App Store Google Play

"Нащо ти тут?": як працюють редакції на Дніпропетровщині у воєнний час

28 Травня 10:00
"Нащо ти тут?": як працюють редакції на Дніпропетровщині у воєнний час

Інформаційне волонтерство, проблеми з комунікацією та зростання аудиторії у соцмережах — двоє редакторок та один редактор медіа з Дніпропетровщини розповіли про власну роботу з початку війни. Також ми попросили їх розказати, з якими труднощами зіштовхнулись їх колективи, що і як вдалося вирішити, і що лишається проблемами досі.

Євген Педашенко, шеф-редактор новин на 11 каналі, Дніпро: “пройшли складний період із душевною складовою”

З початку вторгнення, 24 лютого, ми ні на день не припиняли роботу. Ми стали працювати більше саме в інформаційному мовленні: збільшилася кількість випусків новин, ми виходимо щогодини з 11 до 19, потім переходимо до вечірніх ефірів. У нас йде мовлення загальноукраїнського марафону, і щогодини ми включаємось з нашими регіональними новинами, дублюючи трансляцію в YouTube і Facebook. Оскільки у нас регіональне телебачення, раніше ми мали вкрай мало прямих ефірів. Зараз у нас все лише в прямому ефіри і щодня прямі включення. Уже всі наші журналісти опанували цей формат. Поки була напружена ситуація в області, ми виходили працювати і у вихідні, зараз в ефірах у вихідні тільки, якщо у нас "прильоти" або сильні обстріли. Наразі ми облаштували студію новин у підвальному приміщенні, в укритті і дисципліновано витримуємо тривоги, якщо вони є — переходимо в укриття і мовимо новини з такої імпровізованої студії.

Digital-складова під час війни дуже сильно пішла вгору. Telegram-канал працює 24 години на добу. Наші журналісти забезпечують наповнення новин навіть уночі, якщо це тривоги чи "прильоти". Ну і, відповідно, більше стало контенту у Facebook і YouTube. Telegram-канал виріс більше, ніж удвічі, Youtube — тисяч на 20.

У перший місяць роботи ми не робили нічого, крім військової тематики, це був суцільний моніторинг ситуації. І більше було, мабуть, якихось негативних новин. З кінця квітня це трохи змінилося. Тепер побільшало усіляких позитивних сюжетів: про волонтерів, дітей, допомогу одне одному. Ми поки що намагаємося не робити якихось комунальних тем: розбитих доріг чи відсутності світла. Розуміємо, що в цій ситуації ми, ну як би, маємо трохи перетерпіти. Але до такого загальноміського — комендантська година чи паркування платні / безкоштовні — ми вже повернулися.

Щодо планування, у нас є скарбничка із нетлінними сюжетами: щось про волонтерів, допомогу. На довготривале планування, звичайно, нічого зараз немає. Максимум тиждень – це те, на що ми розраховуємо. Якщо говорити про стратегічне планування, то були розмови з керівництвом, але ми намагаємось навіть не загадувати на найближчий місяць, бо реально розуміємо, що не знаємо, що завтра буде. Намагаємося просто не думати про погане, але сподіваємось, що, оскільки все поки функціонує у Дніпрі, значить, і ми будемо з роботою.

У нас певний відсоток людей виїхав за кордон чи переїхав на захід. Тому штат став меншим, проте зарплату виплачуємо, по-перше, регулярно, по-друге, вона не зменшилася. Може якісь невеликі надбавки, премії, які були, відмінили. Звичайно, нам довелося тимчасово закрити всі розважальні проєкти і всі співробітники, які були задіяні в них, перебувають у відпустках за свій рахунок, але без втрати робочого місця. У лютому-березені ми розуміли, що ми всі можемо залишитися без зарплати, без усього, але журналісти виходили повним складом, перепрацьовували і розмови про зарплату взагалі ніхто не заводив. Ми пройшли цей складний період із такою душевною складовою. 

