App Store Google Play

Якщо Україна рухатиметься в бік авторитаризму, ми перетворимось на маленьку Росію, зате в вишиванках

5 Серпня 14:00
Якщо Україна рухатиметься в бік авторитаризму, ми перетворимось на маленьку Росію, зате в вишиванках

Демократична модернізація, примусова євроінтеграція та український авторитаризм – саме такі три ймовірні сценарії розвитку України описали у дослідженні IT Research Resilience. Що означає кожен з цих сценаріїв та чому Україна може втратити статус кандидата у члени ЄС, Еспресо розповів віцепрезидент Українського союзу промисловців та підприємців, співзасновник Громадянської платформи "Нова країна", викладач Києво-Могилянської бізнес-школи Валерій Пекар

– Найкращим сценарієм, за яким може розвиватись Україна, є "демократична модернізація". За такого сценарію Україна робить активні кроки до збільшення економічної свободи, дерегуляції, приватизації. Держава практично не втручається в економіку, а концентрується на тому, аби створити рівні, чесні та прозорі правила гри для українського бізнесу, – розповідає Валерій Пекар. – Це те, що Україна зобов’язалась робити, ставши кандидатом у члени Європейського Союзу. За таких умов у країну надходитиме велика західна допомога. У поєднанні з економічною свободою це дасть фантастичний злет української економіки. Україна, по суті, стає одним зі східноєвропейських економічних тигрів.  Але на сьогодні Україна є останньою у Європі країною з точки зору економічних свобод, а загалом у світі посідає 130 місце. 

Другий сценарій ми назвали "примусова євроінтеграція". Це сценарій, за якого українська влада не хоче змін, українське суспільство не може активно на владу тиснути, в тому числі й через обмеження, запроваджені через воєнний стан. Реформи відбуваються тільки під впливом Заходу, тому якщо Україна не робить обіцяних реформ, Захід не дає грошей. Як-то кажуть, активного доля веде, а пасивного тягне за вуха. Отак нас тягнуть за вуха до євроінтеграції, створюючи для України вузький коридор у якому можна рухатись, аби ті реформи зробити.

Третій можливий сценарій ми назвали "український авторитаризм" – це по суті відмова від змін, відмова від реформ. Очевидно, суспільство такого не прийме і не сприйме. Але може бути сценарій, за якого залишаються обмеження воєнного стану і суспільство не особливо може протестувати: бо свободи слова нема, свободи журналістики нема, свободи зібрань та політичних акцій нема. Тоді потрошки закручуються гайки і ми перетворюємось на маленьку Росію, тільки з вишиванками та українською мовою. Це означає, що вбивця дракона сам стає драконом, бо дракон нас вкусив. Ми потроху рухаємось в бік КНДР, хоча, як на мене, це буде більше схоже на Кубу. Проблема у тому, що це не зможе тривати довго, бо Росія знову повернеться. Така країна завжди буде жертвою якогось хижака. 

Саме у таких трьох сценаріях ми розглядаємо майбутнє ІТ-індустрії. У перших двох сценаріях, українська ІТ достатньо непогано себе почуватиме.  В третьому – набагато гірше. Але все одно значна частина айтівців залишаться працювати тут.

Але такі три сценарії можна говорити не лише для ІТ, а й загалом для економіки України?

Ми брали ІТ, бо це people business. Тут людина є основною виробничою силою. Якщо говорити про сільське господарство та металургію, то для них важливішими будуть дещо інші фактори. В ІТ основним фактором є люди, і те, як вони себе почувають. Чи вони хочуть виїжджати, чи залишатися. Тому цей аналіз не є універсальним. Але його можна перенести на інші галузі економіки, де так само людина є основною виробничою силою. Наприклад, на креативні індустрії. 

Чи не виглядає вам, що з гаслами "не на часі" ми скочуємося саме до авторитаризму?

Виглядає. Але суспільство цього не приймає. Тепер питання у тому, як далі розвиватимуться події. Чи Захід буде активно тиснути, чи буде пасивно це робити. Тобто наскільки швидко будуть вести Україну. Бо кандидатом у члени Євросоюзу можна бути й двадцять років, і п’ятдесят років. Як кажуть про футболістів: подавав надії, потім подавав м’ячі, а потім став подавати пальто. З іншого боку, Захід трохи схитрував щодо нас і це означає, що ми втратимо статус кандидата дуже швидко, якщо не будемо робити правильних речей. А зараз ми правильних речей не робимо. Ми робимо неправильні речі й це може бути політичною катастрофою для правлячої партії.

А які правильні речі треба робити уже зараз, а не після закінчення війни?

Поговорім про конкретні речі, які відбуваються просто зараз. Україна призначила суддю Конституційного Суду всупереч всім нормам, законам, правилам та обіцянкам. Тобто грубо порушила зобов’язання, яке брала на себе перед ЄС. Україна призначила політично залежного генерального прокурора, сильно затягнула з призначенням спеціального антикорупційного прокурора. Україна призначає в органи, які керують відбором суддів, недоброчесних суддів, які відібрані не відповідно до міжнародних стандартів та норм та рекомендацій ЄС. Відповідно ці недоброчесні члени органів суддівського самоврядування будуть обирати та призначати таких самих недоброчесних суддів, як вони. І таких речей багато. Україна заблокувала свою приватизацію. Величезна кількість порожніх об'єктів зараз простоює, завдає державі  збитків щодня. А такі об'єкти хочуть придбати підприємства, які виїжджають з загрозливих районів і хочуть провести релокацію свого бізнесу. І це б дуже сильно підтримало українську економіку. Загалом Україна зараз робить дуже багато неправильних речей.

Чому влада вперто не робить того, чого від неї вимагають західні партнери. Це через непрофесійність команди чи все-таки це її свідома політика?

Я думаю, це свідома політика. Вони думають, що можуть робити що завгодно, а український народ і західні партнери це пробачать, бо війна і все таке. Але якщо вони не змінять політику, то нас очікують не найкращі сценарії розвитку подій.

Еспресо

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Я знаю, що серед наших читачів дуже багато щирих патріотичних українців, яким не байдуже майбутнє країни. Я також знаю, що далеко не всі з цих людей зараз зі зброєю на фронті (і на це є...
Нинішня російсько-українська доволі специфічна. Противники часіше бачуть одне одного в інтернеті, ніж в прицілі.Вперше я про це задумався, коли восени 2015-го влетів у окоп після дивного прильоту воро...
Нам не вірили, що Московія - ворог, а москвини - геть не братський народ.Нам не вірили, що вони вдерлися до Криму і Донбасу не через Майдан, Яроша і Порошенка, а через імперську пиху та бажання нашої...
Андрій ДЕНИСЕНКО

Як ми облаштуєм «Расію»

Коли ми переможемо, коли армія Москви зазнає неминучого військового розгрому, а терен сучасної держави Україна буде звільнено від окупантів, ми маємо спільно з усім цивілізованим світом не лише здійсн...