App Store Google Play

Точка біфуркації: як нам облаштувати Україну

9 Серпня 17:00
Точка біфуркації: як нам облаштувати Україну

Можливо, ще ніколи в нашій історії не були такими актуальними питання стратегічного розвитку держави, взаємозв'язку економіки й безпеки, катастрофічних кліматичних змін, зміцнення політичної суб'єктності, як тепер.

За п'ять-десять років формування нового світового порядку, що ґрунтується на технологіях штучного інтелекту, відмови від використання вуглецевого палива, повсюдного впровадження цифрових сервісів, у загальних рисах завершиться. Те, на що за попередніх технологічних укладів знадобилися б десятиліття, нині вміщується в роки. Процес конкуренції за лідерство у світі майбутнього між основними глобальними гравцями розпочався не вчора й навряд чи закінчиться завтра. Нам доведеться стати його учасниками сьогодні. Конфігурація «США+» проти «Китай+» за участі спойлера в особі імперської Росії вимагатиме чи не від кожної з менших країн філігранної політики самовизначення. Чи є в України стратегічні переваги, які дадуть змогу не лише зберегти, а й примножити суб'єктність, захистити суверенітет, відновити територіальну цілісність і врешті-решт посісти своє місце під новим «технологічним» сонцем?

16 квітня прем'єр-міністр Японії Йошіхіде Суга став першим іноземним лідером, якого президент США Джо Байден прийняв у Білому домі. Те, про що домовилися лідери першої і третьої економік світу, було викладено в спільній досить розлогій підсумковій заяві, центральне місце в якій посідали питання диверсифікованості виробництва й поставок критично важливих матеріалів. Таке, на перший погляд, технічне питання нині є чи не центральним елементом політики всіх промислово розвинених країн. Той, хто контролюватиме виробництво чипів (або напівпровідників, як їх називають на Заході), рідкісноземельних металів і біотехнологічних матеріалів, забезпечить собі не лише технологічне майбутнє й промислове лідерство, а й ключову політичну роль на оновленій «Великій шахівниці». Тож не дивно, що вже 4 червня США та Японія синхронно опублікували свої конкретні плани в цій сфері: уряд Японії — у короткій «Стратегії для напівпровідників і цифрової індустрії», адміністрація США — у великому звіті, підготовленому в Білому домі на виконання указу Джо Байдена №14017 «Логістичні ланцюжки США». В обох документах зазначається критична роль виробництва й поставок рідкісноземельних металів, напівпровідникових матеріалів для забезпечення економічного лідерства й національної безпеки, з огляду на жорстку конкуренцію з боку Китаю.

В американському звіті серед іншого наведено такі цифри. Частка США у світовому виробництві напівпровідників зменшилася з 37% 1990 року до 12% 2020-го. Потреби в акумуляторах і літієвих батареях для автомобілів і промисловості зростуть утричі впродовж найближчих п'яти років. Однак США зможуть забезпечувати лише десяту частину потрібних потужностей. На 4000% до 2040 року зросте потреба в літії і на 2500% — у графіті й інших рідкісноземельних матеріалах. Нині Китай контролює 55% їх видобутку й 85% — очищення. 87% потрібних США біотехнологічних матеріалів і продуктів виробляється за межами країни, більшість — у КНР. Аналогічну картину спостерігаємо в провідних країнах ЄС і Японії. Боротьба за рідкісноземельні матеріали загрожує вирватися навіть у космос (розмови про освоєння Місяця ведуться зовсім не випадково), настільки великою є їхня роль у виробництві сучасної електроніки, обладнання для телекомунікацій і військової техніки. Кожен сучасний автомобіль потребує в середньому 100 чипів.

