App Store Google Play

Війна проти всіх

03.12.2021 14:00
Війна проти всіх

Нещодавній пресмарафон президента України Володимира Зеленського, який за задумом сценаристів, очевидно, мав налагодити його комунікацію з суспільством і розставити крапки над численними «і», несподівано перетворився на щось зовсім протилежне.

Президент так погано зіграв свою роль, що не лише оголив усі ниці страхи та комплекси, які варто було б і далі ховати, а й вивів на цілком новий рівень політичну кризу в країні та спровокував її гарячу фазу. Ну, а своїм щорічним посланням у парламенті лише підсилив ці процеси й підтвердив побоювання про неадекватне сприйняття дійсності його політичною командою. Справжня комунікація Зеленському в обох випадках не вдалася. Глава держави був злим і не готовим до діалогу. Переконаний у своїй правоті й без жодного наміру дослухатися до інших думок, тим паче критичних. Тепер уже зрозуміло, що таку тактику поведінки обрано свідомо. Очевидно, що перед виходом з ним непогано попрацювали, добряче накачали негативом і вклали в голову потрібні думки. Утім, не здужали спрогнозувати, які наслідки матиме така манера спілкування і що взагалі Зеленський видасть в ефір.  Хоча Володимир Олександрович останнім часом і справді помітно збагатився інформаційно й почав краще орієнтуватися в деталях своєї роботи, хаос із його голови нікуди не зник, тому він наговорив чимало зайвого.

Тепер у президента та його команди з’явилося ще більше ворогів і ще менше прихильників, на яких можна опертися. І якщо колись серед недругів перебували здебільшого кілька парламентських опозиційних груп, наявність яких не впливала на погоду і яких можна було ігнорувати, то після провального спілкування президента з пресою коло розширилося. Добірне товариство поповнилось, як мінімум, найбагатшим олігархом країни та його свитою. До того ж, судячи з відповіді на закид у можливій причетності до організації державного перевороту, олігарху, схоже, завдано особистої образи, чого він зазвичай не пробачає. До того ж через кілька днів, наче задля насмішки, парламент зусиллями президентської фракції та її сателітів ухвалив податковий закон № 5600 — у редакції, яка, з одного боку, вдарить по бізнес-імперії Ріната Ахметова, а з другого — подарує преференції його конкурентам. Норми, які мали б спрацювати симетрично по бізнесах Ігоря Коломойського та Юрія Косюка, в остаточній редакції закону зникли. Очевидно, як заміна на лояльність і голоси депутатської обслуги. Така диспропорція, звісно, провокує розкол в олігархічному середовищі та, по суті, нівелює всі антиолігархічні потуги президентської команди, бо ділить олігархів на поганих і хороших. Ну, а саме ухвалення податкового закону, як урешті й деяких інших актів того дня, також продемонструвало остаточне зникнення монобільшості як явища.

Можливо, до якісної дефрагментації опозиції та формування потужної сили, здатної змести «слуг», іще далеко, але Зеленський відтепер за кожен важливий для себе закон змушений буде платити «хорошим олігархам» ту ціну, яку вони назвуть. До того ж факт появи нової ситуативної коаліції, в якій золоту акцію тримають Коломойський та Ко, зовсім не скасовує того, що інші колеги по цеху не відчули всієї небезпеки від подальшого перебування непрогнозованого Володимира Зеленського на посаді президента. У цій ситуації зайве загадувати, як вони поводитимуться. Представники олігархічного клубу вміють об’єднуватися, коли їм загрожує небезпека. Потоплення Порошенка після того, як він лише трохи зазіхнув на їхні вольності, — чи не найкращий приклад. Ну і, звісно, армію ворогів Володимира Зеленського вже поповнили представники ЗМІ, які зазвичай не люблять хамського ставлення до себе чи до своїх колег. Таке поняття, як журналістська солідарність, досі існує. І коли ображеного президента підконтрольні йому правоохоронці спробують утішити ще й переслідуванням уявного кривдника, того самого «артилериста» Бутусова, може стати ще цікавіше. Принаймні Рінат Ахметов пообіцяв, що зробить усе від нього залежне, «щоб авторитаризму та цензури в Україні не було». А коли пацан сказав…

