App Store Google Play

Мовна стійкість – запорука збереження Української держави

30.11.2021 11:00
Мовна стійкість – запорука збереження Української держави

Видатний французький вчений Еміль Дюркгайм в одній зі своїх праць писав: «Я не зобов’язаний говорити французькою з моїми співвітчизниками або вживати встановлену монету, але не можу вчинити інакше. Якби я спробував ухилитися від цієї необхідності, моя спроба виявилася б невдалою».

Про що це говорить? Про те, що у французькому суспільстві діє негласна угода між державою та її громадянами. Держава встановлює низку норм, обов’язкових до виконання, як-то вживання французької мови у загальнонаціональній комунікації і користування національною валютою. Фактично держава примушує своїх громадян, а також іноземців, які хочуть отримати французьке громадянство, дотримуватися встановлених норм співжиття.

Нікому у Франції не спаде на думку звинувачувати її керівництво у «насильницькому офранцуженні», як і не вважають «насильницьким онімеченням» необхідність говорити німецькою в публічному просторі Німеччини.

Зрештою, імперативніть такої мовної поведінки властива громадянам абсолютної більшості держав Євросоюзу, оскільки спільна мова й створений нею національний культурний простір забезпечують солідарність населення і цілісність держави.

Під час однієї з акцій в Києві на підтримку української мови

Під час однієї з акцій в Києві на підтримку української мови

Натомість у нашій країні цілісність мовно-культурного простору зруйнувала асиміляційна політика Російської імперії в обох її іпостасях – самодержавній і комуністичній.

Імперії не вдалося довести русифікацію українців до бажаного фіналу ліквідації українського народу як окремої цивілізаційної спільноти, однак перехід значної частини українців на російську мову спілкування зруйнував єдність нашого суспільства, загальмувавши й ускладнивши процеси державотворення.

«Увесь драматизм цілковито нової етнолінгвальної ситуації в Україні, – писав Роман Кісь у книзі «Мова, думка і культурна реальність», – полягає не тільки (і не стільки) в тому, що зросійщене і скреолізоване мовлення стало цілком панівним на рівні повсякденного спілкування, а власне в тім, що ніхто вже практично в такому довкіллі не налаштований на імперативність стійкої української мовленнєвої поведінки, ніхто не здатний реаґувати (і не реаґує!) на відхилення як на відхилення».

Під час акції в День захисника України. Київ, 14 жовтня 2016 року

Під час акції в День захисника України. Київ, 14 жовтня 2016 року

Значна частина українців внаслідок зросійщення втратила таку важливу рису мовленнєвої поведінки, як мовна стійкість, небажання переходити на російську мову спілкування. Варто нагадати, що саме завдяки цій рисі балтійським народам – литовцям, латвійцям та естонцям – вдалося вберегтися від зросійшення й пов’язаного з ним розмивання національної ідентичності. Не переходили на російську мову спілкування й українці західних областей, що сприяло збереженню цілісності мовно-культурного простору цього регіону.

На жаль, нерозуміння постколоніальної природи деформацій міських мовних середовищ у більшості областей України властиве не лише пересічним громадянам, передусім тим, хто піддається впливам російської пропаганди.

Недооцінку необхідності українізації можна зустріти навіть у наших наукових і педагогічних колах. Так, німецький політолог, викладач університету «Києво-Могилянська академія» Андреас Умланд, якого важко запідозрити у проросійській орієнтації, свого часу застеріг українців від «повної й швидкої українізації». Наведу фрагмент із його статті «Чому українців так хвилює мовне питання?»:

«Людей, які вимагають повної і швидкої українізації, для яких українська мова – рідна, завжди можна запідозрити у спробі проштовхнути егоїстичний порядок денний, в якому їхні мовні навички поставлять їх у більш вигідну соціальну позицію порівняно з тими, для кого українська не є рідною... Проблема посилюється тим, що в такій вимозі можна побачити особисте і зовсім непатріотичне прагнення україномовних реалізувати свої приховані або навіть неусвідомлені соціальні інтереси. Завжди залишиться непереборна підозра, що українізація просувається не тільки і не стільки на користь спільної вітчизни, але на користь тих, для кого рідною мовою є українська – і які, порівняно з російськомовними, виграють від повної українізації мовної сфери».

Цитована стаття вперше була опублікована у 2017 році, на 26-у році Незалежності України. Цього часу було цілком достатньо якщо не для повної українізації міських середовищ, то принаймні для суттєвіших змін на користь українськомовного спілкування. Натомість перспективу таких змін ми отримали тільки в 2019 році з ухваленням закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної». А до того через брак державної мовної політики русифікацію України не вдалося зупинити, а на Сході й Півдні вона навіть прискорилась.

І лише недостатнім розумінням ненормальності домінування російськомовного спілкування в українських містах можна пояснити звинувачення українськомовних українців у бажанні отримати якісь соціальні преференції внаслідок вимоги вживати мову своєї держави в публічній комунікації.

Безперечно, зміна сформованих у колоніальний період мовних середовищ на користь української вимагає певних зусиль, передусім від працівників у сферах освіти, культури і ЗМІ.

Наприклад, зразковою для всіх київських шкіл мала б стати практика Українського гуманітарного ліцею, де і вчителі, і учні спілкуються лише українською. Зробити це необхідно, оскільки неспроможність подолання русифікації для формування міцної національної ідентичності становить велику небезпеку для майбутнього Української держави.

Наліпка «Мова об’єднує» на мегафоні учасниці мегамаршу у вишиванках в Одесі, 26 червня 2021 року

Наліпка «Мова об’єднує» на мегафоні учасниці мегамаршу у вишиванках в Одесі, 26 червня 2021 року

В умовах демократичної виборчої системи внаслідок незрілості мовної й національної свідомості значної частини українців владні преференції отримують цілковито байдужі до національних інтересів персонажі, які керуються у своїй діяльності принципом «какая разница», намагаючись нав’язати свою інфантильну байдужість усій країні.

Натомість зберегти державу перед лицем зростаючої російської загрози можуть лише ті державні очільники, чий світогляд сформовано максимою «Та не однаково мені».

Радіо Свобода

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Андрій ДЕНИСЕНКО

Розрита могила

У Новоолександрівці під Дніпром - нова ілюстрація до відомого Шевченкового віршу. Під виглядом і прикриттям археологічного дослідження по варварськи знищено 5-тисячолітній курган. Усі розкоп...
Всі ми у ці дні про щось мовчимо. Кожен про своє, але і усі про одне, спільне. Але треба не лише мовчати. Треба і нагадувати, згадувати, поширювати, тільки б усі довкола ніколи не забули. 21...
Особливості українізації в одному невеликому місті і його околицях. То є не філологія. То є психологія.) Група в соціальній мережі невеликого міста центральної України. Учасники місцеві російсько...
В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...