App Store Google Play

"Земля прийме добриво!" Як на фронті готуються до можливого вторгнення

19.12.2021 16:00
"Земля прийме добриво!" Як на фронті готуються до можливого вторгнення

Листопад і грудень видаються чи не найдовшими місяцями року. На фронті це варіації на тему «50 відтінків сірого», а ще кілограми слизької багнюки, що мертво налипають до черевиків. Іти стає важко не лише через вагу на ногах, а й через те, що підошва стає нерівною. Бійці 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила вже понад пів року несуть варту у степах під Попасною. Ускладнені умови пересування (зокрема, на авто) роблять їхній простір ще більш подібним до острова, ізольованого від решти світу. Втім, на «острові» є все необхідне, у деяких бліндажах – навіть Wi-Fi!

Темніє вже після 15-ї, на деяких особливо небезпечних ділянках підсвічувати не можна навіть мобільними. Пересування з важкими наростами на підошвах у пітьмі – такий собі квест. Мета якого – дістатися бліндажа без небойової травми. Біля бліндажів так звані «чухрики» – різні «приспособи», щоб здирати нарости бруду з підошви. Допомагає не дуже.

Кореспонденти побували на позиціях у листопаді, у пам’ятні дати Революції гідності, а також на День пам’яті жертв голодоморів. Говорили з бійцями про сприйняття цих дат, про накопичення ворожих військ і загрозу вторгнення та про їхній досвід війни.

 

Стрілець-кухарка

За законами фронтової гостинності, першим ділом потрапляємо на кухню. Пані Наталя, господиня, частує борщем. Невисокого зросту, сором’язлива й усміхнена. У її володіннях – ідеальний лад.

Старший стрілець Наталія частує свіжим борщем

 

 

Старший стрілець Наталія частує свіжим борщем

Взагалі-то Наталія – старший стрілець, однак за відсутності «офіційного» кухаря взялася за цю відповідальну справу. Жінка розповідає – бути військовою мріяла з юності. Служить з 2015 року. У цій самій бригаді, в іншому батальйоні воює її чоловік. Син – у Нацгвардії.

Пані Наталя – старший стрілець і кухар

Пані Наталя – старший стрілець і кухар

Готувати Наталі доводиться на 11–12 душ. «Стараюся, – каже вона. – Ну, деколи хлопці допомагають. Вспіваю. Я приходжу на шість, у мене тут вже тепленько, водичка гріється, маю вже готувати сніданок. О 8:00 вони в мене приходять на сніданок. Стараюся щось таке смачненьке готувати, щоб сподобалося, як вдома. Пізніше готую обід. Обід у мене з першої до другої. І вечеря в мене тоже. Після обіду варю вечерю. Ну так о п’ятій-шостій, ввечері вони приходять і вже вечеряють. Ну іще собі канапочки стараюся робити. Котлетки роблю їм. Сільодку робила по свому рецепту – сподобалося їм. Дякують, кажуть, що смачно!»

З таким графіком часу сумувати не залишається. Десь раз на тиждень приїздить чоловік, і подружжя виїжджає в місто. Роблять закупки, ласують морозивом.

Поки ми говоримо, кухня наповнюється бійцями, що саме повернулися з чергування. Розмови перекочуються від історичних екскурсів до кумедних побутових моментів.

«Коли ЗУНР було сформовано, рідний брат мого прадіда був губернатором Галичини та Волині. Німці його вбили».

«Голландець – це унікальна машина! Минулого року без криші була і без заду!»

«Та ми його переробляли! Я його купив тільки заради того, щоб у цього бурсака поставити його нормально».

«Старшина такий в окулярах, автомат за спиною, продукти між ногами – на скутері!»

«Позиція «Шеріф». Знаєте, як ми її назвали? Ми сидимо з Євтушенком. Старшина: «Ну… що ти рішив?» Кажу: «Проблеми індєйців шеріфа не ….» От звідси «Шеріф».

 

Кухонні балачки

Кухонні балачки

«До Майдану? Чесно?.. – лаконічно відповідає один на питання про восьму річницю. – Я пережив Помаранчеву. Знаєте, який я висновок зробив? Реально – нація понад усе! А ті, хто рвуться до влади – козли!»

