App Store Google Play

Зниклі й не поховані

5 Жовтня 14:00
Зниклі й не поховані

Війна залишає по собі не тільки зруйновані території та пантеон героїв, а й довгі списки людей, доля яких залишається невідомою. Це військові та цивільні громадяни, будь-яку інформацію про яких усі ці роки намагаються віднайти родичі та близькі. Відповідно до закону, в Україні ще три роки тому мала б запрацювати відповідна державна комісія. Проте наразі невідома навіть точна кількість тих, хто зник під час бойових дій або в зоні їх проведення від 2014 року й досі. Товариство Червоного Хреста України від початку збройного конфлікту відкрило 892 розшукові справи. 701 справу вже закрито: 154 — у зв’язку зі звільненням і возз’єднанням з родинами, 115 — у зв’язку з загибеллю і похованням родиною, а в 158 випадках вдалося відновити зв’язок з рідними на непідконтрольній території. Станом на 27 серпня 2021 року робота служби з розшуку Червоного Хреста у 181 справі триває. Інша організація — Міжнародний Комітет Червоного Хреста в Україні (МКЧХ) — звітує, що, за її даними, 811 українців вважаються зниклими безвісти. Окремі списки зниклих є в Національній поліції України, зібрані такі данні щодо військових ЗСУ, власні реєстри складають громадські об’єднання. Нещодавно, наприклад, останні створили сайт об’єднань рідних зниклих безвісти «Надія», де активісти збирають інформацію з усієї країни, зокрема й з неконтрольованої території.

На необхідності створити єдиний реєстр, який об’єднав би не тільки інформацію з різних джерел на підконтрольній території, а й зробив можливим обмін даними по обидва боки лінії зіткнення, наполягають усі дотичні до теми. «Відсутність єдиного реєстру зниклих безвісти — велика проблема, — пояснює Тижню речник головного офісу Делегації Міжнародного Комітету Червоного Хреста Олександр Власенко. — Окремо збирають інформацію на неконтрольованій території, окремо — по цей бік. І ці списки взагалі ніяк не співвідносяться. Це стосується й процесу впізнання тіл. Бо навіть якщо є результати аналізів ДНК, неможливо з’ясувати, чи шукають цю людину по інший бік лінії розмежування. А це важливо зробити, щоб не залишати родини в невизначеності. Ідеальна картина світу — комісії, що працюють по обидва боки та складають повний реєстр зниклих. А потім передають одне одному. Тоді можна шукати, чи є однакові прізвища в обох списках, чи є ті, кого розшукують там, а тіло знайшли тут або навпаки. І зі створенням таких пошукових груп і комісій треба пришвидшитися, бо вже за два роки місце масових поховань стає непомітним. Але поки не з’явиться алгоритм об’єднання цих списків, великого зрушення не буде».

Представники кількох українських громадських об’єд­нань, які створили рідні та близькі зниклих безвісти, також пояснюють, що готові працювати з представниками окупаційної влади або обмінюватися інформацією через міжнародних посередників, бо це не протизаконно й до того ж може бути корисним у справі пошуку. Відомо, що на окупованих територіях нарешті почали займатися цією проблемою. За інформацією ЗМІ, які контролюють бойовики, 18 серпня 2021 року в Луганську було підписано угоду про взаємодію, співробітництво та обмін інформацією між спеціальними міжвідомчими органами «ДНР» і «ЛНР» з пошуку зниклих безвісти. Анонсовано, що до складу комісії увійдуть представники таких інституцій окупаційної влади, як «адміністрація голів республік», «генеральна прокуратура», «МВС», «МДБ», «МНС», «міністерство охорони здоров’я», а також «управління з соціальної підтримки військових у відставці та патріотичного виховання». Влада «ДНР» заявила про виявлення 130 місць стихійного поховання на території ОРДіЛО. Нині вони також інформують про 354 осіб, доля яких їм невідома. А з серпня почалися перші ексгумації під егідою роботи згаданих міжвідомчих комісій, які широко висвітлюють у тамтешній пресі.

Але вже зараз помітно, що пропагандистське завзяття переважує бажання знайти істину. Так на окупованій Луганщині з місця масового поховання під Сорокиним (до перейменування — Краснодон) дістали останки 36 людей. На території кладовища міста Сніжне на Донеччині знайдено та поетапно ексгумовано понад 50 людських тіл, які пропагандисти навіть без розслідування й експертиз записали як жертв українських військових. У всіх випадках вони стверджують, що тіла було поховано влітку 2014 року, коли ці території начебто обстрілювала українська армія. Але місцеві мешканці, реагуючи на такі «офіційні» повідомлення в соціальних мережах, пояснюють, що в невеличкому містечку просто неможливо уявити факт поховання 50 місцевих мешканців, про зникнення яких ніхто не знав би й не намагався б дізнатися. Водночас очевидці стверджують, що більшість знайдених тіл були в зимовому одязі — що унеможливлює версію про загибель цивільного населення під час літніх боїв. «Узимку було багато випадків «швидкого покарання» саме представниками проросійських бойовиків — страчували безхатьків, наркоманів, порушників «комендантської години», мародерів. Можливо, й полонених. Але ми умаємо, що більшість цих загиблих — військові з Росії, яких тоді не встигали вивозити», — пояснила Тижню на умовах анонімності переселенка з тих місць.

