Дати оцінку місту можна відразу зіскочивши з запашної Укрзалізниці, або ж, якщо красуня-доля відкрила пухкі обійми, з ікаруса/спринтера/іншого маршака-конструктора. Вокзали.
Ти ніщо перед повнотою культури, яка тхне з цих затишних місць. Це дім бездомних, це серце міста... Коротше кажучи - ти ніщо. Закидай на горб валізу та прямуй з перону на вихід. Пандуси? Доріжки? Хрін. Ліфти? Захід - там, європофіл. Пробившись через чересла циганок та тіла бездомних, на привокзальній площі зайди поживитися до магазину після виснажливої дороги.
Мій теплий спогад з дніпровського вокзалу. П'ята ранку, каса в АТБ. Діалог чоловіка в черзі та касира:
- Ну дєвушка, продайте.
- Ми не маємо права продавати зараз алкоголь.
- Так шо той закон, нікому не скажу. Я з пацанами на рибалку, от вудочки...
Відчайдушний рибалка розбитий у чесній битві з касиршою повертається до друга на вулиці з пустими руками:
- Не продала, с*ка, я навіть обладнання припер.
- Нічого, он тітка в кіоску накапає.
Вихід є завжди, а якщо ви його не знайшли, то велкам ту юкрейн-сіті, щасливого виживання.