Ще однією глобальною проблемою, пов'язаною з катастрофічними змінами клімату, стала проблема голоду. За оцінками ООН, лише торік через пандемію кількість людей, які опинилися в умовах гострої нестачі продуктів харчування, зросла на 300 мільйонів. Забезпечення продовольчої безпеки в умовах лише позірного достатку, в якому перебувають країни глобальної Півночі, супроводжується не лише зростанням цін на багато раніше доступних і відносно дешевих продуктів, а й катастрофічним дефіцитом продовольства в країнах глобального Півдня. Наслідком такої ситуації є процеси поглиблення нерівності, соціальні протести, політична нестабільність і епідемії, які в умовах глобалізації неможливо ігнорувати навіть у віддалених від процвітаючого Заходу регіонах.

Зрештою, третя сфера жорсткої конкуренції між провідними економіками світу — це інтелектуальні ресурси та робоча сила. В умовах старіння населення навіть Китай відчув нестачу робочих рук, а вельми консервативна в цьому плані Японія замислилася над збільшенням квот на імміграцію. Провідні країни Європи скасовують або знижують ціни на освіту, полегшують отримання статусу резидента, розробляють і реалізують державні програми залучення тих, хто створює стартапи, генерує нові технологічні ідеї, створює проривні продукти у сфері ІТ й ІІ. Ситуація на провідних біржах світу, експонентне зростання вартості високотехнологічних і сервісних компаній свідчить про те, що цей сектор надійно закріпився на вершині бізнес-піраміди, де раніше панували сировинні гіганти. І нехай багатотрильйонна вартість GAFA є все-таки дуже перебільшеною, зрозуміло, що у світі майбутнього компанії, подібні до них, нікуди не подінуться з Олімпу.

Згідно з офіційними даними вітчизняних і міжнародних організацій, Україна належить до найбагатших мінеральними ресурсами країн світу. Серед матеріалів, яких удосталь, — літій, графіт, мідь, кобальт і нікель, так потрібні провідним економікам світу для виробництва акумуляторних батарей. Титан, хром, тантал, ніобій, берилій, цирконій, скандій, молібден, марганець, графіт, зрештою, золото — все це є в Україні, згідно з даними Державної служби геології та надр. Запаси літію — одні з найбільших у Європі. Національний атлас України оцінює вартість наявних природних ресурсів рідкісноземельних металів у 7,5 трлн дол. США. В українській і зарубіжній пресі повідомляли про перші успішні аукціони, які було проведено для розроблення низки родовищ. Однак вони досі здаються епізодичними, тоді як, умовно кажучи, боротьба за літій може стати головним світовим трендом найближчих років.

Така ж ситуація — з виробництвом аграрної продукції. Після втрати промислового потенціалу окупованих територій Луганської і Донецької областей з'ясувалося, що аграрний сектор здатний різко збільшити виробництво й стати лідером зовнішньої торгівлі України. Однак досі абсолютною більшістю продукції на експорт є сировина. Її в будь-яких кількостях закуповує Китай та інші країни Азії, а торговельні доми Японії постачають нашу аграрну продукцію по всьому світу. Але й у цьому випадку глибока її переробка — радше виняток, ніж правило. Відкриття ринку землі дає змогу кардинально змінити ситуацію, якщо мудро нею розпорядитися.

Зрештою, запуск Національного фонду досліджень і Українського фонду стартапів, створення привабливих умов для роботи ІТ-компаній показали, що в Україні — просто невичерпний потенціал ідей для нових технологічних розробок. Серед новинок, які торують собі шлях на ринок, — не лише унікальні машини на кшталт Sherp, не лише таксі, що літають, і незвичайні дрони, а й актуальна продукція проти коронавірусу. Те, що досі в дефіциті, — це масштабна, підтримана державною політикою інфраструктура інноваційних фондів за участю приватного капіталу, які могли б фінансувати недешеві процедури патентування, захисту інтелектуальної власності та виробництва новітньої технологічної продукції. Без національного виробництва й практичного застосування на батьківщині переконати іноземців інвестувати в новинки вкрай важко.