Обстріли тут майже щоденні. Частіше за все це стрілецька зброя, СПГ, АГС, РПГ. Однак трапляється і «крупняк» із явними порушеннями Мінських домовленостей. Останнім часом «збився графік» регулярних перестрілок. Якщо раніше «обмін люб’язностями» відбувався здебільшого ввечері та вночі, то тепер може розпочатися і вдень. Але бійці не розслабляються і не втрачають пильності.

Пресофіцер бригади Назар Ільницький розглядає позиції ворога крізь трубку розвідника

Пресофіцер бригади Назар Ільницький розглядає позиції ворога крізь трубку розвідника

«По Новозванівці прилетіло, – згадує недавні події пресофіцер бригади Назар Ільницький. – По житлових масивах. Якщо не помиляюся, зі ствольної артилерії. 122 і 152 мм. Постраждали цивільні будівлі».

На відміну від деяких інших бригад, тут не приховують, що на вогонь дають відповідь. Однак наголошують: «двіж» починає противник.

Новинами про загрозу можливої ескалації на передовій не переймаються:

«Думаю, це чергова казочка для того, щоб на певну категорію людей нагнітати, піднімати градус напруги в суспільстві, – переконаний один із бійців, із яким ми спілкуємося на позиції. – Вісім років війна іде уже… Для мене це нічого не змінить. Я на це не реагую».

Читайте також:Гонка озброєнь. Росія суттєво посилила армію, Україна теж нарощує міць, але повільніше

Читайте також:Російська інформаційна операція «Вторжение». Як це відбувається

Читайте також:Армія короткого кидка. Окупаційні війська Путіна не зможуть швидко просуватися без залізниці

Кожен знає, як діяти

Більшість воює тут уже не перший рік. Відсотків 15 із тих, кого ми зустріли – з перших років війни. І десь такий самий відсоток тих, для кого це перша ротація.

Чоловік воює з 14-го року, і не за горами вже пенсія. Запевняє – воюватиме до перемоги, чи поки дозволятиме здоров’я.

Військовий, що сьомий рік на війні

Військовий, що сьомий рік на війні

«Армія зараз – вона міцна, – переконаний він. – Я вважаю, що наша армія одна з сильних в Європі. Навіть країни, які перебувають в НАТО, я думаю, їм далеко до нас. У нас мотивовані люди. Ну, може, техніка не така. Але мотивація – це багато. Плюс досвід. Жоден полігон не навчить того, що тут можна за тиждень опанувати». Найбільше зусиль забирає побут, за цих погодних умов кількість задач зростає. Нарубка і розпилювання дров. Якщо зникло світло у Попасній, то без електрики лишаються й позиції. Якщо вийшов із ладу насос – воду доводиться розносити вручну. Ремонти автівок. Розпалювання буржуйок. Прання. І так далі. Що ближче до ворога, то менше переймаються новинами з «великої землі».

Фронтові будні. Прання, спорт, заготівля дров

 

 

Фронтові будні. Прання, спорт, заготівля дров

«Усе вже налаштовано, кожен знає своє місце, знає, як працювати, як діяти, – каже боєць. – Кожна людина знає, коли стріляти, як стріляти, коли не стріляти. З якого місця стріляти, куди переміститися».

Позиції противника настільки близько, що іноді чутно їхні розмови та крики. Іноді українські військові сваряться з ними. А ще дивляться «сепар-TV» на екранах завдяки камерам відеоспостереження.

Сірого кота Кекса бійці підозрюють у «перебіжництві» з «того боку».

Кіт-диверсант

Кіт-диверсант

«Чесно кажучи, вони нас бояться, – сміються вояки. – Саме цієї позиції бояться. У нас трошки хлопці підірвані…»

 

ПІДПИСАТИСЯ

Отримуйте найкращі статті на е-мейл

Поза політикою, але не поза пам’яттю

Дмитрові 34, на війні він з минулого року. До того працював столяром.

– Спочатку матеріальне забезпечення, потім вивчився на заступника командира бойової машини БМП-2, – описує він своє «кар’єрне сходження». – Вирішив собі поміняти обстановочку. Взагалі я хотів бути військовослужбовцем ще з молодих років. Але завів сім’ю – діти маленькі. Але потім вирішив, що прийшов час віддавати борг перед Україною».

Запевняє, що служба змінила його в кращий бік. Став спокійнішим, стійкішим до стресів.

