову вдивлятися в незнайомі обличчя. Люди сидять на стільчиках просто неба. Ховаються від дощу під навіс. Тепер це їхній Будинок культури. За 4 роки уже звикли. До чого ще важко призвичаїтись – що терапевт приїжджає раз на місяць, а найближчий сімейний лікар - за 10 км. У негоду – це вже цілих 24, бо спробуй об’їдь побиті дощем дороги! Якби не парамедики, було б взагалі кепсько - швидка з Бахмута може не встигнути, а вночі – не приїде взагалі. А на українській околиці - 12 лежачих хворих і більшість тутешніх – пенсіонери. Третина місцевих через війну втратили роботу.

Якщо обстрілів нема – вже добре, а коли щільно накриває – можна лишитись без даху над головою, в одних резинових капцях. І таке було… Цілим селом вдягнули, нагодували, дали прихисток... Гроші з хат зібрали – засипали ями на сільській дорозі. Вугілля, ліки та одяг привезли волонтери. Від голоду рятують городи. Від відчаю – ось такі дні, коли усі «вцілілі» разом… Без примусу. Без жодного наказу згори, бо та «гора» щось зовсім про них забула.

«Тримайтеся!» - чують з усіх сторін. І тримаються. За міцні стіни, за стільчики просто неба, за кульки, за коровай, за вірші Сосюри, один за одного... Лише - сум в очах такий безмежний, що здається от-от вихлюпнеться крізь фото. Великий сум на маленькій українській околиці.

 

 

 

 

Інші думки автора



Марія СОЛОМОНОВА

Нехай нас єднає наша мова

22 квітня настало. Світ не зрушився з місця. А Україна – тим паче)Тож, життя продовжується, і нам, звісно ж, своє робити – суто українське, національне, гідне нашої нації та наших Героїв.Н...
Максим Мірошниченко

Моя президентська програма

Україна first!1) Реінтеграція підконтрольної частини Донбасу2) Міністерство окупованих територій займається питаннями моніторингу за дотриманням санкцій, підготовкою теоретичних засад майбутньої кримс...
Тема не нова, але я не перестаю дивуватися на кожному кроці, як все запущено з автоматизацією процесів в Україні. Як можна мати такий ресурс, такі світлі голови, які працюють на міжнародні компанії, і...
Реакція на 30% Зеленського мене лякає набагато більше, ніж самі 30%. Люди раптово відкрили для себе, що світ набагато ширший за Фейсбук чи Ютуб. Всі раптово забули в якій країні ми живемо і яке минуле...