App Store Google Play

Мовна облога

12 Липня 17:00
Мовна облога

Мовне питання неабияк чутливе для українського суспільства. Тому спекуляції на ньому завжди викликають чималий спротив. Утім, спокуса знову і знову використовувати для своїх ігор цю небезпечну тему не полишає вітчизняних політиків. Здавалось би, з моменту ухвалення 25 квітня 2019 року Верховною Радою Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» маніпуляції з цим питанням мали би принаймні втихомиритись, якщо не припинитись узагалі. Держава в особі законодавців зробила свій вибір на користь українізації і таким чином поставила крапку в багаторічних дискусіях про двомовність, «какую разніцу» тощо. Вибір непростий, але на тлі російської агресії, одним з елементів якої є мовна карта, — цілком логічний та виправданий. Проте…

Проблеми з втіленням у життя добрих намірів, прописаних у мовному законі, почалися відразу після його ухвалення. Але не з подачі недобитків п’ятої колони та колаборантів, що було б очікувано. Володимир Зеленський, ще коли був кандидатом у президенти, пообіцяв, що після його вступу на посаду «буде зроблено ретельний аналіз закону, щоб пересвідчитися, що в ньому дотримані всі конституційні права та інтереси всіх громадян України». Мовляв, сприяти розвитку державної мови треба не шляхом заборон та покарань, а через створення стимулів і позитивних прикладів. Таку заяву можна було б сприйняти як передвиборчу маніпуляцію — чого тільки не наобіцяють політики, щоби сподобатись виборцям. Тим паче любителі хайпонути, які не надто й розбираються в делікатних моментах. Але після приходу Зеленського до влади мовний закон і справді почав піддаватися регулярним нападкам, і це не припиняється донині.

То президент скаже, що в законі треба переглянути норми про квотний принцип розподілення обсягів використання української мови та мов національних меншин у медіасфері. То голова Верховної Ради Дмитро Разумков заявить про потребу змінити закон, бо «там є позиції, які будуть сприйматися позитивно, а є ті, які будуть сприйматися негативно», і політики в непростій ситуації в державі передовсім мають думати про об’єднання суспільства. То голова (на той час) комітету ВРУ з питань гуманітарної та інформаційної політики, а нині міністр культури Олександр Ткаченко видасть, що ухвалення мовного закону заклало багато ризиків для суспільства і для нових депутатів. Тому його переглядатимуть, бо Ткаченка, зокрема, дуже непокоїть питання штрафів за використання мови в сфері послуг. А його колега Олексій Устенко в ефірі проросійського каналу взагалі цілком серйозно оголосить, що Росія напала на Україну через закон про мову, нібито прийнятий у 2014 році, що спровокував анексію Криму.

Звісно, на всі ці популістські заявки новоспечених політиків можна було б банально не зважати, якби не лунали вони (цілком випадково, звичайно) в унісон із воланням Кремля, перманентно стурбованого стражданнями рускоязичних громадян України та місцевої п’ятої колони, яка у всі доступні способи заповзялася знищити мовний закон чи принаймні нівелювати закладені в ньому важливі норми.

Російська делегація, наприклад, відразу після ухвалення закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» звернулася до голови Ради Безпеки ООН із вимогою скликання термінового засідання, у чому їй було відмовлено. Ну, а до Конституційного Суду 21 червня 2019 року надійшло подання 51 народного депутата з вимогою перевірити на правомірність закон про українську мову. Суд розгляд розпочав, проте й досі не завершив. «Слуга народу» Максим Бужанський вже за два місяці після складення присяги народного депутата України зареєстрував законопроєкт № 2362 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо навчання державною мовою в навчальних закладах». Ухвалення цього документа дозволило б відтермінувати перехід шкіл із російською мовою навчання на українську з вересня 2020 року до вересня 2023-го. І хоча профільний комітет рекомендував відхилити законопроєкт, до порядку денного він усе ж потрапив із особистої ініціативи голови ВРУ Разумкова. Щоправда, розглядати по-справжньому цю відверто провокативну ініціативу в парламенті так і не наважились, і 1 вересня 2020 року законопроєкт був знятий з розгляду. Тільки на цьому історія, звісно, не закінчилася. Паралельно у стінах Ради потихеньку провадилася робота над просуванням іншого цікавого законопроєкту — № 3717. Ним хотіли дозволити іноземцям та особам без громадянства здобувати вищу освіту в Україні не лише українською чи англійською, а й іншими іноземними мовами. Деякі пильні народні обранці небезпідставно запідозрили ініціаторів законопроєкту в спробі створити лазівку для навчання в українських вишах російською мовою, тож законопроєкт був провалений та відправлений на повторне перше читання, де перебуває й досі.

