App Store Google Play

Порядок денний: деколонізація. 7 кроків, які час зробити

31.03.2021 11:00
Порядок денний: деколонізація. 7 кроків, які час зробити

Через сім років після початку російської агресії у нас усе ще легально діють відверто проросійські сили, наприклад ОПЗЖ чи партія Шарія. А нещодавно активний учасник «русской весны» на Донбасі та «міцний господарник» Андрій Аксьонов виграв довибори в парламент на прифронтовому окрузі. В країні виходять російські видання, у топонімах багатьох міст домінують імперські наративи Росії.

Україна провела масштабну декомунізацію та ухвалила закон про мову, обмежила транспортне сполучення з Росією і припинила купувати газ у РФ, православна церква України отримала Томос про автокефалію, з ефіру і кабельних мереж зникла більшість російських телеканалів, а найпопулярнішою соцмережею замість заблокованої російської «ВКонтакте» став американський Facebook.

Однак, попри всю революційність цих змін, вони були радше окремими, хоча й дуже важливими елементами гуманітарної чи безпекової політики. Але так і не стали частиною цілісної стратегії всебічного звільнення України від російських впливів.

Український гуманітарний простір забитий російськими міфами й фейками.

Якщо докорінно не змінити ситуацію, ворогу буде легше здійснювати нові руйнівні атаки. Щоб подолати ці загрози, потрібна системна деколонізація України – безкомпромісне звільнення від російського впливу в усіх сферах життя.

Це буквально витає в повітрі, принаймні в середовищі громадянського суспільства та політичних колах. У Верховній Раді активно реєструють законопроєкти про заборону російської пропаганди, протидію колабораціонізму тощо. А рішучі дії РНБО й президента проти Медведчука, його телеканалів і бізнесу (якими б мотивами ці дії не були продиктовані) стали свіжим прикладом того, як держава може звільнятися від російських впливів на практиці.

Важливо, втім, від фрагментарних розрізнених дій перейти до цілісної стратегії. Днями низка політиків, експертів та громадських діячів провели у Києві презентацію, яка так і називалася «Порядок денний: деколонізація». Повне відео презентації можна подивитися тут.

Деколонізація має стати наріжним каменем, центральним пунктом українського порядку денного. І почати треба з усвідомлення стану справ, інвентаризації проблем, які прив’язують нас до Росії, і напрацювання конкретних механізмів, що дозволять нам ці проблеми розв’язати. Спробуємо коротко провести таку інвентаризацію і запропонувати принаймні деякі інструменти деколонізації.

Проблема №1: російська пропаганда в українському медіапросторі

Як розв'язати? Потрібно поставити російські й проросійські медіа поза законом. Важливі кроки вже зробив свого часу Порошенко (заборона трансляції ключових російських телеканалів, блокування російських соцмереж і поштових сервісів), а тепер і Зеленський (вимкнення каналів Медведчука-Козака).

Але потрібні системні законодавчі зміни. Має бути заборонено трансляцію, ретрансляцію, демонстрацію, друк чи поширення в будь-який спосіб російської дезінформації. Не лише в кабельних мережах чи в ефірному мовленні, а й у готелях, закладах харчування, через мережу розповсюдження преси тощо.

Понад те, російська пропаганда має бути в принципі заборонена в публічному просторі. Не лише дезінформація, яка спрямована на викривлення актуального стану справ, а й створення позитивного образу російської держави, її влади чи силових структур. Зараз такі заборони діють для окремих сфер. Наприклад, статтею 15-1 Закону «Про кінематографію» «забороняється розповсюдження і демонстрування фільмів, що містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора та їхніх окремих дій, що створюють позитивний образ працівників держави-агресора, працівників радянських органів державної безпеки, виправдовують чи визнають правомірною окупацію території України». Аналогічна заборона діє також для преси і для телепрограм, щоправда, лише для тих, що створені після 1991 року (Стаття 6 Закону «Про телебачення і радіомовлення»).