«Мені здається, рано чи пізно вони почнуть більше наступати та захоплювати наші території, – коментує він тему загрози. – Скорше за все воно так і буде, і ми цього очікуємо, дуже очікуємо! Тим паче після Нового року закінчуються ці Мінські домовленості, і мабуть, вони все-таки активніше почнуть працювати в нашу сторону. Ну, але ми підготувалися до цього, готові їх прийняти з повагою… або без поваги».

Тема Майдану пройшла для Дмитра повз: «Якщо чесно, я політикою зовсім не цікавлюся, я ставлюся до цього рівно. Я займаюся своєю роботою, і мені достатньо інформації, якого забивати собі голову».

У бліндажі – свічка пам'яті про жертв голодоморів

 

 

У бліндажі – свічка пам'яті про жертв голодоморів

Тут пам'ятають про Голодомор. А також про його винуватців.

О 16:00 бійці запалюють свічку в пам'ять про жертв голодоморів. Символічно ставлять поряд автомат. Усі по черзі фотографують композицію. Адже заявити про свою солідарність і пам'ять у цей день можна хіба завдяки соцмережам – окрім побратимів і котів, тут свічку ніхто не побачить. Однак її лишають.

Майже всі бійці «королівської» бригади – із Західної України, тож їхні родини уникнули голоду. Тут більше спогадів про повстанську боротьбу, історії якої передаються з покоління в покоління.

Обстановка 4-5-0. Дмитро, боєць 24-ої бригади

Обстановка 4-5-0. Дмитро, боєць 24-ої бригади

«Перший контракт, але не останній»

На кухні в іншому бліндажі метушиться Ксенія. Вона варить вареники з картоплею та капустою. Ще одна традиційна страва і традиційна гостинність.

Вареники з капустою, якими теж частували гостей

Вареники з капустою, якими теж частували гостей

Дівчина жвава й весела, виганяє з кухні знахабнілих собак, приструнює надто балакучих бійців. Розповідає: служить із квітня цього року, у чоловічому колективі нітрохи не важко:

«Вони в мене хороші, все нормально! І поговорити є з ким, і вислухають, і допомагають! Перший контракт, але не останній».

До війни займалася нерухомістю, працювала кухаркою, виховувала дитину.

«Чому не страшно? – каже вона. – Всім, певно, страшно! Є просто якась довіра до людей, із якими стоїш. Я впевнена в них, у собі».

Ксенія за приготуванням вечері

Ксенія за приготуванням вечері

Денні обстріли почастішали

Помешкання командира роти Ярослава із позивним «Сенсей» особливо ретельно оздоблене. У його кімнаті – аудіосистема. Чоловік зізнається, що музика – це його слабкість, єдине, що допомагає тут розслабитися, тож першим ділом він встановив її для себе тут.

Ярославові 27, і йому доводиться командувати часом людьми 50+. Однак, схоже, що він навчився давати раду з підлеглими. Революція гідності мимоволі вплинула і на його особисту історію.

У 2013 він відслужив строкову службу, почався Майдан: «І в березні 14-го року я вже мав іти на дембель. Нам сказали, що дембель скасовується і оголошено мобілізацію. Нас, срочників, не відпустили».

Через деякий час він прийняв пропозицію підписати контракт.

Ярослав, позивний «Сенсей», командир роти

Ярослав, позивний «Сенсей», командир роти

«Я поступив у 2016 в Національну академію сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного, факультет піхоти, – згадує «Сенсей». – І в 20-му році закінчив Академію, прийшов у 24-ту бригаду командиром взводу. Пройшов майже рік, поспілкувався з командиром бригади, і він сказав мені, що мене планують призначити командиром роти. І так вийшло, що я прийняв перед ротацією цією роту».

Він не дуже охоче згадує свої фронтові історії – «хай краще вони залишаться зі мною».

