App Store Google Play
Ірина Желдак

Герої? Чоловіки!

24.01.2014 06:46
В очікуванні Кличка ввечері зібралося дуже багато людей. Я дивилася на хлопців, які гордо стояли нагорі зведених за кілька годин міцних високих барикад, і мені стискалося серце. Вони тримали в руках прапор України і безстрашно дивилися в лискучі шоломи беркуту, знаючи про снайпера, розуміючи, що будь-якої миті можуть стати його черговою жертвою, або першими жертвами штурму, що може розпочатись кожної секунди.

Не знаю, про що вони думали, не знаю, чи вони боялись. Я боялась за них і водночас ними пишалась. Їх сміливістю, відвагою, вірністю собі і своїм переконанням.

Як мати, я би охоче стала там замість них і віддала своє життя за життя когось із цих шляхетних юнаків, які подарують Україні не одного безстрашного воїна, не одну порядну людину, але....вони б мене не пустили. Вони – справжні Чоловіки.

Матерям, які виховали таких синів, я хочу висловити своє захоплення. Я, чесно зізнаюсь, не впевнена, що змогла б. І не кожній це вдається. Я заздрю цим матерям і висловлюю пошану і щиру подяку.

Більшість з нас, жінок, готові віддати життя за свою дитину. Набагато менше, нажаль, наших дітей готові віддати життя за своїх батьків. Тактика потурання, гіперопіки, балування, безкарності – її наслідки ми можемо бачити чи не щодня у тому числі й у міліцейських зведеннях.

Однак серед молоді, основними цінностями для якої наразі є пофігізм та айфонізм, серед молоді, життя якої проходить в смартфонах, планшетах та клубах, серед цих хлопців “коспомолітів”, які здатні пройти повз хуліганство, зґвалтування, пограбування, вбивство, вважаючи, що не зможуть протидіяти злочинцеві і своє життя дорожче, серед інфантильно-аморфної більшості, виявилось, є ті, кому найперше важлива свобода, чесність, відповідальність. Ті, хто готовий віддати життя за Матір, за Батьківщину.

Це дорогого вартує.

Вони – серед нас. Звичайні собі на вигляд хлопці, яких десятки і сотні тисяч. Але лише вони, кількасот відчайдухів з цих сотень тисяч залишили свої справи, відірвалися від комп’ютерів та соцмереж і прийшли боронити своє і наше майбутнє, людські цінності та ідеали.

Для них це не гра – там направду нелюдські умови: там страшенно холодно, там важко дихати і там, на барикадах, справді небезпечно. Проте вони не здаються, не опускають руки, не скиглять, не йдуть. Вони воліють якщо і загинути, то у боротьбі за Україну, а не від рук п’яних відморозків або садистів у міліцейській формі. І я вірю, що перемога буде за ними. Принаймні моє серце лишилося там, з ними.

Додам ще, аби картинка не видавалася надто пафосною і рожевою. Так, вони не янголи) Вони палять, вони лаються, вони прогулюють пари в вишах, вони надміру ідеалісти, вони надміру вперті і гарячі ...багато в чому, вони такі самі, як і решта хлопців їхнього віку. Але варто один раз побачити їхні очі, аби зрозуміти, що не в усьому. Вони - не бояться. І їм не байдуже. А значить надія є.

І, можливо, вони навчать наших горе-опозиціонерів (і місцевих, і всеукраїнського рівня) таки любити Україну. І боротися за неї замість патетично "помирати".

Слава Україні!


Ось і минуло свято 14 жовтня – день священний для кожного українського націоналіста. При чому незалежно від його релігійних, історичних чи будь-яких інших поглядів. Це свято, особливо у такий не...
Між іншим, альтернативи Мінському процесу варто шукати. Молдова, Грузія, Україна. Це - держави, на території яких є російські окупаційні війська. Їх об'єднує бажання деокупації власних територій. ПМР,...
Уявила собі той жах, який би відчули дніпряни, якщо б кремлівські терористи впритул наблизилися до нашого міста Дніпро.Звісно, наші військові зайняли б оборону, стягнувши до східного кордону міста воє...
Влада зрозуміла, що провалила комунікацію із активною частиною суспільства. Врешті про це прямо заявили спікери. Вони, до речі, були підібрані продумано, - модерував зустріч голова ОДА (ну а як ще без...