Таке суперечливе 8 березня вже закінчилося, а його обговорення ні як не вщухнуть. Феміністки продовжують доводити, що їх права невпинно обмежують, натомість їм у відповідь доводять, що жінка "не може мати права", що вона "ходяча матка" і створена тільки для народження дітей.
Я не підтримую ані тих, ані інших. Все життя я ставила перед собою мету і йшла до неї. Це було так важливо - мати досягнення, певні "пташечки", відмітки у житті. Доводила сама собі, що я чогось варта. Це потрібно було в першу чергу для мене, а також, щоб мої майбутні діти мною пишалися.
Жінка, як і чоловік, має бути реалізованою. В іншому випадку вона й гарною матір'ю бути не зможе. Якщо не відчувати власну значимість, траплятимуться зриви, сльози та істерики.
Мене ніколи не обмежували в правах: я вчилась, тренувалась, голосувала і працюю на тих самих правах, що і чоловіки. Обравши, так би мовити, чоловічу спеціальність, у вищі я чула від викладачів "вам мабуть важко зрозуміти архітектуру ЕОМ, ви ж дівчинка...". Чула і доводила зворотнє. Та й чоловіки, які наважилися стати дизайнерами чи кухаря ми від когось, хочаб раз в житті, чули що вони "як баба".
Люди різні, жінки в чомусь відрізняються від чоловіків, а в чомусь схожі, бо і ті, й інші - просто люди. З емоціями і почуттями. Ми будемо чути від оточуючих критику і невдоволення. Всім догодити неможливо. Все одно залишаться стереотипи. Нащо спростовувати свою жіночність? Ну не вірю я, що квіти, чи допомога вдягнути пальто можуть викликати таку огиду. Можна одночасно кодити і ходити в спідниці.
Дівчата, будьте вдячні за увагу від чоловіків! Чоловіки, поважайте особистість жінок!