«Зараз противник досить хитро і специфічно використовує цей клас війни, – коментує Ярослав поточну ситуацію. – З початку ротації були обстріли переважно або в вечірній час, або в нічний. Були моменти, коли обстріли траплялися вдень. Але то було недовго. Два РПГ або один «перекрут», то таке – досить несуттєво. А от вчора ближче до вечора, коли сутеніло, противник застосував СПГ, досить непогано. «Перекрути» - це з ручного гранатомета вони запускають 82-гу міну. Це те саме, що запустили РПГ, але воно має можливість летіти трошки далі. І були черги з кулемета й АК. А так – ситуація накалена через те, що був мінометний обстріл нещодавно…»

На його думку, нині загроза присутня постійно, адже невідомо, коли противник застосує артилерію: «У нас даних немає. Так, ми зараз усі у засобах захисту. Прийшов наказ зверху, він командира бригади, що весь особовий склад навіть уже на ротному опорному пункті (РОПі) має знаходитися в засобах захисту (це бронежилет, каска) і переміщення мінімізувати. Переміщення мають бути недовготривалі. Нарубка дров – якнайшвидше. Пересування по взводному опорному пункті (ВОПі) я заборонив. Крайній момент – коли треба забрати питну воду, боєприпаси та харчі. Продукти прибувають щотижня, приходить кожен кухар, ділять зі старшиною згідно з нормами й забирають до себе на ВОП. Усе, все інше пересування на даний момент обмежено через події на 7-ій роті, щоб мінімізувати втрату особового складу».

Окопний пейзаж

Окопний пейзаж

«До бліндажа не вистачило двох метрів»

Нещодавній мінометний обстріл приніс бригаді втрати. Загиблого старшину Віталія Павлиська Ярослав згадує з болем: «Я дуже добре знав, хоча й недовго, але дуже був приємної думки про старшину Павлисько. Бо коли я був командиром взводу, були нюанси, я потребував підказки та допомоги. І коли б я до нього не прийшов, він завжди: «Петрович! Давайте до нас, зараз ми то все організуємо!» Допомагав як людина, як військовий… Мені дуже боляче за нього. Це дійсно була така людина, яка вартувала жити. Просто жити. В неділю командир батальйону зібрав службову нараду. І якраз поверталися всі командири по своїх позиціях… Був мінометний обстріл. І до бліндажа – те, що я чув, йому не вистачило два метри. Осколок влетів йому в плече, вилетів біля серця. Я саме повертався до себе – нам повідомили, що є два 300-х (тяжко поранених – ред.). Не можна так казати, але на той момент подумав – дякувати Богу, через те що їх можна буде вилікувати. Але коли я зібрав командирів взводів, проводячи нараду… Приїхав мій старший бронегрупи, каже: «Петрович, там біда! Приїхав під старе КСП, а його уже в пакет перекладають». Якось то трохи було вже тяжко. Я навіть нараду не хотів проводити, через те що… самі розумієте».

Бійці запевняють, що готові до будь-якого сценарію

Бійці запевняють, що готові до будь-якого сценарію

Щодо накопичення ворожих військ командир не має точної інформації, однак каже: за даними розвідки, у Первомайську збирається велика кількість особового складу та техніки, які після збору будуть розподілені по всій лінії розмежування.

«Тому, оскільки зараз ведуться стабілізаційні дії, ми стараємося не відкривати частіше вогонь, а спостерігати, – пояснює він. – Спостерігати, де буде скупчення особового складу противника. Ми спостерігаємо і доповідаємо на штаб батальйону».

Він переконаний – якщо загроза вторгнення і присутня, у бригади достатньо сили, щоб його стримати.

Щодо пам’ятних дат – ротний застосовує простий наказовий підхід: «Сьогодні було визначено, я поставив задачу командирам взводів, що о 16:00 вони мають вшанувати пам'ять жертв Голодомору. У мене сьогодні не вийшло це зробити, тож на РОПі це зробив мій заступник з морально-психологічного забезпечення (МПЗ) через те, що я був відсутній на нараді. День Гідності та Свободи також згадували».

 

Ніч у бліндажі

Ніч у бліндажі

Ветерани Майдану й війни

Ротний зізнається: попри виснаження і постійні проблеми, в мирному житті себе уже не уявляє: «Я звик до того режиму. У мене ранок починається зараз, припустимо, з 5 годин або з 6-ти. Є будильник і є біологічний будильник. І у мене в 5, можливо, в 5:30 очі відкрилися, я, можливо, посидів в інтернеті. О 6:20 я вже маю бути на доповіді командиру батальйону. Я вже на телефоні, або виходжу по тапіку, або по рації, ми з ним спілкуємося про стан справ, які відбулися за ніч. І заодно я отримую від нього вказівки на день. Оскільки командир батальйону має більше інформації щодо противника, він нам каже, припустимо – сьогодні планується мінометний обстріл, будьте обачні й так далі. Всі в засобах захисту і в укритті. Я вже собі планую свій день. Можливо, на позиції до хлопців, поспілкуватися, спитати, як справи, що їм потрібно. На даний момент у цивільному житті я себе не бачу. Чистка зброї чи відпрацювання на техніці, чи обладнання позицій – це моє!»

