App Store Google Play

Санація на часі

25 Квітня 14:00
Санація на часі

Чергове провоковане Кремлем загострення, здатне будь-якої миті перерости в збройне протистояння, не лише дуже загрожує українській державності. Воно, хоч це й дивно, також дарує чудовий шанс зміцнити її. Адже в екстремальних умовах процеси пришвидшуються. Право на захист священне. І захищатися краще, коли не стріляють у спину. Зачистка тилів від п’ятої колони є однією з найважливіших умов успішного протистояння ворогу.

Зробити це, звісно, варто було вже давно. Ще коли вся історія з «русским миром» і його «весною» лише починалася. Уже тоді було зрозуміло, що призвело до біди і які ця біда має імена. Тоді будь-які, навіть радикальні кроки, спрямовані на зачистку країни від непотребу, сприймалися б органічно. Проте «хунті» виявилося не до снаги довести справу до кінця. З різних причин. Але коли час було втрачено, п’ята колона знову підвела голову, і нині боротися з нею вже набагато важче. Вона відчуває свою безкарність на тлі безхребетності української влади й становить серйозну загрозу. Адже є впливовою (має в парламенті власну фракцію), в її руках зосереджено чималі фінансові й інформаційні ресурси, до того ж саме на неї, найімовірніше, робитимуть основну ставку кремлівські сценаристи, коли плануватимуть свою чергову гібридну гру. Сьогодні Росія, як твердить глава зов­нішньополітичної служби Європейського Союзу Жозеп Боррель, стягнула до українського держкордону близько 150 тисяч військових, і це найбільша кількість військ, яку вона будь-коли розгортала. Тільки навряд чи завданням цієї орди є атакувати Україну в лоб. Путін ніколи так не працював, навіть коли Україна майже не мала армії. А нині можна не сумніватися, що загартоване українське військо, навіть усупереч обставинам, зробить усе можливе, щоб ворог не просунувся вглиб країни. Проте воно точно не зможе нічого вдіяти, коли в тилу відкриється другий фронт. Тому влаштування провокацій за лінією зіткнення для дестабілізації ситуації та створення приводів для масштабного вторгнення і є найімовірнішим варіантом, який Путін спробує реалізувати. І навряд чи треба пояснювати, що в такому разі краще було б спрацювати на випередження, обеззброїти й обезглавити прокремлівську ватну армію в Україні, ніж гасити полум’я безладу в країні й паралельно відбивати атаки на фронті.

Тим паче, що інструменти для цього держава має. Ще у 2014 році депутати парламенту VII скликання внесли до Кримінального кодексу відповідні правки, що дають змогу притягувати до відповідальності людей, які працюють проти України та шкодять її національній безпеці. Цього цілком достатньо, щоб навести в країні лад уже сьогодні, припинити діяльність ворожих провокаторів та агентів, закрити їх інформаційні потуги, а також застерегти потенційних колаборантів від незаконних дій. І йдеться не про якісь політичні переслідування за інакодумство чи наступ на cвободи, про що поспішили заявити ображені санкціями Медведчук та компанія, а про відповідальність за реальні злочини. На жаль, окрім символічних санкцій до цієї публіки не застосували чудову статтю 111 «Державна зрада», на основі якої отримав свій вирок позбавлений звання президента України Віктор Янукович. Стаття 111 дуже містка й багатогранна, вона передбачає покарання за «діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України». А є ще стаття 109 «Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади»; стаття 110 «Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, розпалювання національної чи релігійної ворожнечі»; стаття 110-2 «Фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території чи державного кордону України», стаття 113 «Диверсія»; стаття 114 «Шпигунство»; стаття 114-1 «Перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань». Одне слово, в руках держави поважний набір можливостей, які вона, якби захотіла, то могла б застосувати щодо своїх ворогів чи вороже налаштованих до неї громадян. Але проблема в тому, що ні в минулої, ні в теперішньої влади не було особливого бажання займатися санацією країни. Весь цей інструментарій так ніколи сповна й не запрацював. Забракло або розуміння, або відваги, або, як нині модно казати, — високої волі, без якої в нашій країні, як відомо, мало що відбувається. Але як результат — державність України знову під загрозою, нація розгублена, ворог може завдати удару звідки завгодно.

Проте сьогодні чи не найкращий момент спрацювати на випередження. І Володимир Зеленський як головнокомандувач мав би не тільки це розуміти, а й повинен би бути в цьому зацікавлений. Якщо, звісно, те, що він пообіцяв, коли проголошував свою президентську присягу, не було для нього лише грою чи фікцією. Коли ж йому раптом знову бракує інструментів, то їх набір можна розширити й шляхом широкого застосування ексклюзивного права глави держави позбавляти українського громадянства громадян, які ним нехтують чи його зневажають. Цей трюк він нещодавно продемонстрував щодо трьох контра­бандистів. І в час, коли правоохоронна система не надто добре працює, а суди взагалі демонструють небажання виконувати закон і стояти на його сторожі, це був би справді рятівний для країни крок і суттєвий плюс у карму самого Володимира Олександровича.

