App Store Google Play

«Все було недаремно». П’ять історій дніпрян, учасників Революції гідності

23 Листопада 17:00
«Все було недаремно». П’ять історій дніпрян, учасників Революції гідності

Наприкінці листопада виповнюється 8 років з дня початку Революції гідності в Україні. Тими листопадовими днями 2013 року стартував і Євромайдан у Дніпрі. До річниці цих подій Радіо Свобода зібрало спогади й роздуми місцевих майданівців.

Іронічна акція зі збирання кулькових ручок – «Януковичу для підпису Угоди про ЄС», перші поставлені намети прихильників євроінтеграції, нічний розгін і побиття активістів «тітушками» – так починався Євромайдан у місті. Далі були щоденні акції на Європейській площі – за будь-якої погоди, у мороз і сльоту, пікети біля будівель силових структур, багатотисячні щонедільні віча біля пам’ятника Чкалову, збір коштів для столичного Майдану, поїздки на підтримку однодумців у Києві, «кривава неділя» під облдержадміністрацією.

Що тепер думають про той час учасники цих подій? Чи не дарма все було?

«Нас було побито, намети розтрощено» – координатор дніпровського Майдану Віктор Романенко

– Це був переворот нашої свідомості, переворот нашого світосприйняття. Ще напередодні початку Майдану ми тут, у Дніпрі, збирали олівці й ручки в студентів – бо, мовляв, Янукович буде у Вільнюсі підписувати Угоду про асоціацію з ЄС, так не дай Бог, у нього щось не запише чи зламається олівець, то давайте дамо йому тисячу чи мільйон олівців, але він має підписати Асоціацію. І коли Азаров заявив, що не буде підписувати, а Янукович у Вільнюсі сказав, що вирішив не підписувати, – це було останньою краплею.

2013-го року, 23-го листопада, був День пам’яті жертв Голодоморів. Ми цього дня завжди виходимо на акцію. Вранці цього дня, коли я переглянув новини, то побачив, що в Харкові вже стоїть Майдан, у Києві – вже йде повним ходом, інші міста – теж. Думаю: треба запропонувати побратимам підтримати.

Треба було знайти місце. У нас було місце тоді – пам’ятник Леніну. Але ми вирішили збиратися на Європейській площі. Євромайдан – на Європейській площі. 23-го, в кафе, ми накидали план дій – що робити і як робити. 24-го, я чітко пам’ятаю, ми вийшли вперше, розвісили матеріали й фактично розпочали Майдан в Дніпрі, тоді ще в Дніпропетровську.

Віктор Романенко (в центрі) на перших акціях Євромайдану 2013-2014 років в Дніпрі

Віктор Романенко (в центрі) на перших акціях Євромайдану 2013-2014 років в Дніпрі

Нас було не так багато, чимало людей ще не знали. Тієї ночі ми там ночували, нас охороняла міліція. Але вже були такі повідомлення, що це не всім подобається, і десь на Московській збирається компанія – нас бити.

Ми переночували, а 25-го знову прийшли. Придбали намети, необхідну апаратуру. Мітинг був уже більш масовим.

Цієї ночі на нас організували напад. Ми знаємо – хто: Вілкул та інші прибічники Януковича тут, на місці.

30-40 людей спортивної статури враз побігли на намети. Я метнувся, щоб забрати в наметах апаратуру і якось захистити жінок поважного віку. Дісталося. Мене забрала швидка.

І що ще примітно: я пам’ятаю тих керівників міліції. Перед тим самим нападом, коли міліція, яка мала нас охороняти, раптом зникла з площі, я телефонував їм всім – ніхто не брав слухавку, ніхто не відповів.

Нас було побито, намети розкидано, розтрощено. Є багато відео, нас пів року тягали по правоохоронних органах, але ніхто з тих молодиків так і не покараний. Бо якщо їх карати, треба карати й тих, хто давав їм накази. А ніхто не хоче відкривати ящик Пандори…

Отже, з 26-го із заклеєними лейкопластиром обличчями ми знову прийшли на Майдан. І якщо 25-го нас була сотня, то 26-го нас уже була тисяча! Вілкул, по суті, увімкнув цю кнопку – ми зразу ж згуртувалися. Дніпро показав: ми – з вами, ми – за європейський напрямок.