Зброя в руках у бійця

Зброя в руках у бійця

Посада ротного – відповідальна й болюча. Саме командиру роти «прилітає» за «косяки» його підлеглих, зокрема за скарги (не важливо, виправдані вони, чи ні). Посада наближена до командування, водночас надзвичайно практична і близька до безпосереднього ведення бойових дій.

«Військовослужбовець пожалівся на гарячу лінію – прилетіло кому? Ротному! – нарікає «Сенсей». – І не має значення, чи він в 1-му, 2-му чи 3-му взводі! Все замикається на ротному! Але, як казав мій батько, вік живи – вік учися. Я всього не знаю. Але я стараюся як губка вбирати. Приїжджають до мене якісь перевірки, чи командир батальйону, робить мені зауваження чи нюанси – я стараюся їх втягувати, а потім вже їх виправляти. Тому я думаю, що доленька, яка зв’язала мене з армією, дасть мені сили… Це відповідальна посада, яка потребує витримки й холодної голови. «Впасти в кіпіж» і наробити дурниць можна тако – раз щолкнути! Окупанти вдарили по нас, припустимо, з СПГ. Взяти на гарячу голову – ну давайте командири взводів, всипте їм так, щоб всі стволи були червоні! Добре. Я всиплю. А завтра у разі війни, що я буду сипати?! Це називається доцільне використання боєприпасів. Якщо сепаратисти дали по тобі два снаряди – дай їм чотири! Ну але так нормально дай, щоб вони відчули».

На його руці татуха – «Дякую батькам за життя». Військовий розповідає: вирішив її набити після того, як пережив перший обстріл.

«Це моє перше татуювання, про яке я досі жодного дня не пошкодував, – каже він. – Моя мама досить скептично ставиться до татуювань. Вона була проти, але коли побачила, була задоволена».

Розмову обриває тріск тапіка. У нього передають заспокійливе «4-5-0, прийом».

Підлога бліндажа вистелена деревом, щоб зберегти чистоту

Підлога бліндажа вистелена деревом, щоб зберегти чистоту

На ніч у бліндажі натоплено так, що аж важко дихати. Однак під ранок буржуйка згасне, і стане зимно. Кожні кілька годин одні бійці вертаються, інші вилізають зі спальників і йдуть на варту. На дворі чутно «гупання» СПГ, у темряві спалахують трасери.

На ранок ідемо на ще одну позицію. Нас проводить Маркіян – вчорашній доброволець УДА, а зустрічає погрозливим гавкотом зграя псів. Із такими вартовими ясно – диверсант шансів не має. Агресивно реагуючи на чужинців, пси приймають за «своїх» тутешніх котів. Та навіть більше – серед місцевої фауни навіть представлений джунгарський хом’як. Цього рядового нам виносять у клітці.

«Я взагалі хотів попугая купити, але так подумав… – говорить Маркіян. – «Лом» дуже спати любить».

«Його накриваєш, і він не кричить!» – заперечує його посестра.

Федорович, що воював ще в Афгані

Федорович, що воював ще в Афгані

На одній із позицій несе варту легендарний Федорович. Воював ще в Афгані, хоча визнає, що посилали туди даремно. Каже, не варто було туди лізти. Федорович, попри майже пенсійний вік і легку вдачу, не дає противнику спокою. Побратими про нього жартують: «Третя світова… ну, вона закінчиться, як у Федоровича зміна завершиться!»

«Ну-ну!.. Лісу багато, всім хвате місця! Земля прийме добриво!» – флегматично коментує він можливість загрози.

Коли Федорович на варті, противник не матиме спокою

Коли Федорович на варті, противник не матиме спокою

Боєць із позивним «Лом» на війні з 15-го року. До того займався різним – працював у таксі, барменом… Він неговіркий і так само як Федорович абсолютно спокійний: «Ну як ситуація… ситуація як ситуація, маємо те що маємо… – коментує він. – Та хай накопичуюся, ради Бога, то не є проблема! Дали б добро!»