Проте недостатньо заблокувати російську пропаганду і створення позитивного образу держави-агресора лише в медіа. Така пропаганда, яка роз’їдає Україну зсередини і послаблює її здатність до відсічі ворогу, має бути заборонена всюди – від музейних експозицій до інтер’єрів ресторанів. До того ж контроль та санкції за порушення цієї заборони мають бути значно дієвішими, ніж зараз.

Заборону громадянам та юридичним особам Росії засновувати та брати участь у телерадіоорганізаціях та провайдерах програмних послуг слід поширити на всі медіа. Має бути заборонене будь-яка участь росіян в управлінні чи фінансуванні нашими медіа, зокрема, через тіньові вливання коштів, приховування структури власності тощо. Українські спецслужби та органи контролю мають ретельно вивчити, наскільки незалежними від Росії є, наприклад, «КП в Украине», «Страна.UA» чи «Вести», наскільки прозоре й законне їхнє фінансування.

СБУ і РНБО мають постійно відстежувати вплив російських інформаційних інтернет-ресурсів на українську аудиторію, блокуючи доступ до тих, чий вплив загрожує національній безпеці.

Звісно, цілком перекрити російську пропаганду в інтернеті нереально з багатьох причин. Однак навіть цільове блокування найнебезпечніших сайтів разом із тотальною забороною російської пропаганди у пресі, на телебаченні та радіо – під загрозою скасування ліцензій на мовлення/припинення друку – справить значний позитивний ефект на український медіапростір.

Проблема №2: деформація мовного середовища внаслідок русифікації

Як розв'язати? Русифікація завжди була одним із ключових елементів російської колонізації України. Російська мова використовувалася й використовується досі як потужний провідник російського контенту й антиукраїнської дезінформації. Адже, як показує моніторинг російської дези, який вже понад рік проводять Тексти, дезінформації російською мовою значно більше, ніж українською.

Деколонізація України без дерусифікації неможлива. У підсумку межі України проляжуть там, де пролягатимуть межі панування української мови. І йдеться не про те, щоб утискати права російської меншини на мовну самобутність, а про те, що російська має посісти саме місце мови однієї з меншин, хай навіть найчисленнішої. В усіх публічних сферах на всій території України має домінувати українська.

Ключові рішення у цій сфері вже ухвалені в 2016–2019 роках – зміни до освітнього, медійного законодавства і, найвагоміше – закон про державну мову. Тепер головне, щоб ці рішення втілювалися в життя і не зазнавали ревізії.

Крім того, за допомогою грантів, квот і пільг мають активно розвиватися україномовна музика й кіно.

Держава має надати пряму фінансову підтримку видавництвам і книгарням, що випускають і продають книжки українською мовою. Адже російський книжковий ринок (частиною якого є ринок російськомовних книг за межами РФ) в 30 разів більший за український. Внаслідок цього частка витрат на авторські права, дизайн, верстку, макетування у собівартості однієї російської книги значно нижчі, ніж в української. Через це російськомовна книга, навіть видана формально українським видавництвом, коштує в півтора раза дешевше за аналогічну українську.

В умовах, коли більшість українців вільно читає російською, це загрожує стрімкою русифікацією українського книжкового ринку. Причому правовласниками цих російськомовних книг будуть росіяни, а отже, вони диктуватимуть не лише мову, а й зміст. Щоб розв'язати цю проблему, Україна має відшкодовувати українським видавництвам витрати на авторські права, а книгарням, що торгують україномовними книгами – витрати на оренду. Це дозволить не лише здешевити українські книжки, а й стрімко збільшити мережу книгарень, що сприятиме як поширенню читання українською, так і зростанню українського книжкового ринку.

Не менш важливо збільшувати частку україномовного інтернету, зокрема, надаючи грантову підтримку на створення і промоцію якісного контенту українською. Але, як слушно відзначив нещодавно секретар РНБО Олексій Данілов, лише підтримуючи українську мову, подолати русифікацію в епоху диджиталізації нереально. Важливо паралельно стимулювати масове вивчення англійської мови, щоб українці, насамперед молодь, дедалі більше переорієнтовувалися з російськомовного на україномовний і англомовний сегменти інтернету.

