В мене є товариш. Не так, щоб друг - не їли ми разом солі, але спілкувалися досить часто а якийсь час і добре.
Він - типовий український "середній бізнес" з Троєщинського ринку. Останні два роки поставили його в тупик. він звик жити "в системі" з усіма її відкатами/депутатами, але це вже навіть не система, коли люди, які приходять з інспекцією, вимагають вдвічі більше, ніж зазвичай, аби додатково взяти з тебе на хабар тим, хто ловитиме їх на твоєму хабарі. Коли проти злочинної влади борються люди, яких, якщо зібрати всю їх діяльність можна посадити років на 500-600...
Він купив квартиру в Берліні - це дешево.
Він зареєстрував там фірму - це просто й нічого не коштує.
Він створив 3 (три!) робочих місця й уряд міста прислав йому вітальну листівку й надав податкові пільги.
Він дуже любить землю, мову й рідних...
Але я не певен, що наступного разу будучи в Києві я його застану...
Він має одне питання, на яке я не знайшов відповіді: "Заради чого?" Останньою краплею для нього стала ситуація, коли його батько - колишній офіцер, взірець моральності й виховання, зателефонував йому й попросив приїхати машиною, бо під вікнами на роздовбаній дорозі з самоскида випав шматок металобрухту - кольорового металу. Старий не міг його затягти нікуди, а тим пак доперти до пункту прийому.
"Тато! Але ж то чійсь метал!" - думка не знайшла розуміння. "Все одно все десь крадене, а нам копійка"... Суспільство дуже хворе...