Однозначно нажив собі нових ворогів президент і в підконтрольних йому спецслужбах, серед військових і навіть у власній охороні. За даними журналіста Михайла Ткача, після появи його розслідування про святкування дня народження глави ОП Андрія Єрмака, з УДО вигнали кількох працівників за те, що не збили журналістський дрон, який літав над президентською дачею в Гуті. Ну й, безумовно, судячи з рейтингів, цілком інакше сприймають тепер главу держави та його слуг тисячі звичайних українців. Хоч би скільки президент намагався розповідати їм про успіхи, здобутки та покращення життя, правда полягає в тому, що реальність для більшості громадян геть протилежна й люди почуваються обдуреними. Покращення стосується лише самого президента та його кліки — і це видно неозброєним оком. Тому й далі розповідаючи про свої вимріяні в снах перемоги (як Зеленський зробив це в парламенті), можна лише підняти градус невдоволення, але не воскресити колишню любов.

Тим паче, така поведінка глави держави, яку він продемонстрував у Раді, більше схожа на манери засліпленого диктатора або, в гіршому разі, на Остапа Бендера, який розповідає про Нью-Васюки, але аж ніяк не лідера, якому довіряєш. І хоч би як добре виписана та вилизана була ця пафосна, нахабна і хвалькувата промова, якою Зеленський підсумував першу половину свого правління, вона, на жаль, не про мир, об’єднання чи розвиток, як вартувало б за нинішніх обставин, щоб згуртувати націю, а про війну. З усіма, хто опонує, критикує й не підтримує. Хто і з якою метою порадив президенту піти на загострення стосунків з, по суті, більшістю українців, — загадка. Хоча зрозуміло, що хтось свідомо провокує президента на такі кроки, сподіваючись на якусь особисту користь. Та це варто розцінювати як підставу. Віктор Янукович, який уже колись розважався у схожий спосіб, може це підтвердити. Байка на кшталт «попри пандемію ми стабілізували економічну ситуацію…» спрацює лише на тих, хто досі в команді чи ще сліпо, тупо й фанатично довіряє вчителю Голобородьку. Але таких небагато. Натомість багаторазове, в кожній другій фразі приниження опонентів і возвеличення себе, обов’язково буде почуте та намотане на вус.

Урешті, та низка ініціатив, якими Зеленський вирішив похвалитися, як і попередні його обіцянки, теж доволі сумнівні. Економічний паспорт, множинне громадянство, збільшення мінімальної зарплати — це популізм. Їх, можливо, і вдасться частково втілити, та радше задля піарефекту. Хоча роздача громадянства численним вихідцям з України може мати й цілком практичну мету. Разом із запровадженням інтернет-голосування є шанс отримати мільйони прихильників, які, не надто знаючись на тонкощах української політики, будуть здатні підтримати будь-яку технічно розпіарену голограму.

У будь-якому разі, Зеленський і його слуги наразі не збираються визнавати своїх помилок і йти на компроміс, вони обрали тактику наступу. Їх основною зброєю далі залишаються маніпуляції та фейки, і масштаб лише зростає. Проте такий розвиток ситуації в країні не має лякати. Дуже ймовірно, що цей наступ якоїсь миті може перерости у втечу чи, в кращому разі, змінитися на кругову оборону. Вітчизняна політична тусовка, прибита у 2019 році своєю розгромною поразкою та тріумфом невідомих авантюристів, досі важко оговтується, тільки тепер цей процес може пришвидшитися. Судячи з інформації, яка просочується у ЗМІ, механізми дефрагментації опозиції запущено, колишні конкуренти сідають домовлятися. Все як у старі добрі часи проти Кучми чи Януковича… Бо ніщо так сильно не згуртовує опонентів і не додає життєвих сил, як наявність спільного ворога та єдиної мети. Й іронія ситуації полягає якраз у тому, що пропри всю свою войовничу риторику Зеленському, схоже, таки вдасться об’єднати Націю, щоправда, цього разу вже проти себе. 

Тиждень

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Андрій ДЕНИСЕНКО

Розрита могила

У Новоолександрівці під Дніпром - нова ілюстрація до відомого Шевченкового віршу. Під виглядом і прикриттям археологічного дослідження по варварськи знищено 5-тисячолітній курган. Усі розкоп...
Всі ми у ці дні про щось мовчимо. Кожен про своє, але і усі про одне, спільне. Але треба не лише мовчати. Треба і нагадувати, згадувати, поширювати, тільки б усі довкола ніколи не забули. 21...
Особливості українізації в одному невеликому місті і його околицях. То є не філологія. То є психологія.) Група в соціальній мережі невеликого міста центральної України. Учасники місцеві російсько...
В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...