"Лом” на варті. Між розмовами про серйозне вони травлять анекдоти, підколюють одне одного

"Лом” на варті. Між розмовами про серйозне вони травлять анекдоти, підколюють одне одного

Боєць і зброя

Боєць і зброя

«Замість мене сів інший медик – і вони підірвались»

Нас знову частують борщем. Щоправда, цього разу єдина жінка по позиції – Наталія Назар – до кухні не має жодного стосунку. Вона медик, і її боротьба за «своїх» почалося вісім років тому на Майдані. Рятує як людей, так і собак. Тутешній її улюбленець – пес Мацьоня. Про нього кажуть – тричі народжений.

«Перший раз його хотіли добити, він дуже хворий був, – згадує лікарка. – Він не їв. Я його колола, лікувала, зі шприца годувала. Другий раз його покусали, паралізувало. Кличку має Мацьоня, хоча він виріс, як кінь. Третій раз він бідний-нещасний був – лапу проколов наскрізь. Вічно кудись встряне».

Наталя з тих, для кого восьма річниця Революції гідності є особливо значущою: «У 13-му році, коли студенти вийшли на Майдан – я поїхала з ними. Там я була до кінця. 24-го лютого повернулася додому. Ми створили евакуаційні бригади й безпосередньо працювали на самому Майдані. Спали в КМДА, співпрацювали з тими, хто був у профспілках. У Жовтневому був мій напарник, колега по роботі. То він у Жовтневому базу організував. Так ми всі й працювали на Майдані. Всі числа пам’ятаю. На моїх очах впав той білорус (Михайло Жизневський, один із перших убитих активістів на Майдані – ред.). Бачила, як він впав, я до нього побігла. Пам’ятаю, як ми його реанімували – ми всі, хто був з медиків. Усі числа була. Кожне число пам’ятаю: як профспілки горіли, як ми ходили через день ідентифікацію проводили, рахували з пожежниками тих… ну, 200-х».

Згадує, як із колегою створювала медичну роту при Нацгвардії. Донецький аеропорт. Дебальцеве.

«Пам’ятаєте, в інтернеті було фото згорілої машини швидкої допомоги? – нагадує вона. – Це моя машинка. Замість мене сів інший медик, і підірвались вони на міні, їх спалили. А як так сталося? Я три доби чергувала на «хрестику» і повезла поранених, і кажу: «Я вже сьогодні не вернуся, приїду з самого ранку». Вколола сечогінне, прийняла проносні. Він каже: «Я терміново виїжджаю». Я хлопчиків відправила, туди сів інший медик і цей, вони загинули. Та і все…»

Наостанок Наталя впізнає Андрія Дубчака, одного з кореспондентів нашої групи. Виявляється, свого часу він записував з нею інтерв’ю – вісім років тому, під час подій на Майдані. У цей момент історія ніби здійснює черговий оберт по спіралі. Нам час повертатися «на велику землю», лишивши таких різних людей із їхніми історіями, котів і собак у цих окопах. Однак фізичне відчуття наростів багнюки на взутті, смак борщу, звареного на живому вогні, окопні приколи та свічка біля автомата не відпускатимуть ще дуже довго.

 

Сходи у бліндаж і ще один компаньйон бійців на них

Сходи у бліндаж і ще один компаньйон бійців на них

Фото: Андрій Дубчак, Олена Максименко, Єва Фомичева

ТЕКСТИ

Теги: війна, бійці

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Андрій ДЕНИСЕНКО

Як ми облаштуєм «Расію»

Коли ми переможемо, коли армія Москви зазнає неминучого військового розгрому, а терен сучасної держави Україна буде звільнено від окупантів, ми маємо спільно з усім цивілізованим світом не лише здійсн...
Максим Мірошниченко

Як почнеться розвал росії?

Поразку на полі бою путінський режим не переживе. Може в конвульсіях буде оголошення мобілізації, але вона провалиться і режим розсипеться сам собою. Повернення Україні Донбасу і особливо Криму відкри...
Перемовини дають Путлеру тактичну передишку, шанс закріпитися на окупованих територіях, перегрупуватися, обманути і знову піти в наступ, щоби змусити нас до капітуляції. Ми маємо битися, щомиті і...
Раптом мені наснився мій колишній китайський партнер, пан Лю, дуже шанований у Китаї бізнесмен та інвестор, засновник багатомільярдного фонду. Він серйозно дивився на мене і говорив: "Лосія ето оцінь,...