Наприкінці 2020-го, менш як за місяць до набрання чинності норми мовного закону про повний перехід сфери обслуговування з 16 січня 2021 року на українську (обслуговувати клієнта іншою мовою можна буде лише на його прохання), у Верховній Раді знову було зареєстровано законопроєкт про зміни до закону про мову (№ 4528). Цього разу пропонувалося скасувати штрафи за невиконання норми про перехід на обслуговування державною мовою. Автором цієї ініціативи знову став «слуга» Бужанський — щоправда, не сам. Компанію йому склали такі славетні персонажі, як фанат білоруського диктатора Аляксандра Лукашенки Євгеній Шевченко, лауреат американських санкцій Олександр Дубінський, Євгеній Брагар, який радив пенсіонерці продати собаку, щоб сплатити комуналку, а нещодавно втрапив у наркотичний скандал, та інші чільні представники пропрезидентської фракції. Законопроєкт природно викликав бурхливу реакцію серед українців, тому був покладений під сукно, а після набрання чинності нормами мовного закону відкликаний. Але не просто так. На заміну йому за кілька днів до відкликання зареєстровано інший законопроєкт — № 4638 авторства Бужанського і Ко, яким також пропонується вилучити зі статті 57 мовного закону пункти про накладення штрафів за його порушення.

А ще за два тижні в парламенті реєструється альтернативний шедевр авторства інших «слуг», серед яких голова Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв, очільник партії «Слуга народу» Олександр Корнієнко та заступниця голови президентської фракції Євгенія Кравчук. Законопроєкт № 4638—2 «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», на відміну від творіння Бужанського, пропонує відкласти штрафи за порушення закону на півтора року (до липня 2022-го) під приводом пандемії коронавірусу. І за нього як за «лагідніший» навіть агітує на всеукраїнському форумі «Україна 30. Культура. Медіа. Туризм» очільник Мінкульту Олександр Ткаченко. Він вважає, що таке відтермінування життєво необхідне й ці півтора року слід використати для проведення безкоштовних уроків української мови для тих працівників сфери послуг («літньої жінки з Одеси чи Харкова»), які її не знають.

А втім, обидва законопроєкти й досі мандрують коридорами парламенту. Чи дійдуть до них колись руки народних обранців, невідомо. Можливо, й ні. Адже в арсеналі мовоненависників з’явилася куди потужніша зброя. Річ у тім, що 16 липня 2021 року набирає чинності чергова порція норм мовного закону, які стосуються сфери культури і розваг, туристичної сфери, книговидання та роботи книгарень, кіновиробництва, демонстрування фільмів в кінотеатрах і на телебаченні тощо. І якщо із певними моментами в оточенні Зеленського ще можуть змиритися задля підтримки свого іміджу державників, то українізації кіно- та телевиробництва, а головне — телебачення й ЗМІ, вони щосили опираються. Зокрема, за українську мову в телевізорі останнім часом розігралася справжня битва.

24 травня «слуги» Микита Потураєв і Євгенія Кравчук, а 28 травня Олександр Санченко зареєстрували відповідно законопроєкти № № 5554 і 5554–1 з пропозицією відкласти набрання чинності нормами щодо обов’язкового дублювання фільмів українською мовою під приводом того, що через пандемію COVID-19 телевізійники не мали змоги до них підготуватися. Однак, розуміючи, що проблеми з ухваленням таких ініціатив виникнуть обов’язково, «слуги» спробували схитрувати. І протягнути норму, що фактично мала звільнити телебачення від виконання закону про мову, «зашивши» її в зовсім інший законопроєкт (№ 4107), предмет якого стосується діяльності Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Для цього було навіть скликано екстрене засідання Гуманітарного комітету. Але план провалився.

Зате вже наступного дня до порядку денного парламенту таки було внесено законопроєкти № № 5554 і 5554—1, мета яких — відтермінувати «медійні» норми мовного закону, що набирають чинності з 16 липня. Це стало можливим лише завдяки підтримці п’ятьох депутатів «Голосу», які ревно позиціонують себе як захисники української мови. Серед них, зокрема, голова партії Кіра Рудик та голова фракції Ярослав Железняк. Згодом ці діячі заявили, що проголосували випадково та написали відповідні заяви, щоб анулювати свої голоси. Проте відкликати в такий спосіб законопроєкт із порядку денного вже неможливо. Хоча й перевести ці ініціативи «слуг» у ранг законів також не факт, що вдасться. У розпорядженні монобільшості всього один пленарний тиждень, за який треба встигнути розглянути ще чимало важливих законопроєктів.

А втім, хтозна, чи закінчиться на цьому історія зі спробами знищити чи принаймні адаптувати під себе мовний закон із боку фронд у президентській фракції. Судячи з кількарічної системної атаки, цей закон їм як скалка в оці. Це строкате плем’я, можливо, й не варто підозрювати у відвертій українофобії, але живучи за принципом «какая разніца», і справді значно легше брататися та шукати порозуміння з Кіркоровим, Бастою й навіть Путіним. 

Тиждень

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Андрій ДЕНИСЕНКО

Розрита могила

У Новоолександрівці під Дніпром - нова ілюстрація до відомого Шевченкового віршу. Під виглядом і прикриттям археологічного дослідження по варварськи знищено 5-тисячолітній курган. Усі розкоп...
Всі ми у ці дні про щось мовчимо. Кожен про своє, але і усі про одне, спільне. Але треба не лише мовчати. Треба і нагадувати, згадувати, поширювати, тільки б усі довкола ніколи не забули. 21...
Особливості українізації в одному невеликому місті і його околицях. То є не філологія. То є психологія.) Група в соціальній мережі невеликого міста центральної України. Учасники місцеві російсько...
В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...