App Store Google Play
Ірина Желдак

Герої? Чоловіки!

24.01.2014 06:46
В очікуванні Кличка ввечері зібралося дуже багато людей. Я дивилася на хлопців, які гордо стояли нагорі зведених за кілька годин міцних високих барикад, і мені стискалося серце. Вони тримали в руках прапор України і безстрашно дивилися в лискучі шоломи беркуту, знаючи про снайпера, розуміючи, що будь-якої миті можуть стати його черговою жертвою, або першими жертвами штурму, що може розпочатись кожної секунди.

Не знаю, про що вони думали, не знаю, чи вони боялись. Я боялась за них і водночас ними пишалась. Їх сміливістю, відвагою, вірністю собі і своїм переконанням.

Як мати, я би охоче стала там замість них і віддала своє життя за життя когось із цих шляхетних юнаків, які подарують Україні не одного безстрашного воїна, не одну порядну людину, але....вони б мене не пустили. Вони – справжні Чоловіки.

Матерям, які виховали таких синів, я хочу висловити своє захоплення. Я, чесно зізнаюсь, не впевнена, що змогла б. І не кожній це вдається. Я заздрю цим матерям і висловлюю пошану і щиру подяку.

Більшість з нас, жінок, готові віддати життя за свою дитину. Набагато менше, нажаль, наших дітей готові віддати життя за своїх батьків. Тактика потурання, гіперопіки, балування, безкарності – її наслідки ми можемо бачити чи не щодня у тому числі й у міліцейських зведеннях.

Однак серед молоді, основними цінностями для якої наразі є пофігізм та айфонізм, серед молоді, життя якої проходить в смартфонах, планшетах та клубах, серед цих хлопців “коспомолітів”, які здатні пройти повз хуліганство, зґвалтування, пограбування, вбивство, вважаючи, що не зможуть протидіяти злочинцеві і своє життя дорожче, серед інфантильно-аморфної більшості, виявилось, є ті, кому найперше важлива свобода, чесність, відповідальність. Ті, хто готовий віддати життя за Матір, за Батьківщину.

Це дорогого вартує.

Вони – серед нас. Звичайні собі на вигляд хлопці, яких десятки і сотні тисяч. Але лише вони, кількасот відчайдухів з цих сотень тисяч залишили свої справи, відірвалися від комп’ютерів та соцмереж і прийшли боронити своє і наше майбутнє, людські цінності та ідеали.

Для них це не гра – там направду нелюдські умови: там страшенно холодно, там важко дихати і там, на барикадах, справді небезпечно. Проте вони не здаються, не опускають руки, не скиглять, не йдуть. Вони воліють якщо і загинути, то у боротьбі за Україну, а не від рук п’яних відморозків або садистів у міліцейській формі. І я вірю, що перемога буде за ними. Принаймні моє серце лишилося там, з ними.

Додам ще, аби картинка не видавалася надто пафосною і рожевою. Так, вони не янголи) Вони палять, вони лаються, вони прогулюють пари в вишах, вони надміру ідеалісти, вони надміру вперті і гарячі ...багато в чому, вони такі самі, як і решта хлопців їхнього віку. Але варто один раз побачити їхні очі, аби зрозуміти, що не в усьому. Вони - не бояться. І їм не байдуже. А значить надія є.

І, можливо, вони навчать наших горе-опозиціонерів (і місцевих, і всеукраїнського рівня) таки любити Україну. І боротися за неї замість патетично "помирати".

Слава Україні!


Андрій ДЕНИСЕНКО

Розрита могила

У Новоолександрівці під Дніпром - нова ілюстрація до відомого Шевченкового віршу. Під виглядом і прикриттям археологічного дослідження по варварськи знищено 5-тисячолітній курган. Усі розкоп...
Всі ми у ці дні про щось мовчимо. Кожен про своє, але і усі про одне, спільне. Але треба не лише мовчати. Треба і нагадувати, згадувати, поширювати, тільки б усі довкола ніколи не забули. 21...
Особливості українізації в одному невеликому місті і його околицях. То є не філологія. То є психологія.) Група в соціальній мережі невеликого міста центральної України. Учасники місцеві російсько...
В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...