App Store Google Play
Юрій Фоменко

Із записної книжки пана бродника

27.07.2015 21:38
Швидкий потяг зі столиці на Дніпро колихав пасажирів і відстукував  кілометри шляху. Серед тих пасажирів колихався по життю і я.  За вікном краєвиди Черкащини -   лани, села, ліси, знов лани, річки… Думки мінялись як краєвиди і плавно переходили у сон…
    … я  вже не в потязі, а серед бахмутських степів, на Кодемі. Знову війна. Я на горі, де ще недавно командував опорником. Село, долина річки, попереду лани між лініями оборони. Там за ланами й селами видніють терикони… За майже девять місяців я вивчив все.
   Прифронтове село. В нім люди. Вони шукали спокій, а знайшли війну. В садках хати. В їх вікнах, що наглухо роз’єднують світи, ікони - останній захист від біди. Тут світло гасне з першими зірками, в надії заховатись від війни.  
   У цих краях ніколи не було української влади. Вона і в Україні такою то неповністю була, а тут тим паче. Любити Батьківщину і продавати її - це різні речі. Схиляючись до другого, місцева влада вічно існувала. Тут люди уявляли майбутнє як минуле і чекали його. Воно все не приходило і врешті решт прийшло. Прийшло війною. І дехто, хто її чекав, знайшов тут вічний спокій. Навівши горе на тих, хто не хотів біди. Ніщо так не змушує задумуватись, як протилежний результат очікувань.
   Земля між ліній оборони. А між тих ліній фермерські поля. Їх не забрати і
не піти від них. Ото ж орють, сіють, косять між танків і гармат. Переді мною підірвані й підбиті дизеля у полі. Усі на косовиці. Посеред  поля, напівпокошенім, напівзгорілім. Десь чути канонаду, але не видно вибухів. За полем полум’я, горить промзона і суха трава по випасам…
   “ залізнична станція Шевченкове, зупинка …” – голос
 з репродуктора прогнав сон. Біля мене сидів хлопчик з ноутбуком на колінах і грав у гру. Він вів свій танк полями серед підбитої техніки в село, що виднілось на моніторі. Перенапружений увагою у грі, не то звільняв село, не то захоплював його, стріляючи без устану…
    Я йшов своїм вагоном і сусіднім до буфета. Хто з пасажирів спав, хто щось читав, хто поринав в дискусії з сусідом. А хто, і дуже їх немало, дивились фільми про війну, насилля чи грали в ігри з тих же тем. В суспільстві норму пише більшість.       
   Швидкий потяг з столиці на Дніпро колихав пасажирів і відстукував кілометри шляху. В кінці вагону, склавши поряд милиці, у кріслі сидів солдат. Він їхав не на фронт, а вже додому із шпиталю. Його війна була не в моніторі, без права на запасне життя. 


(Із записної книжки пана бродника)


Мабуть це банальні, очевидні слова, але... Сьогодні на Краснопільському кладовищі вже вдруге за тиждень провожали в останню путь воїна, який пав на російсько-українській війні. Цього разу наш сві...
Ахметов, схоже, почав мститися дніпрянам за те, що вони насмілилася відстояти своє право більше його не кредитувати!Гадаю, всі зрозуміли про що йдеться…Декілька років поспіль цей представник ук...
Дарина ТВЕРДОХЛІБ

Не водіть дітей до цирку

На арені дресирувальник у гарному вбранні, яскраве світло софітів, голосна музика. А в кутку - наляканий лев, якому наживо вирвали кігті та спиляли ікла. Білосніжні голуби злітають&nbsp...
Дарина ТВЕРДОХЛІБ

І знову про мову

Українці без російської мови - третій сорт. Володіти лише українською, і не знати жодної іншої мови, бути німим. Єдина перспектива українців в такому випадку - бути прибиральниками, доглядальника...