Проблема №3: деформація національної пам’яті через нав’язування російської міфології та пропаганди

Як розв'язати? Досвід декомунізації свідчить, наскільки важливим є звільнення простору від комуністичних назв і символіки. І цей досвід треба поширити на всю російську імперську спадщину.

Через зміни до законодавства про пам’ятники, географічні назви тощо Україну треба звільнити від більшості монументів і топоніміки, що возвеличують російську колонізацію. Те саме стосується надання імен різним об’єктам, пам’ятних дат тощо. Відтворення російської пропаганди через музейні експозиції, освітні матеріали, екскурсії має бути припинене.

Натомість держава має надати методичну допомогу закладам культури й освіти, популяризувати знання про реальну історію України.

Особливо інфікований російськими міфами та символами Південь України. Монументи російській імператриці Катерині ІІ, імперським воєначальникам Суворову, Ушакову тощо, названі на їхню честь центральні вулиці, установи й населені пункти. І навіть фальшиві дати заснування Одеси та інших міст, прив’язані до приходу російських завойовників.

Усе це створює враження, буцімто до росіян тут якщо й було життя, то якесь дике і примітивне, і всім досягненням цивілізації Південь України зобов’язаний Росії та росіянам.

Але подібної імперської спадщини, яка досі деформує світосприйняття українців, не бракує і в інших регіонах, включно з Києвом. Скажімо, одна з центральних станцій столичного метро названа ім’ям Льва Толстого, який не має стосунку до Києва, але є одним із символів «величия России». Це при тому, що іменем Толстого названі також і вулиця, і площа в центрі Києва. Тоді як іменем Тараса Шевченка названа одна з найнепримітніших станцій метро. У Києві загалом з усіх станцій метро лише ці дві мають імена людей, і лише одна з них – Льва Толстого – розташована у середмісті.

Звісно, Толстой – не Суворов і не Катерина ІІ, він Україну не завойовував і взагалі критично ставився до завойовницьких війн росіян. У подібних випадках має йтися не про заборону, а про місце і міру. У Києві могли б бути топоніми з іменем того-таки Толстого, але вони не можуть займати на мапі міста домінантні позиції у порівнянні з іменами Шевченка, Стуса, чи Петлюри, наприклад, чи найвідомішого у світі киянина Казимира Малевича. Ми маємо дивитися на світ власними очима, позбувшись кривих московських окулярів.

Як засвідчує аналіз Текстів (деталі тут), серед 25 найпоширеніших «іменних» назв вулиць в Україні лише дев'ять названі на честь українців, натомість більшість – на честь росіян: Гагаріна, Пушкіна, Суворова, Чкалова, Горького тощо. Усе це – частина пут, які прив’язують нас до колишньої метрополії і які ми маємо розірвати.

У праці “Трубадури імперії. Російська література і колоніалізм" американська дослідниця Ева Томпсон детально і скрупульозно розкриває, як російські провідні письменники, а їхніми іменами названі вулиці України, возвеличували російський колоніалізм:

“Пушкін і Лермонтов створили образ Росії як суворого, але справедливого власника регіону (Кавказу – ред.). Насамперед Пушкіна можна вважати автором першого повністю успішного художнього формулювання російської імперської самосвідомості. ... Завдяки поезії і прозі Пушкіна швидко стало зрозумілим, що російський імперіалізм не потребував грубого та брутального обличчя, що росіяни — це не монголи і що вони могли перетворити на красу те, що знищили їхні рушниці та шаблі. ... Він створив в уяві образ, який до цього ніколи не існував у російській літературі: горда Росія призначена керувати «бідними фінами» та іншими підкореними нею народами...

Подібно до дуже багатьох колоніалістів, Пушкін ставився до Іншого, як до чужого роду, чиї потреби і права суттєво відрізнялись від тих, що належать племені-завойовнику.

Пушкін у вірші («Наклепникам Росії») погрожує Заходові, глузливо закликає Європу напасти на Росію, і її армії можуть знайти свою загибель на східних просторах, як загинули вояки Наполеона».

Невже справді іменем цього поета-пропагандиста має бути названо 594 вулиць в Україні?