Голова Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі» Володимир Щербаченко теж зазначив, що якщо такі пошукові роботи здійснюють без залучення міжнародних організацій (Моніторингова місія ООН, ОБСЄ, Червоний Хрест), то висока ймовірність маніпуляцій. «Якщо інтерес справді полягає в установленні правди, то було б правильно запросити також і представників українських державних органів та громадських організацій, які займаються цими питаннями: ексгумацією й пошуком зниклих безвісти. Інакше немає підстав довіряти цим даним. Згоден, що це може бути чергова інформаційна качка в інформаційній війні. Прикро, що маніпулють саме такими темами. Таке вже відбувалося раніше, на початковому етапі конфлікту, коли російська преса вигадувала «жертв української агресії», — пояснив Щербаченко.

Окупаційна влада заявила, що розгортає роботу з забору біологічних зразків у ймовірних родичів і починає здійснювати молекулярно-генетичні дослідження. Ексгумовані останки направлятимуть у «республіканське бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я» для ДНК-експертизи. Зібрані дані обіцяють передати в міжнародні суди та комісії. А також стверджують, що представники Червоного Хреста підтримали роботу комісії з пошуку зниклих людей. Але влада «республік» сподівається на їхню допомогу лише в забезпеченні своєї команди матеріалами й обладнанням. А ось контролювати процес, що унеможливило б маніпуляції та стало гарантією правдивості інформації, міжнародникам чи офіційним представникам України, як це пропонує Володимир Щербаченко, окупанти навряд чи дозволять. В українському Офісі Уповноваженого з прав людини пояснюють, що таке офіційне державне представництво на окупованій території наразі неможливе.

Товариство Червоного Хреста в Україні, яке має окремий підрозділ для пошуку зниклих на Донбасі, на інформаційний запит Тижня повідомило, що «відповідно до процедур у ситуації збройного конфлікту в Україні, звернення членів родин українських громадян направляються до МКЧХ, який, відповідно до свого мандату нейтрального посередника, вживає всіх можливих заходів, щоб отримати доступ до інформації щодо зниклих безвісти на території, непідконтрольній уряду України». А за словами речника МКЧХ Олександра Власенка, присутність їхніх фахівців можлива лише з доброї волі тих, хто здійснює дослідження. «Свого часу наші експерти працювали з Центром медичної експертизи в Дніпрі, бо на них тоді було велике навантаження. Там доволі фахові спеціалісти, яким наразі наша допомога не потрібна. Але якщо нас просять, ми можемо надіслати експерта. Це добра воля тієї сторони, яка здійснює ексгумацію. Нам важливо, щоб це відбувалося правильно, і неважливо, з якої сторони це роблять. Головне, щоб була можливість ідентифікувати тіла, — пояснює Власенко. — Аналіз ДНК — це тільки одна з процедур щодо пізнання тіл. Якщо неправильно провести ексгумацію тіл або не за правилами зберігати матеріали, то сам по собі аналіз нічого не дасть. На початку конфлікту наші експерти допомагали спеціалістам правильно організовувати цю роботу по обидва боки лінії зіткнення. Бо жодна країна світу, навіть найбагатша, не може самостійно впоратися з цим потоком роботи, якщо починається великий воєнний конфлікт».

Але навіть якщо припустити, що в пошуках зниклих та ідентифікації тіл можуть узяти участь міжнародні експерти, а також що активізується відповідна державна комісія України та буде створено єдиний реєстр зниклих, імовірність співпраці щодо повернення тіл родинам залишається доволі низькою. Бо навіть один нещодавній приклад демонструє, що бажання однієї сторони мало. Ідеться про те, що 23 вересня 2021 року як ініціативу доброї волі та в рамках діяльності Гуманітарної підгрупи ТКГ українська сторона передала протилежній стороні останки особи, яка загинула в ході конфлікту. Тіло Анатолія Мялкіна, який зник безвісти в червні 2014 року в районі міста Слов’янськ, передали для поховання його матері, що мешкає на тимчасово окупованих територіях. Але пропозиція української сторони в рамках цієї ініціативи повернути тіло українського бійця, яке перебуває в Донецьку, залишилася без відповіді. І навіть більше — це чомусь спричинило хвилю гніву в представників перемовників з боку окупантів: мовляв, такі обміни аморальні й неприпустимі. І зрозуміло, що в ситуації, коли передачу тіла родичам для поховання оголошують аморальними, налагодити алгоритми спільних дій буде дуже важко. Тож активізація пошукових заходів, яку ми зараз спостерігаємо на окупованій території, на жаль, не спрямована на встановлення осіб і повернення тіл родичам, а є чітко спланованою акцією з дискредитації української армії та поширення чергової порції пропагандистських фейків.

Тиждень 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Андрій ДЕНИСЕНКО

Розрита могила

У Новоолександрівці під Дніпром - нова ілюстрація до відомого Шевченкового віршу. Під виглядом і прикриттям археологічного дослідження по варварськи знищено 5-тисячолітній курган. Усі розкоп...
Всі ми у ці дні про щось мовчимо. Кожен про своє, але і усі про одне, спільне. Але треба не лише мовчати. Треба і нагадувати, згадувати, поширювати, тільки б усі довкола ніколи не забули. 21...
Особливості українізації в одному невеликому місті і його околицях. То є не філологія. То є психологія.) Група в соціальній мережі невеликого міста центральної України. Учасники місцеві російсько...
В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...