App Store Google Play

Нова доба турборежиму

1 Жовтня 17:00
Нова доба турборежиму

Голосування за антиолігархічний закон у Раді викликав дежавю перших місяців роботи парламенту цього скликання: той самий поспіх, порушення процедур, смішні й не дуже помилки, штрумівщина.

 «Ініціатива президента України» — це тавро невдовзі може замінити традиційне made in Ukraine, адже всі більш-менш помітні справи в країні: від будівництва доріг, спортмайданчиків і висадки дерев до заходів у сфері кібербезпеки —  суть починання Володимира Зеленського. На цьому наголошує й він сам, і вся армія чиновників будь-якого калібру. У цьому один із секретів його доволі високого рейтингу. Виборцям пропонують спрощену та зручну картинки, як у відомому серіалі «Слуга народу»: влада — це президент, він здатен усе зробити сам, решта політиків лише заважають. Навіть немає значення, з якого вони табору: із монобільшості чи з опозиції.

Дежавю посилюється й новим «трускавецьким сезоном»: депутати від керівної партії вирушають на курорт на майстер-клас, насамперед від президента. Такий захід відбувся у 2019-му напередодні відкриття першої сесії IX скликання, у якій з’явилося новітнє утворення — монобільшіть партії «Слуга народу». За понад два роки пропрезидентська фракція змінилась і, як стало помітно з багатьох голосувань, перестала бути цілковито керованою з Банкової. Тому й постає Трускавець-2: черговий тімбілдинг, результатом якого має стати «регламентний ремонт фракції».

Нові сезони довгих серіалів відзначаються тим, що в них часом змінюються актори, але не головні дійові особи. Так має бути з головою Верховної Ради. Дмитро Разумков, схоже, залишить посаду спікера, а отримає її Руслан Стефанчук, якого на певному етапі вважали головним ідеологом партії. Проте можливий й інший кадровий поворот, але сценарій для парламенту вже написано й Банкова навряд чи схоче від нього ухилятися: парламент має бути зручним, кишеньковим і здатним ухвалювати закони «пачками».

Парламент — не єдине поле, де вирують ініціативи. У дипломатії Київ намагається відмовитися від реактивності на користь проактивності. Хорошим прикладом стала Кримська платформа і, на щастя, нею справа не обмежилися. Кабмін уже затвердив Стратегію деокупації півострова. Коли Путін починає говорити про червоні лінії, Україну та НАТО, український МЗС (не те щоб у відповідь, але й збігом це назвати важко) заявляє про готовність створити Росії «серйозні проблеми». І це не поодинокий випадок. За одну добу з Києва надійшли повідомлення і про підготовку перемовин з Путіним (схоже на блеф), і про можливість переговорів у нормандському форматі ще за каденції Анґели Меркель (що теж малоймовірно). Усе це поспішні заяви дипломатичного відомства та Офісу президента, за якими, можливо, й не стоїть якась конкретна робота, однак це створює достатньо промовисте інформаційне тло, яке позбавляє Україну вже усталеної віктимності. Київ намагається контратакувати, не надто професійно, але це точно краще за пацифізм зразка 2019-го.

Від оголошеного торік улітку перемир’я країна жила у викривленій реальності. На Донбасі постійно стріляли, наші війська зазнавали втрат і, якщо вірити офіційним повідомленням, мовчали у відповідь. Багато хто в тилу побивався, що військовим забороняють відкривати вогонь. Проте обізнані з ситуацією на фронті люди не з офіційних зведень добре знали, що наша зброя не мовчить і провокації ворога не залишаються без відповіді. Однак офіційне замовчування цих фактів мало, безумовно, деморалізаційний ефект. Після того, як військові журналісти та блогери поширили слова головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного про те, що на передовій дозволено відкривати вогонь у відповідь без узгодження з вищими штабами, сумнівів не має залишитися навіть у затятих песимістів. Війну в турборежимі сьогодні важко уявити (хоча, знову таки, на рівні риторики сьогодні генерали говорять про необхідність відпрацювати наступальні дії), але кадрові зміни в командуванні даються взнаки: ставка на бойових генералів під час останніх призначень в армії була не символічною. Так, залишається чимало проблем: фінансування ЗСУ, закупівля нової техніки. Водночас інтенсивність навчань з партнерами НАТО доволі висока й ніхто, схоже, не зважає в цьому питанні на червоні лінії від Путіна.

Утім, владі доводиться працювати не лише там, де вона хотіла б, а й там, де постають масштабні виклики: нова хвиля COVID-19 і подорожчання енергоносіїв — це те, що проігнорувати не вдасться. Якщо досвід боротьби з пандемією напрацьовано чималий, вакцинація триває і, можна припустити, що великого колапсу вдасться уникнути й цього разу, то ситуація в енергетиці стає міною уповільненої дії. Одночасне зростання цін на газ і вугілля напередодні опалювального сезону — це те, з чим ми входимо в холодну осінь. Плюс ще й очевидна російсько-угорська газова змова, спрямована проти нас: Москва й Будапешт підписали контракт на 15 років про постачання блакитного палива в обхід України.

Реляції чиновників про те, що тарифи залишаться незмінними, здаються малопереконливими. Усе це потягне за собою не лише соціально-економічні, а й політичні наслідки. Зростанням цін на енергоносії обов’язково скористаються проросійські партії, які намагатимуться влаштувати черговий «тарифний Майдан». Безрезультатно, звісно, бо масові протести — жанр, у якому ОПЗЖ й подібні до них політсили ніколи не вигравали. Річ в іншому. Поки декларується якась абстрактна боротьба з олігархами, вони комфортно почуваються й успішно паразитують на тій-таки енергетиці. Енергонезалежність досі — якась риторична фігура для інвестиційних форумів (які, як ми бачимо, часто-густо фінансують ті самі олігархи, хрестовий похід проти яких оголосила й очолила Банкова), хоча її актуальність сьогодні годі переоцінити. Але в цій сфері «ініціатив президента» не спостерігається, а отже, є всі підстави вважати напрям потенційно загрозливим.

Труборежим 2.0 і Трускавець 2.0 — спроби віднайти «другу молодість», посилити енергію своєї команди. Але все це відбувається за значно гірших вихідних даних. Президентська партія сьогодні ще сумнівніший конгломерат, ніж був два роки тому. Поспішному й бездумному голосуванню перешкоджатиме опозиція, яка вже оформилась і добре вивчила звички монобільшості. Перезапуск команди на середині дистанції — крок цілком зрозумілий, але чи буде він вдалим, залежить від дуже багатьох обставин, до того ж не лише внутрішньопартійних. Час критики попередників і роздачі обіцянок минув. Потрібні результати. Жорстка дипломатична й військова риторика — це теж заявки на успіх, якого ще слід досягти. 

Український Тиждень

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Андрій ДЕНИСЕНКО

Розрита могила

У Новоолександрівці під Дніпром - нова ілюстрація до відомого Шевченкового віршу. Під виглядом і прикриттям археологічного дослідження по варварськи знищено 5-тисячолітній курган. Усі розкоп...
Всі ми у ці дні про щось мовчимо. Кожен про своє, але і усі про одне, спільне. Але треба не лише мовчати. Треба і нагадувати, згадувати, поширювати, тільки б усі довкола ніколи не забули. 21...
Особливості українізації в одному невеликому місті і його околицях. То є не філологія. То є психологія.) Група в соціальній мережі невеликого міста центральної України. Учасники місцеві російсько...
В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...