Від моменту усвідомлення наявності книг (їх аж цілих три!), які лягли в основу (тепер я вже розумію, що лише послужили поштовхом) для одного з найкращих серіалів усіх часів, через момент придбання і аж до моменту закінчення другого тому не полишали деякі питання:
- чому кіно таке відоме й популярне, а книжку ніхто не знає?
- чому до виходу американського серіалу її ніхто не читав, а перший (британський) серіал виявився нудним і неуспішним?
- якого біса всі говорять про "жахливу потвору Френсіса", якщо герой Спейсі - чи не єдиний, яким захоплюєшся від початку і до кінця!?
Виявилося, що відповідь на всі питання - самі книжки Доббса. І річ не в місці подій - США безумовно набагато краще поле для політичних ігор, ніж Вестмінстер і Даунінг Стріт, але й це ще не все.
Президент Андервуд - саме так нащодавно презентували Спейсі на політичному збіговиську в одного олігарха - це ГЛИБА, ГРАВЕЦЬ і ХИЖАК - справжній республіканець якимось дивом запхнутий в партію демократів.
Френк Уркгарт - тупе, закомплексоване цинічне стерво, сексуально нестримане і самолюбне. До нього немає ані поваги, ані співчуття (не спойлерю!), на відміну від героя Спейсі, який грає "покидька, але ж якого класного!"
Клер, яку сценаристи витягли на передній план (та куди там - з третього сезону вона сама сценарист і продюсер) - зовсім не княгиня у 40 поколіннях Мортіма, але ж вона ЖИВА.
Стемпер - той, який Даг - просто геніальний менеджер, термінатор і просто Санчо, на відміну від того, який Тім - бухарь, істеричка і (божемой!) фанат Тоттенхема
Навіть Таск - мільярдер-противник - не йде ні в яке порівняння з Лендлесом - типу газетним магнатом, який ... не має характеру і плаский як вирізка з власного Кроніклу...
Ну хіба що Зої Барнс така ж дурепа
Коротше, парні - я зрозумів, нащо там в титрах Фінчер і чому англійцям не вдалося зробити з цього м'яса біфштекс
ПС, Дуже не знаю, чи читати третю частину... перемкунвся на розслідування Амоса Декера... тут поки без розчарувань