Гасла перших акцій

Гасла перших акцій

Ми знайшли приміщення під штаб, обладнання, люди почали робити пожертви. Хтось навіть приніс нам російських рублів: ось вам, будь ласка, на озвучку, бо у нас були слабенькі мегафони.

Увесь цей час мене підтримувала родина. Мої онуки, яким було тоді було по кілька місяців, разом з мамою приїздили на візочках на Майдан – підтримати діда.

Це все було недаремно. Сотня людей, які поклали життя на Майдані... Але нація постала, вона відбулася. І ми вже нікому не дамо «зламати олівець».

Те, що у нас є честь і гідність, ми продемонстрували всьому світу, але найголовніше – ми продемонстрували самі собі. Показали: якщо потрібно, з кожної кватирки, з кожного вікна будемо відстрілюватися, але не здамося. Така українська душа.

«Майдан вразив мене народною ініціативою» – кандидат філософських наук, громадська діячка Людмила Кострюкова

– Добре пам’ятаю той день, коли ми вийшли на Європейську площу після того, як Янукович відмовився підписувати документ про євроінтеграцію. Було чимало представників інтелігенції. Я багатьох своїх знайомих побачила на площі. Нас ще було небагато. Але ганебне побиття студентів у Києві обурило людей і тоді вже я побачила на акціях у Дніпрі більше учасників, людей різних професій і статків, людей різного віку.

Людмила Кострюкова (в центрі), початок Євромайдану в Дніпрі

Людмила Кострюкова (в центрі), початок Євромайдану в Дніпрі

Панувала атмосфера піднесення, оптимізму, надії. Багато людей сподівалися на зміни, які відбудуться в суспільстві. Я виступала на Майдані із закликами про верховенство права. Я виходила на Майдан, щоб не порушувалися основні громадянські права й свободи, і про це я говорила в своїх виступах.

Дніпро, Євромайдан 2013-2014 років

Дніпро, Євромайдан 2013-2014 років

Маса людей збиралася на Європейській площі, потім недільні віча відбувалися біля пам’ятника Чкалову. Але найбільше запам’яталося 26 січня, коли біля облдержадміністрації відбулися криваві події – влада руками «тітушок» побила людей.

Я була там. Спочатку ми всі зібралися на віче. Це був масовий мітинг, бо якраз перед цим у Києві вбили нашого земляка Сергія Нігояна. Частина людей поїхала на поховання. Пролунав заклик іти до облдержадміністрації, щоб висловити своє обурення. Був дуже морозяний день, мороз – за 20 градусів, сонячно.

22 січня. Майдан. Це було тут

Ми стояли з колегами по університету, спілкувалися. Коли чую – хтось кричить: «Тітушки, тітушки!». Я подумала, що це провокатор, не може бути, щоб щось таке було. Міліція охороняла, ми ж нібито спокійно спілкувалися з міліцією, просили, щоб вони переходили на бік народу. А потім я побачила якийсь рух за парканом. Я відійшла в бік, знайшла якусь залізяку й почала бити, вистукувати ритм. До мене долучилися ще люди. Мене відтіснили й сказали: ви жінка, йдіть в бік. Ми співали гімн, вигукували: «Міліція з народом!». А потім мені зателефонувала знайома, просила передати мед на Майдан і я поїхала забрати. Вже вдома, увімкнувши телевізор, побачила трансляцію – те жахіття, скривавлені обличчя побитих людей…

На столичному Майдані я була 11 грудня. Багато людей з Дніпра передавали туди й гроші, і речі, і їжу, щоб підтримати. Мене покликали мої колишні студенти, юристи. Кажуть: «Приїздіть, долучайтеся, треба показати наш спротив». Ми пішли на Майдан. Якраз у цей день почали будувати барикади зі снігу на вулиці Інститутській. Було тривожно, очікували на розгін. Що мене вразило: ми бачили, як протестувальники лили воду на дорогу, на гірку. Сказали: якщо буде наступ «Беркуту», то він не пройдуть – сковзатимуться. Бачила я і багато машин біля Інститутської з апаратурою, яка глушить телефонні сигнали. Ми чергували аж до ранку, коли вже почали підходити інші люди.

Тролили владу, Януковича, Азарова

Тролили владу, Януковича, Азарова

Майдан вразив мене народною творчістю, народною ініціативою. Скільки цікавих плакатів я побачила! «Тролили» владу, Януковича, Азарова. Я пам’ятаю, що стояли біотуалети і на кожному було написано: «Кабінет Яника», «Кабінет Азірова»...

