App Store Google Play

«Починав сам. Купив 200 буханок хліба – і роздав людям». День у шелтері для евакуйованих з Донбасу

23 Серпня 18:00
«Починав сам. Купив 200 буханок хліба – і роздав людям». День у шелтері для евакуйованих з Донбасу

У Дніпрі переселенець з Сєвєродонецька, що на Луганщині, Євген Дубовіков створив шелтер для своїх земляків, жителів «гарячих» точок Донбасу. Він винайняв приватний будинок і дає в ньому безкоштовний прихисток евакуйованим, зокрема, родинам з дітьми. Вони з Костянтинівки, Часового Яру, Бахмута. Зараз тут – 17 мешканців, з них семеро дітей. Згодом, якщо найдуть додаткове фінансування, – зможуть розмістити до 50-80 людей. Поки шелтер утримують просто коштом Євгена та його друзів, допомагають доброчинці.

55-річний Юрій Семенько разом з цивільною дружиною Мариною, її двома дітьми й батьком приїхали з містечка Часового Яру, що в Бахмутському районі. До початку повномасштабної війни на Донеччині вони тримали господарство – розводили курей та свиней, у теплицях вирощували городину й тюльпани.

Юрій, переселенець з Часового Яру

Юрій, переселенець з Часового Яру

«Прийшли – а будинку по суті немає»

Юрій розповідає: жили за кількасот метрів від місця, де в липні були «прильоти» й загинули 48 людей. Через удари в теплицях позносило дахи, в будинку – повилітали двері. Довелося все кинути й виїхати, каже чоловік.

«Пощастило, що в той момент нікого дома не було, всі були в інших місцях, діти – в садку, ми – працювали. Прийшли – а будинку по суті немає. Снаряди поцілили в гуртожиток неподалік, загинули десятки людей. Друга мого прийомного сина – через п’ять днів дістали з-під уламків, мертвого. 9 років хлопчикові… Тоді ми вирішили виїхати. Мій товариш, який перебуває в Польщі, дозволив взяти його машину. Ми швидко зібрали речі. Встигли взяти лише деякі – одяг, іграшки, інструмент, те, що змогли завантажити в легкову машину. І приїхали сюди, до Дніпра. Спершу жили в прихистку церкви, звідти нас забрали й прихистили в цьому шелтері», – розповів Радіо Свобода житель Часового Яру.

Кімната в шелтері

Кімната в шелтері

«Не голодні, не холодні»

Марина говорить, що найбільше в Часовому Ярі боялася за життя своїх дітей. Її синові Іллі – 9 років, доньці Поліні – три.

«Так страшно було. Літаки почали літати. Донька Поліна, їй три роки, так стоїть-стоїть, а потім присідає. «Ой, – каже, – бомби!». Закриває голову руками. А потім вдарили по гуртожитку…», – каже вона.

Марина з донькою

Марина з донькою

Жінка показує кімнати, де живуть. Поки сплять на дерев’яних піддонах, поклавши поролонові матраци.

Одне зі спальних місць у шелтері

Одне зі спальних місць у шелтері

У шелтері є комунікації. Їжею, одягом та іншими побутовими речами, каже Марина, забезпечує організатор прихистку й доброчинники.

Харчі надають доброчинники

Харчі надають доброчинники

«Умови нормальні. Газ, газова плита, душ, вода. Пральну машинку недавно подарували. Приходять гуманітарні речі. Їжа – з «гуманітарки». Є іграшки для дітей. Сюди ми приїхали всього з трьома іграшками! Не голодні, не холодні, все добре», – розповідає вона.

Гуманітарна допомога для дітей

Гуманітарна допомога для дітей

Зараз Марина та Юрій відновлюють документи на себе та дітей, аби надалі оформити «переселенські» виплати, а також шукати роботу. Жити поки планують в шелтері – орендувати квартиру в Дніпрі, кажуть, для них задорого.

Все почалося з 200 хлібин

Організатор прихистку Євген Дубовіков до повномасштабної війни в Україні жив у Сєвєродонецьку й займався бізнесом – робив системи опалення в будинках та школах. До волонтерства, каже, не мав жодного стосунку, але завжди хотів бути корисним іншим.

Євген Дубовіков

Євген Дубовіков

Від 24 лютого, коли в його рідному місті армія РФ вдарила по аеропорту й почалися постійні обстріли, він разом з кількома десятками земляків організували волонтерський штаб – розвозили й роздавали гуманітарну допомогу сєвєродончанам.

