Багато чую останнім часом про геройство, мотивованість та крутість, як необхідні якості для солдата. Скажу чесно: фігня це все, як на мене.
Герої затикають подвигами чужі або ж свої помилки.
Найкраще про це Бертольд Брехт говорить у п‘єсі «Матуся Кураж та її діти».
Є там сцена, коли Матуся Кураж продала півня генеральському кухареві та взялася його обратрати за додаткову плату. А в цей час генерал у своєму шатрі приймає її старшого сина і вихваляє його за те що він відбив у селян та пригнав голодуючій армії череду корів.
Почувши ці похвали Матуся Кураж зробила висновок, що «поганий у нас командувач».
Хорошому командувачу хороші солдати не потрібні, він і поганими обійдеться. У нього кампанія наперед розписана. Тут у нього табір, тут він бій дає, тут на зимові квартири стає. Нащо йому хороші солдати, головне аби наказів слухались.
Це поганому командувачу хороші солдати потрібні, щоб їхнім героїзмом свою дурість прикривати.
Тому скажу так: злагоджене і навчене військо, навіть з відносно слабеньких, але дисциплінованих солдатиків, під притомним командуванням перемеле і стопче не одну і не дві сотні ватаг найвідважніших але свавільних відчайдухів під керівництвом роздовбая.
Перевірено не раз і не два...