Проблема №4: підривна діяльність проросійських організацій

Як розв'язати? В Україні легально діють не лише безліч проросійських організацій, а й політичні партії, які прямо працюють на Москву. Така ситуація в умовах російської агресії є відвертим абсурдом. Навіть Комуністична партія, яка має бути заборонена відповідно до закону про декомунізацію, продовжує легально діяти і зазначена в реєстрі Мін'юсту. ЦВК регулярно блокує її участь у виборах, проте справа про припинення діяльності КПУ вже багато років підвішена в Верховному Суді.

Останнім часом держава побачила цю проблему. Зокрема, Мін'юст звернувся до суду з вимогою заборонити партію Шарія. Однак для того, щоб вирішити це питання комплексно, потрібні зміни до законодавства про вибори, про політичні партії, про громадські організації.

Будь-яка партія чи організація, яка відтворює російську пропаганду, має політичні зв’язки з державою-агресором, отримує з Росії вказівки чи гроші, має бути заборонена, як і будь-які заходи за її участі. Оскільки Мін'юст, який за законом має звертатися до суду з позовом про заборону партій, не має функцій спецслужби чи слідства, відповідну роботу має виконувати СБУ, надаючи міністерству всі необхідні матеріали про незаконну діяльність партії.

Запуск такого механізму дозволить зняти «Партію регіонів», ОПЗЖ, Опоблок, партію Шарія та їм подібних із реєстрації і ніколи більше не допускати ні їх, ні структури, які Росія спробує створити замість них, до жодних виборів і жодної участі в політичному житті.

А безпосередньо російські організації на кшталт представництв «Россотрудничества» чи російських «культурних центрів» мають бути заборонені й поготів.

Проблема №5: підривна діяльність російської церкви

Як розв'язати? Існування двох православних церков в Україні – ПЦУ, яка отримала Томос на автокефалію, й т. зв. УПЦ (МП) – є абсурдом і не відповідає традиціям православного світу, де в кожній країні існує помісна церква.

Якщо українська держава не здатна поставити створену свого часу за особистим наказом Сталіна і досі просякнуту російською агентурою московську церкву поза законом, вона має принаймні звести її роль в українському суспільстві до мінімуму і сприяти об’єднанню українських православних вірян у Православній церкві України.

Має виконуватися законодавство щодо назв релігійних організацій та громад, і російська церква повинна бути чітко маркована як російська. Держава має сприяти реалізації кожною громадою права на перехід до канонічної ПЦУ, так само має заохочуватися перехід до канонічної церкви священнослужителів. Будь-які спроби московської церкви перешкоджати цьому процесу повинні мати наслідком зняття з реєстрації відповідних структур і передачу майна (насамперед храмів) канонічній православній церкві.

Через зміни до закону про свободу совісті мають бути заборонені релігійні організації, що ведуть проросійську агітацію.

І врешті-решт, головні православні храми та українські святині по всій країні, які належать державі, мають бути передані в користування українській, а не московській церкві.

Проблема №6: безкарність колаборантів

Як розв'язати? Цю проблему можна розділити на дві частини.

По-перше, діяльність колаборантів на окупованих територіях. Мотиви і ступінь провини цих людей є дуже різними, тож різним має бути й ставлення до них. Хтось воював проти України чи катував наших громадян, а хтось просто працює в незаконній окупаційній установі водієм чи двірником. Закон про протидію колабораціонізму має чітко визначити, які дії зі сприяння окупантам є кримінально караними, які – передбачають позбавлення права обіймати посади, брати участь у виборах чи займатися певними видами діяльності, а які – амністію. Цей закон має встановити процедуру перевірки, яку мають пройти всі колаборанти після звільнення відповідних територій.

По-друге, не менш важливими мають бути наслідки закону про колабораціонізм для тих, хто співпрацює з ворогом на контрольованій території України, і не лише на Донбасі. Органи влади мають бути очищені від проросійських посадовців і політиків та всіх, хто свідомо сприяв російській агресії і окупації.

Через зміни до законів про вибори, держслужбу, освіту, медіа, закону про люстрацію свідомі колаборанти мають бути позбавлені назавжди або на тривалий час можливості впливати на українську політику, освіту чи засоби масової інформації.

