App Store Google Play

Недосанкції

24 Травня 11:00
Недосанкції

Блокування державою трьох проросійських каналів і введення санкцій проти їхнього фактичного власника Віктора Медведчука та його близького оточення викликало в Україні не лише радість і схвальні вигуки патріотів та шок і злість у стані ворога. 

Не все так однозначно, подумала собі, запідозривши владу в можливих договірняках, значна частина громадськості, яка зазвичай перебуває поза політикою, або навпаки — занадто активно нею цікавиться. А деякі правозахисники навіть назвали такі дії президента та Ради національної безпеки і оборони України незаконними та такими, що мають ознаки зловживання владою й відгонять спробою її узурпації та замахом на обмеження прав людини. Мовляв, запроваджувати санкції проти своїх громадян держава не може і не має права, бо це щонайменше суперечить самій природі санкцій. Адже санкції є міжнародно-правовим механізмом політичного характеру, який одна держава застосовує проти іншої держави, її фізичних та юридичних осіб. Ну, а вживати такі заходи щодо власних громадян можливо лише за умови, якщо вони недосяжні для українського правосуддя, переховуються десь за кордоном чи на тимчасово окупованих територіях України. Звинувачувати ж громадян без вироку суду це взагалі смертний гріх, що не припустимо для такої правової держави як Україна. Тому перш ніж влаштовувати полювання на відьом годилося б спочатку дочекатися все-таки вердикту найсправедливішого українського суду і тоді вже вживати відповідних заходів.

До слова, тезу про неправомірність запровадження санкцій проти українських громадян та юридичних осіб, зареєстрованих за українським законодавством, запустив сам Медведчук відразу після того, як президент України 2 лютого ввів у дію рішення РНБО, яким фактично заблокував діяльність Медведчукових телеканалів 112, NewsOne і ZIK. Кум Путіна тоді наголосив, що такі санкції можуть застосовуватися до нерезидентів, осіб, що мають іноземне громадянство, осіб без громадянства, а також до іноземних юридичних компаній. Інших підстав, мовляв, немає.

Втім, це неправда. Суб’єктами санкцій згідно з законодавством також можуть бути особи, які «знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента», а також ті, «які здійснюють терористичну діяльність» (незалежно від громадянства), що відповідно до закону «Про боротьбу з тероризмом» означає планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів, підбурювання до їх вчинення, організацію незаконних збройних формувань, пропаганду, поширення ідеології, фінансування та інше сприяння тероризму.

Врешті, перші санкції проти громадян України були запроваджені ще за каденції Петра Порошенка, і це аж ніяк не ноу-хау Зеленського. Щоправда, тоді це не були персонажі такого великого калібру. Й перебували вони не в парламенті, а на тимчасово окупованих територіях, куди пальці українського правосуддя не могли дотягнутися. Віктор Медведчук, вочевидь, знав про це й про існування таких пунктів у законі, але чомусь вирішив, що вони його не стосуються. Бо він начебто ніякий не терорист і не перебуває під впливом іноземців. Утім в РНБО вирішили інакше й застосували санкції саме за статтею «фінансування тероризму».

Проте, задля об’єктивності варто зазначити, що історія застосування санкцій проти згаданих персонажів і справді доволі неоднозначна та викликає чимало запитань. За бажання в ній можна віднайти що завгодно. Й замах на порушення прав людини в тому числі. Все залежить від того, під яким кутом та крізь які окуляри розглядати. Але це лише один бік медалі. На іншому боці — питання національної безпеки й самого існування української держави, захист якої є найважливішим завданням. І методи, які для цього застосовуються, не завжди вписуватимуться у правове поле. Іноді це попросту неможливо, бо війна — це не про закони та правила, хто ще не зрозумів. Тим паче гібридна війна з безпринципним та аморальним ворогом. Тому всі ці плачі про узурпацію та порушення прав варто розглядати лише в контексті застереження. Щоб Володимир Зеленський як патріот-початківець та його різнобарвна команда не наробили чогось кричущо неправильного, що могло б надалі зашкодити українським інтересам. В умовах, коли недореформовані правоохоронна та судова системи демонструють інертність та беззубість, а подекуди й відверте небажання виконувати покладені на них функції, главі держави фактично не залишається нічого іншого, окрім вдаватися до хендмейду. Адже інструмент, застосований президентом Зеленським (як би хто до нього особисто ставився), є сьогодні чи не єдиним дієвим способом активної протидії колаборантам та агентам Кремля в Україні найвищого рівня.