Коли зараз хтось намагається говорити, що це було «проплачено олігархами», – це брехня. Я сама привозила гроші на Майдан, я бачила особисто, як до Київдержадміністрації, де був штаб Майдану, приходили люди, клали гроші пачками, як швидко наповнювались скриньки з пожертвами. Люди не шкодували коштів, ми вірили в зміни.

Коли зараз деякі політики намагаються словом «Майдан» спекулювати, мене це ображає. «Майдан антивакцинаторів» чи ще щось… Для мене це – святе поняття, слово, яке набуло міжнародного значення. «Майдан» – це протест активних людей проти свавілля влади.

Ні про що не жалкую. Ми все робили правильно. Було б неможливо, щоб ця авторитарна криміналократична влада панувала далі в Україні. Чи розчарована я результатами? Деяке відчуття розчарування є. На жаль, на місцевому рівні до влади прийшли представники певних кланів і вони не дають втілити ті сподівання, заради яких виходили люди на Майдан.

«Щоб Київ стояв, потрібна була підтримка тут» – відеооператор Майдану Олег Черненко

– Тут, у Дніпрі, влада відпрацьовувала ті майбутні механізми, які потім застосовувала на Майдані. Приміром, 2013 року, ще під час відзначення 8 травня Дня пам’яті та примирення, ми витримали на собі напад «спортсменів». Вони накинулися на нас, почали шматувати прапори й бити учасників ходи, серед яких були й літні люди. Потім такі «спортивні молодики» отримали назву – «тітушки».

Отже, ще під після тих травневих подій ми створили об’єднання патріотичних громадських організацій «Слава Україні». Воно стало потім одним із основних організаторів Євромайдану в Дніпрі. Фактично ми були організаторами. Щодня наші представники виходили на Європейську площу: по-перше, показували, що тут є Майдан, а по-друге, збирали кошти для основного, столичного Майдану.

Олег Черненко на столичному Майдані, грудень 2013 року

Олег Черненко на столичному Майдані, грудень 2013 року

На перші акції в Дніпрі виходило небагато людей, чоловік триста, можливо. Але після побиття 25 листопада в Дніпрі й 1 грудня в Києві народ почав прокидатися. У нас так завжди: як поб’ють, то треба заступатися.

У всі будні дні в Дніпрі стояло людей по 60-80. А у неділю, раз на тиждень, збиралося по кілька тисяч. Все, що люди приносили, ми віддавали на Київ, переправляли нашими козаками. Теплі речі, ліки – все відвозилося. Іноді я брав кошти з пожертв – під звіт, купував продукти, переправляв нашій 4-ій козацькій сотні в Київ. Завдяки людським пожертвам я зміг відправити на Майдан 80 військових сталевих шоломів. Потім ми купили сантехнічні труби – зробили з них захист на руки, на ноги. Для того, щоб Київ стояв, потрібна була підтримка тут. Допомагали чим могли.

"Для того, щоб Київ стояв, потрібна була підтримка тут"

"Для того, щоб Київ стояв, потрібна була підтримка тут"

Я знімав усе, аж поки мою камеру не облили водою з брандспойта. Куртка також була мокра. І це на 20-и градусному морозі…

Я фільмував кожну подію, кожне віче, знімав і «штурм» ОДА 26 січня – штурму фактично не було, а була сутичка євромайданівців з «тітушками». Я знімав усе, аж поки мою камеру не облили водою з брандспойта. Куртка також була мокра. І це на 20-и градусному морозі…

Потім, після закінчення активних подій Майдану, я здав до Дніпропетровського історичного музею сорок дисків з відео і фото Майдану, на кожному диску – приблизно по 8 годин відео. Також ми здали артефакти 4-ої сотні Самооборони Майдану. Але, наскільки я знаю, за 8 років музей жодного разу не скористався з наданих матеріалів. Отож ми організували власний музей – Музей боротьби за Україну, де частина експонатів розповідає про події Майдану.

«Ми входили за правду, за справедливість» – волонтер, громадський діяч Юрій Денисенко

Ми почали збиратися на Майдані в Дніпрі 21-го числа. Як збиралися? Я знав багатьох людей по патріотичній роботі й громадській діяльності, ми спілкувалися й передавали інформацію один одному. Перші дні стояли тільки вдень, пізно ввечері розходилися по домівках.

