App Store Google Play

О 6-й вечора після війни

17 Березня 11:00
О 6-й вечора після війни

«Этот день мы приближали, как могли…» У перші дні війни явно розгублений мер Харкова записав декілька відео, де дякував комунальним службам за те, що продовжують свою роботу з водопостачання, опалення будинків тощо, а водіям за те, що розвозять харчі по магазинах. І постійний рефрен: «Ми разом, ми харків’яни», старанно уникаючи вимовити своєю щелепою, що вбивають не лише харків’ян, а всіх українців, і хтó власне їх убиває, й зрештою, що Харків – це Україна. Воно й не дивно, вірний поплічник і спадкоємець російського колаборанта, покійного Кернеса, він теж долучився до багаторічної антиукраїнської істерії, від перейменування проспекту Петра Григоренка на користь радянського ката Жукова до створення буквально п’ятої колони в Україні у вигляді клятого спортивного клубу «Оплот» — банди антимайданівців, а згодом бригади підросійського лугандонського війська. В інші часи я би закликав взяти пана Терехова під варту, тим більше, що з’явився відповідний закон… Але не буду, бо, по-перше, закон зворотної сили, на жаль, не має, по-друге, зараз не час, хай уже працює.

Всі, хто ще вчора казав на адресу патріотів уголос або пошепки «нацикі», розповідав про агресивних бандерівців, скаржився на утиски російської мови, є й залишаться різного ступеня співучасниками нинішнього злочину проти України, не більше й не менше. Зрозуміло, що ступінь відповідальності кожного різний. Когось просто обурювало перейменування вулиць, він, бачите, не хотів їздити проспектом Бандери. Хтось замість вивчити десяток речень українською вимагав російській статус другої державної. Хтось жахався того, що не зможе купувати книжки з Ерефії й читати Булгакова. Я не кажу про політиків промосковського спрямування, гадаю, днями ми дізнаємося з чергового розслідування Хрісто Грозева з «Bellingcat», скільки мільярдів доларів відповідний департамент ФСБ витрачав щороку на підтримання «опозиції» в Україні. Й не про більш-менш офіційних агентів упливу, представників їхнього бізнесу, культурних інституцій, прости Господи, «Россотруднічєства» тощо — всім цим, сподіваюся, займеться ДБР (після того, як попуститься на рахунок Пашинського разом із Чорновол). Принаймні там усе зрозуміло й на поверхні, було би бажання. А от стосовно корисних (Москві) ідіотів, усе трохи складніше.

Зараз, коли в інформаційному просторі заявляють про себе з цілком проукраїнськими заявами персонажі ще вчора різного ступеня токсичності, постійно доводиться прикушувати язика. Так і хочеться заволати: де ти був учора (рік тому, десять років тому)?! Який ти справжній – той, що зараз, чи той, що братався з москалями, брав від них гроші, шукав порозуміння, закликав «не стріляти» тощо? Але я намагаюся стримуватися. По-перше, я вірю в здатність людини змінюватися — чи то під тиском обставин, чи то через тривалу еволюцію свідомості, чи то внаслідок миттєвого прозріння. По-друге, ми і в мирні часи не надто цінували одне одного, шукати зрадників серед своїх було донедавна нашим національним спортом. Можливо, зараз, коли наша єдина перевага – це людський ресурс і взаємна підтримка, варто будь-які обґрунтовані претензії до ближнього відкласти до кращих часів.

Я не готовий забути істерики колись добрих знайомих, які нарешті усвідомили, що комфортної для них «проміжної» України в якості «другої Росії», такої собі симпатичної провінції, звісно, без блиску метрополії й без її можливостей, натомість без ФСБ і Росгвардії, де ти можеш почуватися, як і раніше, привілейованим освіченим паном серед темного плебсу — такої України нема й уже ніколи не буде. Необхідність рахуватися з аборигенами доводила цих людей до сказу. Деякі, будьмо відверті, символічні обмеження – зовсім символічні порівняно з гіпотетично схожою ситуацією десь там у Чехії, Франції, Італії — викликали істерику. Скарги на необхідність час від часу переходити на «мову селюків» дуже швидко перетворювалися на звинувачання в «нацизмі» й «фашизмі». Я теж колись дуже давно був імперцем, проте мені пощастило, я зрікся країни-ворога раніше за інших, бо в мене були свої глибинні, родові мотиви її зненавидіти, але я наслухався від нашої місцевої «вати» звинувачень у зраді своєї колишньої мови та культури ну й, звісно, у фашизмі, авжеж. Саме вони, наші ватники, живили інформприводами й сенсами справжній, не вигаданий фашизм братнього Мордору. Вони своєю тупістю й зверхністю готували цю війну, й це не перебільшення, а сувора констатація. «Этот день мы приближали, как могли».

Але біс із ними, ми повернемося до цієї теми невдовзі після перемоги, «о 6-й вечора після війни» (був такий совітський фільм). Зараз хай виконують свої обов’язки, якщо при ділі, хай ідуть у волонтери, записуються в тероборону. Хай працюють.

Тиждень

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Нинішня російсько-українська доволі специфічна. Противники часіше бачуть одне одного в інтернеті, ніж в прицілі.Вперше я про це задумався, коли восени 2015-го влетів у окоп після дивного прильоту воро...
Нам не вірили, що Московія - ворог, а москвини - геть не братський народ.Нам не вірили, що вони вдерлися до Криму і Донбасу не через Майдан, Яроша і Порошенка, а через імперську пиху та бажання нашої...
Андрій ДЕНИСЕНКО

Як ми облаштуєм «Расію»

Коли ми переможемо, коли армія Москви зазнає неминучого військового розгрому, а терен сучасної держави Україна буде звільнено від окупантів, ми маємо спільно з усім цивілізованим світом не лише здійсн...
Максим Мірошниченко

Як почнеться розвал росії?

Поразку на полі бою путінський режим не переживе. Може в конвульсіях буде оголошення мобілізації, але вона провалиться і режим розсипеться сам собою. Повернення Україні Донбасу і особливо Криму відкри...