З отриманням коментарів у нас все нормально, всі готові говорити, але з точністю ​​проблеми. Наприклад, до нас приходить в ефір лікар з якоїсь лікарні, і вся інформація подається їм дуже обтічно, і в ефірі вона так само звучить: жодних цифр, жодної конкретики. У цьому є проблема, але ми, звичайно, розуміємо, чому це відбувається.
 

Анна Целуйко, головна редакторка "Прихист", Нікополь: “людей не вдалось зберегти через проблеми з рекламою”

Коли розпочалась війна, штатних працівників у нас було четверо, ще троє позаштатних. Наразі у нас двоє штатних і один позаштатний журналіст. Я працюю і як головна редакторка, і як журналістка. Є в мене оператор і другий оператор, який працює на фрілансі. Була сімейна пара, журналістка та оператор, вони відійшли повністю, спочатку виїхали в Західну Україну, потім повернулись в місто, але до нас не повернулись. Людей не вдалось зберегти через проблеми з рекламою. Її стало менше. Google блокує абсолютно всю рекламу на матеріалах, які пов'язані з війною. Ми подали кілька заявок у різні фонди, але це стосувалося не матеріальної допомоги, а захисту: бронежилетів, касок. І дуже небагато фондів відгукнулися. 

Найскладніше було звикнути до нових реалій і нових вимог: те не можна знімати, туди не можна їхати. В нас на початку було дуже багато блокпостів. В перший тиждень з головою військової адміністрації ми їхали до сусіднього міста. Хлопці в "броніках" з автоматами зупинили нас на блокпосту, і всі пояснення, що ми журналісти, що ми з головою військової адміністрації, що от наші посвідчення — взагалі не працювало. Нас вивели, поклали обличчям на підлогу, обшукали нас і авто, і коли упевнились, що ми не проросійські товариші, свої, з пропискою, вибачились і пропустили. Отже, днів за десять ми звикли до нових реалій, працюємо, як і працювали. У нас є медіаплан з п'ятниці на наступний тиждень. Його і намагаємось дотримуватись. Плануємось на тиждень, не більше.

В перші два тижні, як почалася війна, то в нас 30-40 тисяч ходило на сайт щодня, ми були шоковані, зараз відвідуваність впала. Тепер тисяч 4-5 щодня заходять. Але маємо групу у Facebook, Instagram-акаунт, там аудиторія росте. За час війни ми набрали у Facebook близько 30% нових дописувачів від того, що було, це більше 7 тисяч людей. В Instagram зріст такий самий. Telegram-канал також є, але там підписників не стає більше. 

У нас в місті закрились всі п’ять газет: "Репортер", "Проспект трубників", "Визит Венал", "Грані", це ми випускали газету, та було ще районне видання "Південна зоря". Всі друкувались у Запоріжжі, а тепер Запоріжжя не друкує. Замовляти друк в інших містах дуже дорого і впевненості немає, що ти отримаєш газету вчасно. 

Щодо комунікації, то з райрадою вона налагоджена, спілкуємося не через пресслужби, а напряму з головою військової адміністрації. Тут маленьке місто, і коли треба щось запитати у мера чи заступників, то телефонуємо, зазвичай, напряму. 

 

Софія Скиба, головна редакторка "Перший Криворізький", Кривий Ріг: “зараз питання про виживання редакції”

На самому початку найважливіше було все це променеджерити. Тому що всі ми опинились в абсолютно нових обставинах. Спочатку війни ми всі включилися незалежно від ролей — всі працювали на новини. Буквально на перші кілька днів ми залучили наших чотирьох колишніх працівниць, повернули їм адмінські права в Telegram, де треба було швидко відслідковувати, чистити канал від дезінформації. І до цього долучили ще трьох постійних читачів з чіткою позицією. Ці люди працювали як волонтери, за що ми їм дуже вдячні.

