App Store Google Play
Тимур Желдак

Ніхто не один. Просто ДУЖЕ схожа думка

19.06.2009 04:09

Так іноді буває прикро - весь час хотів щось сказатьи і ось натрапив на твої думки, які вже хтось написав. А потім замислишся - і вже ражісно. Бо думки гарні. І ти не один у світі. І гарних людей більше...

Дякую, незнайома Маша Міщенко, за твої думки і твою дитину!

Тепер моя дитина знає, що таке Росія і Ленін

Єдина людина, з протилежними мені політичними поглядами, з якою я можу жити під одним дахом, - це мій російський тато. Жінки, яким повезло з батьками, мене зрозуміють - люблячим татам можна пробачити все. Любов до російських телеканалів, зайву поспішність і прямолінійність в оцінці українських політиків і навіть те, що він не гидуватиме пайками Черновецького списую на важкі 90-і, коли вчителям по півроку не платили зарплату. Крім того, що я поблажлива до людських слабкостей, я все-таки демократка і вважаю, що заборона плентатися за пайками була би утиском його цивільних прав. Межею нашого компромісу стало те, що я не повинна бачити вдома пакети з рекламою блоку нинішнього мера і запевняння, що голосувати тато буде за велінням мого серця, а не з почуття вдячності за кашу, яку він, власне, й не їсть.

Але вдома в мене росте син, і його душа мимоволі стала полем для битви між мною і моїм батьком. Весь попередній рік я безславно програвала цю битву, але зовсім недавно я зрозуміла, що не тільки успішно пройшла педагогічний Сталінград, але й переможною ходою прямую до рейхстагу якщо не всіх, то кращих з європейських цінностей.

«Мамо, я люблю Госію і Леніна і вважаю, що дві кгаїни повинні жити разом», - заявив мені мій син, який до цього (так вийшло) близько двох років жив з моїми батьками.

Тато радісно зааплодував. А я кинулася пояснювати дитині, що любити треба всі країни, але твоя батьківщина тут, Україна, і дружити ми можемо, але все одно потрібно, щоб стояли прикордонні стовпи, і Україна сама, без нічиєї підказки, могла вирішувати свої проблеми. Дитина сміялася, повторюючи дідові науки.

Пізні дискусії з батьком нічого не дали. Конфлікт обіцяв бути затяжним.

- Так що ж таке Госія - гакети і космос чи п`яні мужики і вбиті хлопці в Чечні? - вголос роздумував мій Іван.

- І те й інше, синочку, - пояснювала я.

- Ти серйозно думаєш, що Євгопа краще, ніж Москва? - питала знову мене дитина.

- Я думаю, що ти, коли виростеш, поїздиш і сам порівняєш. Твоє перше враження буде найвірніше, - перестала я скаженіти з приводу піонерсько-шовіністичних проявів свого чада. Замість вечірньої казки я почала розповідати про те, як виселяли до Казахстану його прабабусю і прадідуся, як червоноармійці забрали у них все, включаючи дитячий одяг.

Якось син сказав, що хоче подзвонити Президентові Ющенку. Я сказала, що не заперечую, Президент із задоволенням з ним поспілкується, але для цього йому потрібно підігнати українську мову, тому що українській дитині неввічливо розмовляти зі своїм президентом іншою мовою.

- А розкажи, як ти була маленька.

- Це був жахливий час. Тоді люди стояли по п`ять годин в чергах за м`ясом. І витрачали дуже багато часу, поки шукали в магазинах одяг.

- Чому раніше було стільки біди? - цікавилася дитина.

- Тому що Ленін-Сталін закрили всі церкви, і люди забули Бога.

Одного разу ми, замість того, щоб зависнути в хорошому кафе, зайшли в робітничу їдальню.

- Я не хочу тут, - потягнув мене за руку син.

- Раніше, в ленінські часи, усі кафе були такі, - м`яко міняла я внутрішній політичний вектор дитини.

Одного разу син завередував, відмовляючись іти на урок англійської мови.

- А навіщо мені англійська? - вередував син.

- Щоб стати вільнішим і щоб усі тебе розуміли, - пояснила я, розповідаючи, що його дядько знає мову і може їздити по всьому світу і скрізь він - як вдома.

- Мамо, то Госія велика кгаїна? - запитав мене недавно син, наминаючи абрикоси.

Я подумала, як би відповісти простіше і яскравіше.

 - Велика, - сказала я.

- Та добре, я пожартував, нікому не треба в Чечню, - почула у відповідь, і не повірила своїм вухам.

Не знаю, що вплинуло на геополітичний вибір моєї дитини в такому ніжному віці. Мої розмови по скайпу з братом, коли той ділився тим, що «для Росії демократія - це якесь дисфункціональне утворення», або мої розмови про те, що батьківщина, як і мама, буває тільки одна, і нечесно жити в країні, яку не любиш. А можливо, все-таки історія його сім`ї, яка краще за будь-якого політика здатна зробити з дитини переконаного «антисовєтчика».

І, до речі, посмутнілому батьку я пообіцяла маленьку втіху - як великодушна переможниця. Сказала, що на день народження Івана (сина), якщо Бог дасть, повезу дитину до Пітера. Де його Батьківщина, він тепер не переплутає, а Пушкіна ми з ним любимо. Головне, в нашій справі не змішувати політику і все інше.

Маша Міщенко

постiйна адреса статтi: http://www.unian.net/ukr/news/news-321876.html



Мабуть це банальні, очевидні слова, але... Сьогодні на Краснопільському кладовищі вже вдруге за тиждень провожали в останню путь воїна, який пав на російсько-українській війні. Цього разу наш сві...
Ахметов, схоже, почав мститися дніпрянам за те, що вони насмілилася відстояти своє право більше його не кредитувати!Гадаю, всі зрозуміли про що йдеться…Декілька років поспіль цей представник ук...
Дарина ТВЕРДОХЛІБ

Не водіть дітей до цирку

На арені дресирувальник у гарному вбранні, яскраве світло софітів, голосна музика. А в кутку - наляканий лев, якому наживо вирвали кігті та спиляли ікла. Білосніжні голуби злітають&nbsp...
Дарина ТВЕРДОХЛІБ

І знову про мову

Українці без російської мови - третій сорт. Володіти лише українською, і не знати жодної іншої мови, бути німим. Єдина перспектива українців в такому випадку - бути прибиральниками, доглядальника...