Слабке місце таких підходів — це хіба що можливість їх подальшого оскарження та скасування через суд усього ланцюжка заходів протидії. Власне, це Медведчук вже й спробував зробити, подавши до Верховного Суду позовну заяву про скасування Указу Президента № 64/2021, яким введено в дію рішення РНБО від 19 лютого 2021 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» у частині, яка стосується його безпосередньо. Суд відкрив адміністративне провадження № П/9901/73/21, але шансів, що Медведчуку поталанить, небагато. Адже Верховний Суд — таки не Печерський і не ОАСК із усіма можливостями, що з цього випливають. І навіть якщо ця історія погано тримається купи, токсичність Медведчука та обставини, у яких він її виявляє, суттєво доповнять картинку жерцям Феміди. А висунуті нещодавно (11 травня) підозри у державній зраді ще й доведуть її до ідеалу та допоможуть високому суду ухвалити справедливе рішення.

Однак, справді складно не погодитись із опонентами президента в тому, що вся ця неідеальна санкційна історія в деяких місцях взагалі відгонить ароматами, що можуть вказувати на наявність якщо не подвійної гри, то договірняків між владою та підсанкційними персонажами. Просити для обвинуваченого в державній зраді власника статків на $620 млн (згідно з останнім рейтингом українського Forbes) заставу в 300 млн грн — це навіть не наївно. А тривала бездіяльність влади та органів, яким було доручено імплементувати санкції на практиці, що дозволила фігурантам справи мінімізувати свої втрати та пом’якшити для себе наслідки обмежувальних заходів, таки вказує на те, що не все в цій історії справді однозначно. Тому відкидати наявність домовленостей не можна. Вони існували й за попереднього президента у ще складнішій та напруженішій ситуації.

Топити опонентів в Україні — це не в українській політичній традиції. Жодна українська влада, окрім хіба режиму Януковича, ніколи цього не робила. Давши можливість ворогу, хай і приниженому та пошарпаному, зберегти обличчя, можна бути впевненим, що і з тобою свого часу поведуться так само. Це неписане правило, якого зазвичай дотримуються. Адже ніхто не знає, що буде завтра в нашій вільній та демократичній країні, та кого виборець обере замість тебе. До того ж психологія владної еліти (як старої, так і нової) не дозволяє їй мислити категоріями переможця, який приходить назавжди.

Ну, а другий ключовий момент стосується самого Володимира Зеленського та його прагнення досягти миру за будь-яку ціну. Не забуваймо, що він не вояка і не збирається перемагати Путіна в бою. Гра в переслідування чільних представників п’ятої колони — це для Зеленського радше спосіб домовитися, елемент торгу, в якому Медведчук, можливо, навіть розмінна монета. Про це свідчить, зокрема, поступове підвищення ставок із боку Києва, щоб змусити Кремль до якихось кроків у відповідь. На запровадження санкцій там відреагували мляво, тож у Зеленського вирішили пустити в хід кримінальні справи. Але вже сам спосіб подачі вказує на те, що кривдити «головного опозиціонера України», як називають Медведчука кремлівські ЗМІ, ніхто не збирається. Бо це все-таки торг. А мета кожного торгу — до чогось домовитися. Тому Зеленському й не йдеться ані про чистоту гри, ані про те, чи вдасться посадити кума Путіна в клітку надовго. Тим паче що він не бажає «використовувати сумнівні з правової точки зору рішення, щоб узурпувати владу». Він і з наявною в нього владою не здатний дати собі раду і, здається, чудово це розуміє. Зеленському важливо бодай щось виторгувати. Бажано, звичайно, мир і повернення Україні окупованих територій. Але коли не вдасться, то хоча б справді, як проанонсував секретар РНБО Олексій Данілов, обміняти Медведчука на українців, ув’язнених у російських тюрмах, і це вже буде велика справа. 

Український Тиждень

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Андрій ДЕНИСЕНКО

Розрита могила

У Новоолександрівці під Дніпром - нова ілюстрація до відомого Шевченкового віршу. Під виглядом і прикриттям археологічного дослідження по варварськи знищено 5-тисячолітній курган. Усі розкоп...
Всі ми у ці дні про щось мовчимо. Кожен про своє, але і усі про одне, спільне. Але треба не лише мовчати. Треба і нагадувати, згадувати, поширювати, тільки б усі довкола ніколи не забули. 21...
Особливості українізації в одному невеликому місті і його околицях. То є не філологія. То є психологія.) Група в соціальній мережі невеликого міста центральної України. Учасники місцеві російсько...
В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...