Отже, в усіх трьох галузях, що становлять стратегічний інтерес для провідних економік світу, Україна має потрібні ресурси й потенціал. У перші місяці війни, під час досить відвертих дискусій про те, як можна було б уникнути агресії на Сході України й окупації Криму, доводилося чути таке (дуже спрощую, але ідею зрозуміти можна): якби поля в Луганській області належали китайцям, то Росія ніколи не посміла б бомбити їх і мінувати. У більш цивілізованому вигляді ту ж ідею можна сформулювати так: глибока зацікавленість провідних економік світу в співробітництві з Україною за стратегічними для них напрямами не просто зміцнила б економічний потенціал нашої країни, а й гарантувала б її безпеку навіть без газотранспортної системи. Умовно кажучи, літій для США або водень для Німеччини — анітрохи не менш важлива зброя проти російської агресії, ніж «Джавеліни». Однак ідею стратегічного залучення інвесторів із провідних країн — говоримо ми про рідкісноземельні метали, агропромисловий сектор чи сферу досліджень і розробок — не можна доводити до абсурду. У всіх випадках треба передбачати національний інтерес, як це робили Туреччина, Китай та інші держави. Йтися має, приміром, не лише про видобуток літію, а й про виробництво літієвих батарей і електромобілів, не лише про вирощування аграрної продукції, а й про її глибоку переробку, створення умов для її тривалого зберігання, високотехнологічного та раціонального землекористування. Інвестори у сферу високих технологій мають опиратися на сучасну й жорстку систему захисту інтелектуальної власності, гнучку та стимулюючу податкову політику, сучасну, відкриту й ефективну сферу освіти. У Туреччині вже щонайменше два десятиліття діють закони, які стимулюють провідні бізнес-холдинги вкладати гроші в освіту (витрати на університети списують їм із податків) і серед найпрогресивніших шкіл — університети Коч і Сабанджі. В Україні впродовж десятиліть намагалися переконати олігархів витрачати гроші не на яхти й палаци в Монако, а на дослідження й розробки. Але навіть приклад Skype, коли початкова інвестиція у 200 тис. дол. принесла за три роки 10 000% прибутку, їх не переконав…

У XXI столітті час плине інакше. Схоже, що світ наближається до точки біфуркації, коли ті, хто розуміє, що відбувається, й готується до технологічного експонентного ривка, підуть у відрив, а ті, хто не зумів вчасно скористатися моментом, застрягнуть у петлі минулого. Найліпшою відповіддю на формулу Штайнмайєра стане стратегічне співробітництво, приміром, із США, з видобутку літію та випуску літієвих батарей для електромобілів, із Японією — зі складання електромобілів і робототехніки, з Німеччиною — щодо водню, із Великою Британією — щодо стартапів і технологій. Звісно, ці країни названо умовно, серед потенційних інвесторів і партнерів — Китай, Ізраїль, Туреччина, країни Перської затоки та, звісно ж, ЄС.

І якщо при всьому цьому захистити наш національний інтерес, тоді (трохи перефразовуючи Воланда) нічого ні в кого не доведеться просити, особливо в тих, хто сильніший за нас. Самі запропонують і самі все дадуть.

ZN,UA

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Андрій ДЕНИСЕНКО

Розрита могила

У Новоолександрівці під Дніпром - нова ілюстрація до відомого Шевченкового віршу. Під виглядом і прикриттям археологічного дослідження по варварськи знищено 5-тисячолітній курган. Усі розкоп...
Всі ми у ці дні про щось мовчимо. Кожен про своє, але і усі про одне, спільне. Але треба не лише мовчати. Треба і нагадувати, згадувати, поширювати, тільки б усі довкола ніколи не забули. 21...
Особливості українізації в одному невеликому місті і його околицях. То є не філологія. То є психологія.) Група в соціальній мережі невеликого міста центральної України. Учасники місцеві російсько...
В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...