App Store Google Play
Ярема ГАЛАЙДА

Ринатова любов

09.09.2018 17:04

Десь у 1992 році я взявся за тренерство по рукопашці. Не дуже вдалий вийшов бізнес. Хоча народу було чимало. 
Був серед учнів такий собі хлопак звали його Роман і був він трохи старшим за мене.

Красунчик! Ну справжній Бред Пітт. Дівчата за ним бігали просто під спортзалою з тренувань чекати. Міняв їх мало не щотиждня. Та які дівчата були!!! Красуні!

Походив він може з півроку до мене в секцію, а потім зманив його до Таджикістану дружок мій Артур.

Назвався Ромчик Ринатом та й рвонув шукати пригод.
І сталася з ним там така річ.

Стояли наші хлопці десь у горах, утримували позиції, контролювали якийсь перевал, через який йшла дорога, а на сусідній гірці стояла ворожа артилерійська батарея. Старезні 76,2 мм гармати ще з Другої світової. Таке, пострілювали раз на кілька днів в нікуди аби снаряди палити. Більше проблем додавали щоденні перестрілки та вилазки. Кожен день когось та підстрелять або камінними уламками посіче не гірше ніж шрапнеллю.

Так от. Кожні три дні прибувала до них, то на «буханці», то на «Уралі», лікарка. Молода білявка. Пишногруда та довгонога. За нею упадали всі в окрузі мало не 100 кілометрів. Та і вона була смілива і весела. Сердець нарозбивала, мамо, не горюй!

Ну і наш Ринат не став виключенням. Тільки от втюхався в неї по повній. Нудився світом, поки вона не приїздила. А коли приїздила, ходив і дивився здаля. Всі з нього реготали:

- Що?! Спікся ловелас?! Ахахаха! Хороша Маша та не наша?! 
Звали її, власне, Світланою і була вона росіянкою. Що її занесло до таджикських муджахідів? Хтозна!

Та раптом щось і у тої Світлани при Ринатові теж почалось...
Ну, коротше, в якийсь з приїздів, взяла молодичка Рината за руцю та і повела у окремий бліндажик на всю ніч. На всі кпини показала дулю, а Ринат глянув так, що якось у людей відпало бажання продовжувати...

Удосвіта завантажили до «Урала» поранених. Водій вже прогрів двигун. Світлана залізла у кабіну і з посмішкою все махала Ригатові. Він теж з дурнуватою посмішкою щасливого йолопа проводжав її поглядом і змахував рукою.

Бійці теж щось вигукували на прощання і теж махали. 
Урал заревів, зрушив з місця, набираючи потихеньку швидкість...

Снаряд влучив просто у дверцята кабіни з того боку, де сиділа Світлана. Всі заклякли від несподіванки. Потім кинулись до машини, яка від удару, нахилившись на бік, починала диміти.

Спершу, чомусь, побігли до водія. Дверцята відкрились легко. Водій сидів і дивився прямо перед собою. Жодних ушкоджень видно не було. 
Ну, слава Богові!

Потягнув хтось його за рукав:
- Ну давай, друзяко, вилазь! Отямся!
Від того руху водій похилився набік, голова повернулася ... півобличчя, наче лезом, зрізало начисто.
І тут всі аж похололи від крику. Це було не волання, не лемент, не виття - короткий вигук, але такий... не приведи Господи, ще колись почути таке.

З протилежного боку кабіни стояв тільки Ринат і дивився сухими, якимись мертвими очима на те, що залишилося від неї. 
Пасажирського крісла у розвороченій кабіні не було, так само, як і лікарки на ньому. Була лишень величезна діра. Двері вирвало і, покручені, закинуло метрів на тридцять. 

Від Світлани не знайшли НІ-ЧО-ГО! Наче випарувалась.
А от поранених врятували броньовані борти.

Всі дивувались:
- Це ж треба! Виродки! Стільки часу нікуди влучити не могли, а тут. На тобі! Ех! Шкода молодичку! 

Ринат прийшов до тями лише надвечір. Був спокійний і зосереджений. Всі заспокоїлись щодо нього.
Хотіли когось приставити аби хлопак чогось собі не заподіяв та потім вирішили, що не треба. А дарма.

Вночі на сусідній гірці щось рвонуло зі страшним гуркотом і розсипалось з тріском навколо.
Праворуч, де було русло пересохлого струмка, здійнялася наполохана стрілянина, забухкали гранати. Хлопці кинулись туди. Довго не могли зрозуміти що відбувається. Почали навалювати по спалахам. Треба ж щось робити!!!

Аж тут з того русла вивалилася і впала на каміння чорна постать. Підбігли, підхопили під руки і потягли до себе в окопи.
- Тваю ммать, що за демон, с*ка?!

Поранений тільки шепотів:
- Здохніть! Здохніть! Здохніть!

З великим трудом впізнали в ньому Рината. Пошматований увесь, кров кругом. Намотували джгути на все. Потім закинули в коляску мотоцикла і повезли в тил до лікарні.

Ринат не помер. Одужав, зализав рани. Та залишився жити там, де померла його любов.



Максим Мірошниченко

Моя президентська програма

Україна first!1) Реінтеграція підконтрольної частини Донбасу2) Міністерство окупованих територій займається питаннями моніторингу за дотриманням санкцій, підготовкою теоретичних засад майбутньої кримс...
Тема не нова, але я не перестаю дивуватися на кожному кроці, як все запущено з автоматизацією процесів в Україні. Як можна мати такий ресурс, такі світлі голови, які працюють на міжнародні компанії, і...
Реакція на 30% Зеленського мене лякає набагато більше, ніж самі 30%. Люди раптово відкрили для себе, що світ набагато ширший за Фейсбук чи Ютуб. Всі раптово забули в якій країні ми живемо і яке минуле...
Спостерігаючи за тим ідіотизмом, який відбувається серед виборців у Фейсбуці, дійшла до висновку, що українцям взагалі не потрібен президент. Їм потрібен лише дуже хороший психіатр. І тому напрошуєтьс...