«Я починав сам. Купив 200 буханок хліба – і роздав людям. Потім почав викладати картку. Не думав, що будуть такі масштаби! Люди почали мені скидати гроші, дзвонити, самі мене знаходити, допомагати возити. А потім нас було вже людей тридцять. Нашим волонтерським центром став гуртожиток… У березні я виїхав, щоб звідси, з Дніпра, возити туди гуманітарку, харчі, бо там їх було вже купувати ніде. Ми робили по дві-три ходки на тиждень. За весь час перевезли, можливо 500 тонн продуктів. Востаннє побували там наприкінці травня, а потім – вже не змогли проїхати. Чому я це роблю? Ти не можеш спокійно сидіти, коли ти був безпосередньо там, бачив, як страждають люди, як там страшно. Щодня хлопці гинуть, захищаючи нас. І при цьому сидіти й нічого не робити – я так не можу. І не хочу», – розповів Євген.

Як тут усе влаштовано

Після окупації російськими військами Луганщини, каже хлопець, він з товаришем возять гуманітарну допомогу тільки на підконтрольні Україні території Донецької області. Назад – забирають тих, хто хоче евакуюватися. Сама для них зняли двоповерховий будинок, де колись був реабілітаційний центр, й організували цей шелтер.

Будинок, де дають прихисток жителям Донбасу

Будинок, де дають прихисток жителям Донбасу

«Будинок ми зняли поки на три місяці. Частина коштів – це ті, що я заробив сам, частина – це ті, що ми збирали на машину для евакуації людей. Всю суму не назбирали, то ж вирішили витратити на шелтер. Спершу ми думали так: частину будинку як хостел здавати за символічну плату, а в частині – розміщувати людей безкоштовно. Але потім зрозуміли, що це неправильно. Створили доброчинну організацію, яка називається «Регіон 13». Шукаємо інші організації, які можуть допомагати – і матеріально, і фінансово. Зараз гостро стоїть питання – ліжка, матраци, побутова техніка», – говорить організатор.

Спальне місце

Спальне місце

Приймають родини з дітьми

Приймають родини з дітьми

У ванній кімнаті

У ванній кімнаті

На кухні

На кухні

До шелтера, каже Євген, вони не беруть будь-кого: з кожним охочим жити тут він попередньо проводить «співбесіду». Це потрібно для того, аби дисциплінувати пожильців.

«Не беру людей, якщо у них є проблеми з алкоголем. Людей уже немало, не хочемо, щоб між ними були якісь дрібні непорозуміння. Коли поставимо ліжка, кімнати будуть замикатися на ключ. Буде умовний «комендант», який видаватиме речі», – каже він.

Не тільки людям, а й собакам

З-під обстрілів Євген з товаришем вивозять не тільки людей, а й тварин. На їхньому рахунку – порятунок 11 собак, зокрема тяжко пораненого осколком пса Термінатора.

Євген з пораненим псом Термінатором

Євген з пораненим псом Термінатором

«Ми вивозили собак зі Слов’янська, Бахмута й Часового Яру. Термінатор, Герда, семеро цуценят... Лікуємо власним коштом, тут, у шелтері. Трьох ми вже віддали в добрі руки. Я люблю тварин. І раніше – завжди возив з собою корм, щоб підгодовувати бездомних собак», – розповів він.

Один із мешканців шелтера з собакою, вивезеним з-під обстрілів

Один із мешканців шелтера з собакою, вивезеним з-під обстрілів

Що далі?

На повернення додому, каже Євген, він поки не сподівається. 80% житла в рідному Сєвєродонецьку, зазначає, зруйновано або пошкоджено. Зараз живе планами упорядкування й розширення шелтера в Дніпрі. Сподівається: до того, як похолодає, зможе облаштувати будинок так, аби дати прихисток 50, а, можливо, і 80 людям.

Радіо Свобода

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Максим Мірошниченко

Я пам'ятаю цю країну іншою

Перші мої покупки я робив ще на гроші з Леніним. Батьки відправляли мене малого в сільський магазин із прадідом, ветераном Великої Вітчизняної (це вона зараз Друга Світова:). Точніше купував він, а я...
Ярина Желдак

Незалежність

Скільки у цих словах гордості і болю. Втрат і надбань. Пожертв і здобутків. Незалежність має кольори. Такі ж, як у сміливості, рішучості, віри, безмежної любові і вдячності. Незалежність - ц...
Я знаю, що серед наших читачів дуже багато щирих патріотичних українців, яким не байдуже майбутнє країни. Я також знаю, що далеко не всі з цих людей зараз зі зброєю на фронті (і на це є...
Нинішня російсько-українська доволі специфічна. Противники часіше бачуть одне одного в інтернеті, ніж в прицілі.Вперше я про це задумався, коли восени 2015-го влетів у окоп після дивного прильоту воро...