App Store Google Play

Час для дива

11 Січня 11:00
Час для дива

У грудні й на початку січня триває щорічний марафон прогнозів. Багато передбачень на-гора видають експерти різного рівня фаховості, окремі інститути, політики та, звісно, астрологи. Усьому сприяє давнє бажання керівників медіа збільшити перегляди завдяки тривожним матеріалам і заголовкам з елементами містики.

Серед прогнозів трапляються вдалі, фахові й аргументовані. А є повний непотріб. Щоб зрозуміти це (і, звісно, трохи розважитися), у грудні та січні варто почитати прогнози не на майбутній рік, а ті, які пропонували на рік, що минає. Тут слід зауважити, що з розширенням доступу населення до інтернету, де доволі важко повністю видалити інформацію, рівень сенсаційності заяв оракулів суттєво знизився. «Сатурн із Меркурієм у тіні Венери» дедалі частіше сприяє або заважає не комусь конкретному, а радше чомусь абстрактному. Водночас дата наступних виборів досі перебуває в темній зоні майбутнього, а тому передвиборчі штаби ще не платять за точні прогнози у стилі «жінка (гетьман, актор, розумна людина, потрібне вставити) прийде до влади, й настане 500 років щастя». Якщо не братися за такі надзавдання для прогнозиста, то загальний перелік нагальних питань внутрішньої політики визначити доволі неважко. Щодо них точитимуться сварки й суперечки, а також плестимуть інтриги зацікавлені особи. І передбачити наслідки всіх цих дій значно складніше. Однак коли ще це спробувати зробити, як не в час зимових свят?

Першу й ключову тему наступного року вже побіжно згадано навіть у цьому тексті. Йдеться про терміни проведення найближчих виборів. Зважаючи на те, що в Україні загалом усталена звичка жити від кампанії до кампанії, це питання впливатиме на решту. У 2022-му нарешті настане ясність. Навесні знову прогнозуватимуть близькі позачергові вибори в парламент. Як і в попередні кілька років, для реалізації таких прогнозів передумов небагато. Ключова причина така сама, як і раніше: переможця на таких виборах не буде. Опубліковане наприкінці грудня традиційне дослідження Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та Центру Разумкова про політичні підсумки року містить моделювання розподілу місць у Раді на основі нинішніх рейтингів. Якби вибори відбулись у грудні, то до парламенту потрапили б сім політсил, під прапорами яких перебувало б від 37 до 114 багнетів. У переліку — ОПЗЖ та «Наші», «Батьківщина» й віртуальна «Розумна політика» ексспікера нинішнього скликання, «Європейська солідарність» і «Слуга народу» та загадкова «Сила і честь» Ігоря Смешка. Для формування коаліції за таких умов потрібно мінімум троє учасників. Скласти з цієї купи дієве об’єднання — майже неймовірне завдання. Тож владі вибори не потрібні, бо вона точно програє, а опозиції — бо не виграє. Єдине, що може суттєво зіграти на користь дострокових виборів, — повний розпад монобільшості. Однак і тут є резерв у вигляді можливої коаліції залишків «Слуги народу» з мажоритарними групами й імперативного мандата, який не дає обраним за списками нардепам змоги змінювати фракцію.

Настане ясність і з черговими виборами. І Володимир Зеленський, і «Слуга народу» досі очолюють списки вподобань громадян. Однак їхні результати навіть близько не ті, що були у 2019-му. Це ставить на порядок денний влади суто технологічне питання: як провести майбутні вибори так, щоб витиснути з них найбільше?

Перша складова відповіді стосується виборчої системи. Нині Виборчий кодекс передбачає систему з відкритими списками і прив’язкою до округів. Зараз це дало б «Слузі народу» вже згадані 114 нардепів замість 200, які нині голосують більш-менш злагоджено. Наприкінці грудня глава фракції «Слуга народу» Давид Арахамія припустив можливість повернутися до мажоритарної системи. Неважко зрозуміти, навіщо це було б владі. Рейтинг партії на виборах за списками — приблизно 20%, натомість мажоритарники під її брендом змогли виграти проміжні вибори в округах у 2021-му з результатами у понад 40% і понад 60%. Прийдешній рік точно поставить крапку в питанні, за якою системою відбудуться майбутні парламентські вибори. На повне повернення до мажоритарки навряд варто чекати, однак якийсь середній варіант можуть спробувати реалізувати. Наприклад, зменшити розміри округів за умов формального збереження пропорційної системи з відкритими списками. Своєрідна «мажоритарна без самовисуванців».

Друга складова відповіді полягає у визначенні дати наступних чергових виборів. Цю історію розкручують уже щонайменше пів року. Суть її проста. Якщо читати законодавство не як юрист, а як звичайний громадянин з базовими знаннями арифметики, то виходить, що вибори в парламент мають відбутися наприкінці 2023-го, а президентські — навесні 2024 року. Але якщо читати ці самі норми як юрист, якого ще й найняла певна група в нинішній владі, то може вийти, що вибори в парламент варто проводити наприкінці 2024-го. Ідеться не лише про додатковий рік роботи чинного скликання Ради. Як зазначив заступник директора соціологічної служби Центру Разумкова Михайло Міщенко під час презентації результатів підсумкового дослідження громадської думки, результат виборів президента істотно впливає на вподобання виборців під час голосування на парламентських. Тому проведення спочатку президентських перегонів, а вже потім парламентських вигідне майбутньому переможцю в боротьбі за штандарт із тризубом. Останню крапку в тлумаченні законів має поставити Конституційний Суд. Але є й другий варіант. Проведення дострокових президентських виборів разом із черговими парламентськими у 2023-му. Тут є інший нюанс. Якщо Володимир Зеленський піде на такий крок, то за чинним Виборчим кодексом він не матиме права висуватися. Щоправда, змінити Виборчий кодекс легше, ніж Конституцію. Який із цих варіантів реалізують — стане ясно вже цьогоріч.

