App Store Google Play

Сила причетних. Чи дасть війна поштовх для оновлення політичного класу?

23 Червня 14:00
Сила причетних. Чи дасть війна поштовх для оновлення політичного класу?

Війна на виснаження — це не лише про знищену військову техніку, руйнування інфраструктури та економічні збитки. Це також про виснаження головного ресурсу нації — людського потенціалу. Точних даних про втрати серед наших військових і цивільного населення ми не маємо, але час заспокійливих ілюзій давно пройшов. І наслідки цієї трагедії ще довгі десятиліття позначатимуться на всіх аспектах життя країни. Не стане винятком і суспільно-політична сфера. Минулого тижня, а саме 18 червня, у столиці прощалися з Романом Ратушним — молодим громадським активістом, який у свої 24 роки встиг зробити дуже багато і для Києва, і для цілої країни. Роману небезпідставно пророкували велике політичне майбутнє, але він загинув в боях під Ізюмом у лавах 93 ОМБР «Холодний Яр». В особі Романа громадянське суспільство понесло незворотну втрату — вже не першу і, на жаль, не останню.

Паралельно з цим, війна запустила процес стрімкого накопичення політичного капіталу тими, хто так чи інакше дотичний до оборони країни. Солдатам, волонтерам і всім, хто задіяний у обороні країни, зараз не до політики, але суспільство вже видало їм колосальний кредит довіри. Йдеться не про сподівання в дусі «наші хлопці повернуться з фронту і наведуть лад у Києві», а про довіру до тих, хто довів свою відданість країні, свою готовність жертвувати найдорожчим заради спільного блага. А якщо такий запит існує, він неодмінно вплине на перебіг політичного процесу. Тому вже зараз слід замислитись над тим, за яких умов цей потенціал може стати ресурсом для розвитку країни, і що може цьому завадити.

Один з можливих сценаріїв розвитку ситуації вже відомий з 2014 року. Тоді, після Революції гідності і з початком АТО, відбувався подібний процес, хіба що менший за своїми масштабами. У суспільстві було розлите відчуття, що все тепер стане інакше, і що драйвером змін стануть герої Майдану і війни. А далі сталося те, що сталося. Крах режиму Януковича став струсом для олігархічної системи, проте вона встоялася. Так, у велику політику потрапило чимало активістів, ветеранів та волонтерів, але провідні партії так і лишились олігархічними проєктами, створеними з єдиною метою: зберегти статус-кво. І це їм до певної міри вдалося.

Зміни, звичайно, сталися — і неабиякі. Під тиском ззовні і зсередини система йшла на поступки: відбувались певні реформи, влада дослухалася до вимог громадянського суспільства, не заступала за «червоні лінії». Але в цілому, Україна так і залишилась у пастці вічного переходу, описаній дослідниками постсоціалістичних країн ще у 1990-х. Після розпаду СРСР очікувалося, що головним гальмом для реформ стануть незаможні верстви, на чиї плечі ляже основний тягар початкових реформ. Втім, дійсність виявилась інакшою. Реформи стали саботувати еліти, які оцінили переваги перехідного становища. Правова держава з можливостями «ручного» судочинства і ринкова економіка із незахищеним правом приватної власності відкривали настільки спокусливі можливості, що еліти навчились затягувати перехідний стан десятиліттями, імітуючи бурхливі реформи, які «чомусь» не доходять до логічного завершення.

Заморозити цей перехідний стан спробував клан Януковича, але його план переходу від олігархії до мафіозної держави був зірваний. До речі, не без сприяння решти олігархів, які не бажали стати жертвами переділу власності на користь «донецьких». Хай там як, суспільство провело «червону лінію»: авторитаризму в Україні не буде. Тоді ж було проведено ще одну «лінію»: спроб зробити Київ васалом Москви ми більше не потерпимо. І олігархія ці сигнали вловила. З тих пір реальних спроб «закрутити гайки» не чинилося, а у справі деколонізації влада взяла досить бадьорий темп. Декомунізація, захист мови, автокефалія — все йшло, як по маслу. І попереду таких змін буде ще багато. Десь вони будуть більш послідовні, десь доведеться вмикати режим «копнякової демократії», але різкі розвороти чи відвертий саботаж навряд чи матимуть місце.