25-го листопада я прийшов удень, ми стояли, спілкувалися з людьми і на вечір я планував іти додому. Та на початку десятої години ми помітили дві групи людей спортивної статури. Йти додому вже було незручно – покинути хлопців. І я вирішив залишитися. О 21.59 – я знаю точно час, бо відстежив потім це на своїх фотокадрах, – підійшов майор міліції Свердлов і представник міської ради Палій, вони почали зачитувати якийсь документ. Я встиг зробити кілька кадрів фотоапаратом. До кінця не дочитали – а ззаду шум: це підбігли «тітушки», почали трощити намети, бити тих, хто там був.

Почалася штовханина, у якій було важко розібратися, хто свій, хто чужий. Координатора Майдану Віктора Романенка повалили, ймовірно, він був їхньою основною ціллю. Двоє чи троє людей били його ногами. Спершу вони відчували перемогу, але потім один з наших хлопців збив їхнього з ніг. Хтось закричав: «Рятуй малого!». Вони один одного знали, це ж були спортсмени, у них була комунікація – і вони відволіклися на того «малого».

Я побачив – скинута наша скринька, розкидані гроші з пожертв і яблука – ті, що люди приносили на Майдан. Я схопив те яблуко і в когось із них влучив. Пам’ятаю цей зойк. Увесь час, доки тривала бійка, майор міліції стояв на площі. Я – до нього: «Іди, лови, он напали, людей вбивають!». А він – стоїть, робить вигляд, що дзвонить по телефону. Розкидані речі, розтрощені намети…

Добре запам’яталася поїздка на столичний Майдан. Там я побув з 5 до 12 січня 2014 року. Прокотилася така інформація, що люди з Західної України на Різдво можуть роз’їхатися по домівках і треба їх замінити. Я потрапив у 4-у сотню. Нас розділили по чотах. Моя чота була з трьох людей. Чотовим був Віктор, позивний «Козак», з Чернівців, він потім воював у складі 25-ї бригади на Донбасі. А ще був Женя на позивний «Таджик» – він приїхав з Росії.

Юрій Денисенко на столичному Майдані

Юрій Денисенко на столичному Майдані

Наша барикада була біля Головпоштампту. По дві години ми чергували на барикаді, стежили, аби на Майдан не заходили п’яні, провокатори. Я стояв на варті майже на тому самому місці, де був наш намет під час Помаранчевої революції 2004-го року. Різдво я також зустрів у Києві, на Майдані.

На нас були будівельні каски – легкі, пластикові. Один досвідчений хлопець сказав: «Знімайте їх, вони вам не допоможуть, тільки лускатимуть, як горіхи».

Атмосфера була тривожна, відчувалося, що може бути штурм. 11 січня пролунав сигнал тривоги. На нас були будівельні каски – легкі, пластикові. Один досвідчений хлопець сказав: «Знімайте їх, вони вам не допоможуть, тільки лускатимуть, як горіхи». Ми поскидали, були тільки в шапках. Стояли замасковані держаки від лопат – за телефонною будкою, ще в одному місці – ми їх побрали. Зібралися оперативно. Штурму не було.

На Майдані я познайомився з багатьма цікавими людьми. Там був такий собі «Дід Майдан» – літній чоловік з Тернополя, років за 80. Ми з ним тепло спілкувалися, ночували в одному наметі. До нього приходили його знайомі – київські художники, поети.

Юрій Денисенко, учасник Майдану з Дніпра

Юрій Денисенко, учасник Майдану з Дніпра

Маю й один пам’ятний подарунок з Майдану. Я поїхав туди в туристичних черевиках, вони промокали під час кількагодинного дощу. Мабуть, тоді я й застудився, бо потім із пів року ще лікувався. Так от. Нашим обозним був козак Михайло Гаврилюк – я звернувся до нього. Але чобіт на той момент не було. А за день до мого від’їзду він покликав мене і видав чоботи. Я поносив їх добу й хотів повернути, а він каже: «Ні, лишай у себе, це тобі пам’ять про Майдан». Ці чоботи в мене є і зараз…

Чи вартувало воно того – Майдан? Звісно, вартувало. Якби зараз була б така ситуація, то виходили б знову.