Дві побічні теми, які, проте, прямо пов’язані з майбутніми виборами, — це антиолігархічний похід влади та її намагання когось таки «посадити», як обіцяли у 2019-му. Антиолігархічний похід вилився в медіавійну з Рінатом Ахметовим, результат якої також буде оприявнено цього року. Ризикну спрогнозувати, що протистояння з Ахметовим виллється в ситуативне перемир’я, коли критики особисто Зеленського на телеканалах олігарха поменшає, а присутність в ефірах його політичних опонентів залишиться на високому рівні. Влада й далі намагатиметься сколотити щось на кшталт власної медіаімперії. Скандал з переформатуванням каналу «Рада» й купівля «4 каналу» депутатом від СН наприкінці грудня підтверджують таке бажання. Результат буде не таким, як очікують на Банковій. Дієвість інформаційного мовлення в Україні давно переоцінено.

Головним претендентом на «посадку» став попередник Зеленського Петро Порошенко. Можна передбачити, що цей сюжет триватиме впродовж усього 2022-го. Якість доказової бази в оприлюдненій підозрі експрезиденту залишає бажати кращого. Хоча в прокуратурі на це скажуть, що не зобов’язані деталізувати докази до оголошення обвинувального акту. Хоч би чим завершилася ця історія (а попередній досвід наводить на думку, що вона не завершиться нічим, окрім галасу в ЗМІ та соцмережах), навряд це стане корисним чинній владі. І проблема тут не в опонентах, а в ній самій. Одразу кілька сюжетів наприкінці минулого року продемонстрували дуже тривожні тенденції. Почалося все з історії в Укрексімбанку, коли в журналістів програми «Схеми» відібрали записи, бо керівнику установи не сподобалися запитання. Продовжилося з уже ексзаступником міністра внутрішніх справ Олександром Гогілашвілі, який нахамив правоохоронцям на Донбасі, бо вони його не впізнали. Третім став нардеп СН Микола Галушко, який облаяв патрульних у столиці, які зупинили його автомобіль для перевірки. Усі ці історії зводяться до двох ключових проблем: по-перше, влада на середньому рівні починає відчувати свою безкарність, а тому інциденти виникатимуть і далі. По-друге, недоторкані у владі нівелюють ефект від можливих «посадок» опонентів. Суспільство не бачить серйозного покарання представників самої чинної влади, тому починає розглядати інші справи як політичну розправу. Також саме така тенденція нівелює ефект від одного з улюблених прийомів чинної влади: зміни облич міністрів або інших очільників відомств. Можна ще сотню разів звільнити умовного міністра економіки, але всі вже зрозуміли, що рішення ухвалюють в інших місцях. Там дійові особи давно залишаються незмінними.

Другий улюблений прийом влади — відкладати важливі рішення, які призведуть до неодмінного конфлікту з певною групою. Чудовий приклад — реформа правоохоронної системи. Президент Володимир Зеленський обіцяв західним партнерам істотні зміни. Хоч і з великим скрипом, у Раді ухвалили необхідні закони. Однак конкурс на посаду керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури показав, що коли відкладати далі більше не можна, рішення просто саботують. Це вже спричинило негативну реакцію західних посольств і громадськості всередині країни. На черзі обрання нового керівництва судової влади — і там процес не буде легшим. Радше складнішим. І аргументів для подальшого відтермінування вже немає. Від того, яке рішення ухвалять в Офісі президента, багато в чому залежатимуть перспективи цієї влади як такої. Нарешті, ще одна проблема влади, яку їй доведеться якось розв’язати у 2022-му, — відсутність гучних історій успіху. До «Великого будівництва» всі вже звикли, 30-ліття Незалежності, коли можна показати яскраве шоу, минуло. Великих міжнародних перемог на рівні отримання безвізу з ЄС чи Томосу для Православної церкви України також не проглядається. Тому одне з ключових питань 2022-го — чи зможе нинішня влада чимось здивувати? Саме приємно здивувати. Підстав для оптимізму тут небагато. 

Тиждень

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Андрій ДЕНИСЕНКО

Розрита могила

У Новоолександрівці під Дніпром - нова ілюстрація до відомого Шевченкового віршу. Під виглядом і прикриттям археологічного дослідження по варварськи знищено 5-тисячолітній курган. Усі розкоп...
Всі ми у ці дні про щось мовчимо. Кожен про своє, але і усі про одне, спільне. Але треба не лише мовчати. Треба і нагадувати, згадувати, поширювати, тільки б усі довкола ніколи не забули. 21...
Особливості українізації в одному невеликому місті і його околицях. То є не філологія. То є психологія.) Група в соціальній мережі невеликого міста центральної України. Учасники місцеві російсько...
В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...