У нас великий приріст у соцмережах. На початку війни у Facebook стало 40 тисяч, а зараз — 53 тисячі. Telegram виріс з 1000 до 18000. І це все чиста органіка. Я бачу, що це загальна тенденція. Можна, звісно, сказати, що медіа скористались ситуацією, але була у людей така потреба і ми її закривали. Саме активність аудиторії дає відповідь на питання: "Нащо ти тут?" Я тут для конкретного Івана, Семена та Ірини. 

Днів через 14-20 від початку вторгнення ми зрозуміли, що у нас всі рекламні контракти та підписані домовленості посипались. Тоді прийшли наші партнери з медійних організацій. Півтора-два місяці ми змогли закрити заробітну плату, нехай неповну, але зберегли увесь колектив. Також ми не витрачались на безпекові штуки, бо нас ними забезпечили.

Через два місяці стало зрозуміло, в якому напрямку ми рухаємось. Ми розробили проєкти, наприклад, "Працюй на перемогу", і вже більше місяця розповідамо людям про тих, хто тримає зараз бізнес, працює як волонтер, переорієнтував свій бізнес, хто повернувся з-за кордону, щоб його розвивати.

Зараз на новинах працює двоє людей, а по вихідним ще одна авторка; я включаюсь, коли є важливлість, але, в основному, працюю як менеджерка. Двоє людей переїхали: до Польщі та Львову, але звідти вже повернулась працівниця. Обидві працюють. Наша авторка великих текстів переорієнтувалась на "поточку", пише великі тексти про війну. І ще є наш любимий фотограф-відеограф-дизайнер, який найчастіше працює "в полі". Тобто всього шість людей. Наш директор служить в ТРО. І ще одна  людина працює на Telegram на волонтерських засадах.

Ми почали співпрацювати по дезінформації з LMF. Тобто станом на зараз горизонт планування маємо на 3 місяці. Як я розумію з усього, що відбувається навколо, це ок. Зараз це питання не про додатковий заробіток, зараз питання про виживання редакції. Якщо буде наступ на Кривий Ріг, то потрібно переїжджати, а як ми це влаштуємо? Хто куди їде? Хто залишається? Хто працює в умовах окупації? Ми насправді не розглядаємо варіант лишатись в окупації, але якщо будуть бойові дії, то будемо працювати.

Щодо доступу до інформації, то наше управління преси [Криворізької міськради - прим.авт.] не просто не працюють, вони саботують. Це стосується елементарних питань, ситуації з COVID, організації навчання. Вони нічого не коментують, нікуди не запрошують. Пандемія була репетицією для закритості. Тепер вони користуються цією ситуацією. І є небезпека, що це продовжиться, бо документу, який би регламентував їх обов'язок сповіщати нас про що-небудь у воєнний час, не існує, як і документу про військову адміністрацію як таку. І я поки не бачу вирішення цієї ситуації. 

 

Написання цього блогу стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проєкт USAID "Медійна програма в Україні", який виконується міжнародною організацією Internews. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю ГО "Інститут масової інформації" та необов’язково відбиває думку USAID, уряду США та Internews.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Нинішня російсько-українська доволі специфічна. Противники часіше бачуть одне одного в інтернеті, ніж в прицілі.Вперше я про це задумався, коли восени 2015-го влетів у окоп після дивного прильоту воро...
Нам не вірили, що Московія - ворог, а москвини - геть не братський народ.Нам не вірили, що вони вдерлися до Криму і Донбасу не через Майдан, Яроша і Порошенка, а через імперську пиху та бажання нашої...
Андрій ДЕНИСЕНКО

Як ми облаштуєм «Расію»

Коли ми переможемо, коли армія Москви зазнає неминучого військового розгрому, а терен сучасної держави Україна буде звільнено від окупантів, ми маємо спільно з усім цивілізованим світом не лише здійсн...
Максим Мірошниченко

Як почнеться розвал росії?

Поразку на полі бою путінський режим не переживе. Може в конвульсіях буде оголошення мобілізації, але вона провалиться і режим розсипеться сам собою. Повернення Україні Донбасу і особливо Криму відкри...