Соняхи війни

   43 – му ОМПБ “Патріот”

“Соняшники стояли німі і старі, наче їх, молодих, цього літа ніколи і не було. З води пахло кіньми, і в їхніх конячих загуслих слідах де-не-де одинокою білою несміливою цяткою доцвітав болотяний білець. Чорна роззорена земля лежала на спині і мовчала. Рябою латкою по ній скакала сорока, ніби комусь на згадку.”  (М.Вінграновський)

• - Неси, Миколо, бронежилети.
• - Скільки?
• - Багато.
• - З десяток?
• - З десяток.
• - Що ви надумали, командире?
• - Косити сонях будемо.
• - Ого…
• - Сапери вранці поле пройшли?
• - Так.
• - Скажи сержанту, щоб хлопців на ту сторону поля з кулеметом послав. Хай пильнують.
• - Почув. Пішов.

    Сільські механізатори з острахом дивились на задумане військовими. Життя в сірій зоні бахмутських степів навчило їх багато запитань не ставити. Раніш вони  молились за врожай, а тепер- за можливість зібрати його і не віддати. Вони поглядали то на командира, то на поле, то в сторону Горлівки, то на гору. З тої гори, як два віслюки, Микола з товаришем несли бронежилети. Командир стояв в роздумах.     

• - Як стелити бронежилети?
• - А як гніздо. З під колес, Колю, летітиме, коли зло трапиться. З під передніх…
• - Господь з Вами.
• - Побачимо.
• - Помолимось.
• - І помолимось. Хлопці з того краю поля є.
• - Пішли.
• - Забирай механізаторів. Нехай хлопці за чагарник вантажівку відгонять. Накошу бункер, тоді під’їдете до краю поля.

  Понад очеретами Кодеми полем соняхів  йшов комбайн. Вдивляючись мимо жатки, крізь шляпки соняха в землю, командир косив поле. Старанно “вистригав” навколо розірваних воронок сухі кошики соняхів. Косив, як косив раніш поля понад Звонецьким порогом Дніпра. Тільки й різниці- що нині бойова позиція за полем і автомат поряд.

   Ось і перший бункер. Командир обняв кермо, закрив очі і слухав металевий звук обертів шнека. В вантажівку сипався бахмутський врожай соняха 2014 року…