Кримінальний кодекс має бути доповнений нормами, що передбачають дієві покарання за воєнні злочини, злочини проти людяності, державну зраду, посягання на територіальну цілісність України.

Проблема №7: надмірні контакти з державою-агресором (гастролі, концерти, фільми)

Як розв'язати? Давно час запровадити візовий режим з обмеженим переліком підстав для видачі віз для громадян Росії (наприклад, догляд за хворими, похорон, звернення за політичним притулком). Пасажирське сполучення всіма видами транспорту з державою-агресором має бути заборонене на законодавчому рівні. При цьому, звісно, українські автобуси чи потяги мають курсувати до російського кордону й лінії розмежування, щоб наші громадяни з окупованих територій могли без зайвих перешкод відвідувати вільну територію України.

Співпраця українських наукових, культурних, освітніх установ з установами держави-агресора має бути жорстко обмежена. Про жодні концерти й гастролі російських виконавців в Україні не може і йтися. Винятки можливі лише для тих громадян Росії, які послідовно й публічно засуджують російську агресію проти України і творчість яких не суперечить політиці деколонізації.

Зараз активність російських гастролерів обмежується переважно лише карантином і переліком осіб, які створюють загрозу національній безпеці України. Станом на 22 березня 2021 року в цьому списку – лише 179 людей (причому це не лише росіяни, а й громадяни третіх країн, як-от Жерар Депардьє). Решта росіян можуть вільно виступати з концертами в Україні, якщо організатори попередньо поінформували СБУ про такі виступи і не дістали прямої заборони.

Наприклад, просто зараз в Україні рекламуються і продаються квитки на концерти російських виконавців БастиМоргенштерна та інших. До того ж йдеться про найбільші зали країни, такі як столичний Палац спорту, а ціни на квитки можуть сягати кількох тисяч гривень. Усі подібні речі мають бути прямо і недвозначно заборонені.

Українцям так само нема чого гастролювати в Росії. Або, як варіант, такі вояжі мають обкладатися відчутними зборами на підтримку української культури, а кожен показ таких гастролерів по телебаченню – маркуватися повідомленням, що вони гастролюють на території держави-агресора.

І багато іншого

Це – лише частина питань деколонізаційного порядку денного для України. Їхній повний перелік, вочевидь, значно ширший, але всі вони мають вирішуватися в контексті єдиної стратегії деколонізації.

І найперше, що мають зробити українці – досягнути щодо цього максимально широкого консенсусу. Посадовцям, політикам, громадським активістам, журналістам не варто сперечатися, потрібна деколонізація чи ні, предметом дискусії має бути лише питання, як найкраще і найшвидше звільнитися від московських впливів.

Кожне державне рішення, кожен важливий політичний крок мають узгоджуватися з цим стратегічним курсом. Для цього передовсім потрібні політична воля, відповідальність і чітке розуміння – нам слід звільнитися не лише від Путіна чи його режиму. Ми маємо звільнитися від Росії і «русского міра» в усіх його проявах. Лише в цьому разі Україна відбудеться як повноцінна незалежна держава і зможе розвиватися й рухатися вперед.

Свого часу ми опублікували матеріал 20 років Незалежності: Лєнін все ніяк не Goodbye! (ІНФОГРАФІКА). Кількість вулиць імені Леніна вражає, як і те, що ми всі в незалежній Україні так довго жили на вулицях Леніна і не бачили потреби це змінювати. Але з Леніном розпрощалися, час робити наступний крок.

Тексти

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Андрій ДЕНИСЕНКО

Розрита могила

У Новоолександрівці під Дніпром - нова ілюстрація до відомого Шевченкового віршу. Під виглядом і прикриттям археологічного дослідження по варварськи знищено 5-тисячолітній курган. Усі розкоп...
Всі ми у ці дні про щось мовчимо. Кожен про своє, але і усі про одне, спільне. Але треба не лише мовчати. Треба і нагадувати, згадувати, поширювати, тільки б усі довкола ніколи не забули. 21...
Особливості українізації в одному невеликому місті і його околицях. То є не філологія. То є психологія.) Група в соціальній мережі невеликого міста центральної України. Учасники місцеві російсько...
В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...