Але слід розуміти: екзистенційної загрози для олігархічної системи все згадане вище не становить. Серйозного опору варто очікувати там, де зміни торкатимуться реальної деолігархізації. Йдеться про усунення можливостей для великого бізнесу паразитувати на державі, використовуючи її як ресурсну базу і як засіб отримання позаконкурентних переваг. Надаючи майбутнім олігархам відповідні можливості, Леонід Кучма, певно, сподівався виростити у такий спосіб національну буржуазію. Проте олігархічна модель ведення бізнесу в принципі не здатна забезпечити розвиток національної економіки — просто через те, що для розвитку потрібне виробництво конкуретноспроможної продукції з високою доданою вартістю, а не перерозподіл «потоків» і привласнення ренти. Але деолігархізація — це не лише про економіку. Для збереження статус-кво олігархія певним чином впливає на політичне і суспільне життя, про що Тиждень вже неодноразово писав. І саме тоді, коли активна частина суспільства захоче добитись демонтажу олігархії — тобто перегляду збочених правил гри, які дозволили їй сформуватись — система мобілізує всі сили для спротиву.

Благородну мету перетворити олігархів на звичайних бізнесменів Зеленський проголосив задовго до війни. Але наївно думати, що все залежатиме від однієї особи. Для того, щоб здійснити деолігархізацію, будуть потрібні консолідовані зусилля усієї державницьки налаштованої частини політичного класу. Наскільки вагомою є ця частина сьогодні — питання відкрите. Те, що більшість депутатів готові підтримувати антиросійські ініціативи, що не означає, що вони так само охоче підтримуватимуть реальну деолігархізацію, котра зачіпатиме життєві інтереси тих чи інших груп впливу. Одним словом, для того, щоб вирватись із пастки вічного перехідного періоду, українському суспільству доведеться докласти чималих політичних зусиль. І політичний капітал, створений війною, може стати отим додатковим ресурсом, який дозволить нарешті переломити ситуацію на нашу користь.

Звичайно, не йдеться про те, щоб на найближчих виборах ще раз наповнити сесійну залу випадковими «новими обличчями» в надії, що цього разу нам повезе більше. Мова про те, що створений війною політичний капітал може стати основою для формування контреліти, до якої увійде державницьки налаштована частина довоєнного політикуму, а також ті, хто здобули свій авторитет вже в часи війни. І саме такому сценарію олігархічна система буде протидіяти. Тих, хто потенційно зможе стати контрелітою, намагатимуться за будь-яку ціну кооптувати до олігархічних політичних проєктів, щоб прикрасити їхніми іменами виборчі списки, а головне — не допустити перенасичення оновленого політичного класу непідконтрольним елементом, налаштованим на реальні і глибокі зміни.

Що може завадити реалізації такого сценарію? Відповідь на це питання слід шукати там, куди не часто зазирають політологи — у площині етики. Жертви, які українське суспільство приносить щодня, накладають зобов’язання на тих, хто вижив — зараз це відчуває якщо не кожен, то переважна більшість громадян. І хоч це відчуття ще не оформлене у конкретні вимоги, декларації і програмні цілі, його основний зміст виринає чи не в кожній розмові: ми не маємо права залишити все, як було.

Тиждень

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Нинішня російсько-українська доволі специфічна. Противники часіше бачуть одне одного в інтернеті, ніж в прицілі.Вперше я про це задумався, коли восени 2015-го влетів у окоп після дивного прильоту воро...
Нам не вірили, що Московія - ворог, а москвини - геть не братський народ.Нам не вірили, що вони вдерлися до Криму і Донбасу не через Майдан, Яроша і Порошенка, а через імперську пиху та бажання нашої...
Андрій ДЕНИСЕНКО

Як ми облаштуєм «Расію»

Коли ми переможемо, коли армія Москви зазнає неминучого військового розгрому, а терен сучасної держави Україна буде звільнено від окупантів, ми маємо спільно з усім цивілізованим світом не лише здійсн...
Максим Мірошниченко

Як почнеться розвал росії?

Поразку на полі бою путінський режим не переживе. Може в конвульсіях буде оголошення мобілізації, але вона провалиться і режим розсипеться сам собою. Повернення Україні Донбасу і особливо Криму відкри...