Важливо було показати – «Народ мій є». Ми виходили за правду, за справедливість. Дуже сумно, що були жертви, але, на жаль, революції не бувають без жертв. Але ще гірше було б, якби Янукович залишився. Шкода тільки за те, що ті люди, яких обрали в уряд на Майдані, у підсумку не виправдали наших сподівань.

«Я пережив і піднесення, і розчарування» – громадський діяч Денис Баранець

– Мій Майдан почався у Дніпрі недільного ранку 24 листопада 2013 року. Люди зібралися, щоб продемонструвати свою незгоду із рішенням уряду Азарова щодо відмови підписання угоди про асоціацію із Європейським Союзом.

Люди приходили до тями після шокуючого рішення уряду. І протест був першою реакцією. Тоді ще не встигли побити студентів.

Я не був мітингарем, події Помаранчевої революції оминули мене під час навчання в університеті. Я мав успішну кар'єру в міжнародному бізнесі. І поняття не мав, як робиться політика, як суспільству відстояти свою волю перед владою. Тотально корумпована, безпринципна і нахабна «сім’я» Януковича роками плювала на закони, на тисячі підприємців, яких доїли, на свої обіцянки європейським країнам та США. І важко було повірити, що зібрання і мітинги можуть якось вплинути на курс «сім’ї». Але я не міг сидіти, склавши руки, і хотів бодай показати свою незгоду у формі мітингу.

Денис Баранець, початок Майдану в Дніпрі, листопад 2013 року

Денис Баранець, початок Майдану в Дніпрі, листопад 2013 року

Пам'ятаю, як напередодні обговорювали з друзями відміну асоціації з ЄС у чатах. Ніхто не міг повірити, що уряд Азарова міг так вчинити із очікуваннями свого народу. Мені здавалось, що такі самі враження мають небагато людей. Але зібрання 24 листопада в Дніпрі та інших містах України показали, що нас багато.

У ту неділю прийшло багато моїх друзів. Я був у піднесеному настрої, що нас зібралось так. Атмосфера була надзвичайною. Кожен з присутніх міг взяти гучномовець і говорити. Хтось читав вірші. Не було ні політиків, ні лідера зібрання. Відчувалось, що люди справді прийшли за поривом душі та серця. Я взяв із собою жовто-блакитний прапор і ходив із ним широко розтягнутим по площі і підбадьорював людей. Потім тримали його розтягнутим із друзями.

Ніхто і не здогадувався, що буде далі – нові мітинги, Майдан, побиття, вбивства мітингарів. Тоді здавалось, що публічна реакція протверезить уряд Азарова і президента Януковича. Однак далі на мене чекали численні мітинги у Дніпрі, поїздки на Майдан у Києві, «ленінопад» та участь у поваленні Леніна на бульварі Шевченка у Києві, а пізніше – у Дніпрі, шок від побиття та вбивств активістів…

Дніпро, Євромайдан 2013-2014 років

Дніпро, Євромайдан 2013-2014 років

Безперечно за 8 років країна зробила багато кроків вперед, пережила ряд провалів і невдач, але продовжує рух вперед. Україна у 2021 році – це все ще не той ідеал, про який мріяли люди на майданах, але вже багато в чому краща за Україну зразка 2013 року.

Я пережив і піднесення, і розчарування. Мені не подобається, як попередня і теперішня центральна і місцева влада хоронить багато чудових ініціатив, реформ. Але я буваю в різних містах по громадській роботі і бачу, як деякі позитивні зміни почали працювати, як самі люди включились у зміни. Це дає надію.

Радіо Свобода

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Андрій ДЕНИСЕНКО

Розрита могила

У Новоолександрівці під Дніпром - нова ілюстрація до відомого Шевченкового віршу. Під виглядом і прикриттям археологічного дослідження по варварськи знищено 5-тисячолітній курган. Усі розкоп...
Всі ми у ці дні про щось мовчимо. Кожен про своє, але і усі про одне, спільне. Але треба не лише мовчати. Треба і нагадувати, згадувати, поширювати, тільки б усі довкола ніколи не забули. 21...
Особливості українізації в одному невеликому місті і його околицях. То є не філологія. То є психологія.) Група в соціальній мережі невеликого міста центральної України. Учасники місцеві російсько...
В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...