А ще в парламенті лежать аж чотири законопроєкти про колабораціонізм, яким можна дати хід та ухвалити за лічені дні. Тим паче вони дійсно потрібні, а два з них навіть вважаються авторства нардепів від рідної президенту партії «Слуга народу». Це не зовсім правда, бо підготовкою одного з них переважно займалися експерти, яких залучив «Національний корпус», але документ вийшов достатньо ґрунтовним і якісним, бо під ним підписалися чимало народних обранців з різних фракцій, але найбільше — з президентської. До слова, історія з ідеєю ухвалення такого закону доволі давня. Перший проєкт «Про заборону колабораціонізму» (6170) подала до ВРУ група депутатів від «Народного фронту» ще у 2017 році. Потім з’явився інший законопроєкт «Про захист української державності від проявів колабораціонізму», який розробила група активістів і юристів (7425), але у 2019 році обидва документи було відкликано. Тодішній президент Петро Порошенко також обіцяв презентувати свій законопроєкт, але зробив це лише тоді, коли став депутатом, та й то не відразу. Перший проєкт закону про колаборацію (2549) в парламенті IX скликання зареєструвала свободівка Оксана Савчук ще у 2019 році, але він так і залишився лежати без руху. Тема актуалізувалася лише в лютому 2021-го, коли з різницею в один день подали свої проєкти «Європейська солідарність» (5135) та «Слуга народу» (5143) (5144).

Як твердять експерти й автори документів, попри певні відмінності в законопроєктах, ухвалювати в першому читанні можна будь-який з них, за умови подальшого доопрацювання. Адже важливий сам факт законодавчого визначення критеріїв злочину та усунення правового вакууму в питанні колабораціонізму, якого не може бути на сьомому році російсько-української війни.

На жаль, побутує думка, що прийняття такого закону потрібне лише на перспективу, коли з’явиться потреба реінтегрувати окуповані нині території Донбасу та Криму, але це не так. Закон потрібен уже. Бо, по-перше, колаборантів (людей, які хоч і є громадянами України, проте умисно й добровільно готові співпрацювати з державою-агресором на шкоду національній безпеці своєї батьківщини) і на вільній від ворога території країни, на жаль, нині чимало. Поки одні українці ціною власного життя зупиняють ворога в бою, деякі їхні земляки в тилах працюють як реальні диверсанти. І йдеться не лише про тих, хто закладає вибухівку. Модерація інформаційних ресурсів, які є елементами ворожої мережі, — також диверсія.

На жаль, розуміння важливості ухвалення закону про колабораціонізм у нинішньої влади відсутнє. Голова президентської фракції Давид Арахамія каже, що це питання в багатьох випадках порушує Конституцію, зокрема права людини, тому закон скасує Конституційний Суд і його немає сенсу приймати. На рівні комітетів розгляд законопроєктів показово блокується, бо голова президентської фракції не вбачає потреби такий закон приймати. А сам президент чомусь переконаний, що все й так буде добре — «НАТО, Європа та світ не залишать нас наодинці з ворогом», тому навіщо до чогось готуватися й працювати на випередження, якщо можна цього не робити. Тобто він не готовий робити різких рухів і натомість наївно сподівається якось виплутатися з ситуації, в яку потрапив сам і затягнув країну. А ще, можливо, не хоче дратувати Путіна, бо раптом той і справді нападе, якщо його вірних солдатів та агентів зачепити серйозно, і таке побоювання цілком раціональне. Кремлівські стратеги, мабуть, і справді радо скористалися б з такої нагоди, як і з будь-якої іншої, яку їм якщо не підкине доля, то вони змоделюють самостійно. Провокація й підлість — їхній основний фах.

Проте якщо президент і далі говорить про політичне полагодження конфлікту й не віддає наказу про мобілізацію, навіть за умов, коли армії союзників уже приведені в стан бойової готовності, від нього хтозна чи варто вимагати якихось глобальних стратегічних кроків. Така поведінка може означати єдине — він не збирається воювати, навіть коли в його країну прийде повномасштабна війна, бо не вірить ні в перемогу, ні у свій народ. 

Тиждень

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Андрій ДЕНИСЕНКО

Розрита могила

У Новоолександрівці під Дніпром - нова ілюстрація до відомого Шевченкового віршу. Під виглядом і прикриттям археологічного дослідження по варварськи знищено 5-тисячолітній курган. Усі розкоп...
Всі ми у ці дні про щось мовчимо. Кожен про своє, але і усі про одне, спільне. Але треба не лише мовчати. Треба і нагадувати, згадувати, поширювати, тільки б усі довкола ніколи не забули. 21...
Особливості українізації в одному невеликому місті і його околицях. То є не філологія. То є психологія.) Група в соціальній мережі невеликого міста центральної України. Учасники місцеві російсько...
В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...