App Store Google Play

Cтовпи системи

31 Січня 10:00
Cтовпи системи

Політичний режим, за якого влада належить невеликій згуртованій групі осіб, називається олігархатом. Олігархи — це водночас і власники засобів виробництва, і можновладці. Вони монополізують та використовують сектори економіки для концентрації у своїх руках політичної влади, а владу, своєю чергою — для збільшення власних статків.

В Україні слово «олігарх» зазвичай асоціюється з кількома прізвищами найзаможніших осіб: Ахметов, Коломойський, Пінчук, Фірташ, Медведчук, Порошенко. Деякі дослідники вважають, що ознакою належності до кола олігархів обов’язково має бути наявність власних телеканалів, тому для них цими прізвищами перелік олігархів і обмежується.

Проте олігархи використовують свої телеканали передовсім для «розкрутки» власних політичних проєктів, за допомогою яких вони й утримують владу. І якщо національними телеканалами володіють лише кілька найзаможніших олігархів, то партії використовують і значно «бідніші». Просто на місцевому рівні олігархові не обов’язково потрібна ціла партія — достатньо її обласного чи міського осередку.

Політичні партії — головний інструмент олігархату

Так, місцеві олігархічні групи купують у національних право користуватись брендами рейтингових партій: саме так працюють «партійні франшизи». Отже, головною ознакою олігарха є саме системний вплив на владу, і здійснювати його можна не тільки завдяки телеканалам. Головним інструментом олігархічної системи для утримання влади є вплив на політичні партії. Саме через них олігархи просувають у владу людей зі своїх «кланів», які потім виконують роль політичних маріонеток.

Щоби послабити цей вплив, а також із метою забезпечення прозорого фінансування і збільшення контролю за партійними фінансами у жовтні 2015 року Верховна Рада проголосувала за закон, яким запроваджувалось державне фінансування політичних партій. Згідно з ним гроші отримували всі парламентські партії, а одразу після чергових парламентських виборів — також і ті, що здобували понад 2% голосів. Минулого року новообраний склад парламенту скасував цю норму. Це була вже друга спроба запровадження державного фінансування партій в Україні. Перша відбулася у 2003 році, і прийнята тоді норма теж незабаром була скасована. У світі ж така практика існує вже доволі давно. 78 зі 173 держав світу в тій чи іншій формі практикують державне фінансування партій. Слід нагадати, що запровадження держфінансування партій було частиною «антикорупційного пакету законопроєктів» та однією з умов введення безвізового режиму між Україною та ЄС.

Перші підсумки результатів закону про державне фінансування партій

П’ять років дії норм закону вже дають підстави робити певні висновки щодо його ефективності та досягнутих результатів. Слід виділити щонайменше три з них:

1. Діяльність політичних партій стала прозорішою

Будь-хто охочий може поцікавитись, яким чином фінансується та чи інша політична партія, та ознайомитись із партійними фінансовими звітами на сайті Національного агентства з питань запобігання корупції. Раніше будь-яка інформація про політичні партії була закритою, якщо партії самі її не оприлюднювали, а перевірити правдивість такої інформації було практично неможливо. Сьогодні ж звіти партій стали цікавим матеріалом для журналістських розслідувань та аналітичних досліджень. Із наявних звітів можна щонайменше робити висновки, чи провадить та чи інша партія бодай якусь діяльність: чи має персонал та офісні приміщення, чи проводить заходи, чи замовляє політичну рекламу — а чи просто була зареєстрована з якоюсь технічною метою.

2. Партіям стало складніше працювати «по-білому»

Новий закон суттєво обмежив можливості політичних партій отримувати фінансування на свої офіційні рахунки. Обмеження тепер встановлено і щодо максимальних сум внесків, і щодо суб’єктів, які мають право фінансувати партії. Щоб дотримуватись нових норм закону, партії повинні ретельно відстежувати, хто вносить їм пожертви, і у разі невідповідності жертводавця нормам закону негайно повертати внесок. Для олігархічних партій це не проблема, адже їхні співробітники отримують зарплати неофіційно, «в конвертах», а офіційні платежі здійснюються тільки у разі особливої потреби. А партії, які вирішили існувати за рахунок внесків своїх прихильників, також обходять це обмеження за рахунок «сірих» схем. Наприклад, партія «Демократична сокира» збирає внески не на партійний рахунок, а на рахунок однойменної громадської організації.

3. Діяльність політичних партій, які отримали державне фінансування, не стабілізувалась

Із шести парламентських партій, які отримували державне фінансування, лише дві («Європейська солідарність» і «Батьківщина») змогли потрапити до наступного скликання Верховної Ради. Решта або повністю припинили свою діяльність, або локалізували її у кількох осередках. При цьому найбільша парламентська партія — «Народний фронт» — навіть отримуючи бюджетне фінансування, не спромоглася взяти участь у жодній виборчій кампанії. Нинішні парламентські партії, отримуючи державне фінансування, теж не займаються партійним будівництвом, що чітко проявилось під час місцевих виборів.

4. Вплив олігархів на політичні партії не зменшився

Жодна парламентська партія не змогла пройти до Верхов­ної Ради без телевізійної реклами на олігархічних каналах. У списках кожної з парламентських партій можна знайти представників тієї чи іншої олігархічної групи. Кожна парламентська партія «заохочує» своїх депутатів доплатами в конвертах. А за голосуваннями народних депутатів можна чітко простежити, інтереси яких олігархічних груп вони захищають. І це стосується не тільки Верховної, а й будь-якої місцевої ради.

Як вдосконалити реформу партійних фінансів?

Отже, із чотирьох підсумків дії нового законодавства маємо три негативні. Проте це не означає, що реформу слід скасувати (хоча виборець таку думку зустрів би «на ура»). Ми не можемо відмовитись від неї, бо це одне з наших міжнародних зобов’язань. Тож реформу слід вдосконалити. Сама собою наявність стабільного джерела фінансування партії не може гарантувати ані зменшення політичної корупції та впливу олігархів, ані забезпечення сталого розвитку. Партійного лідера завжди можна підкупити або усунути, а для тоталітарних організацій, якими є сучасні українські партії, цього цілком достатньо.

Тому олігархічне фінансування партій — це не проблема, а наслідок іншої проблеми. Щоб її вирішити, слід зробити партії демократичними, а процедури в них — прозорими. Простіше кажучи, необхідно надати українцям можливість впливати на політику, а членам партій — на рішення власних політичних сил. Реформа політичних партій не може об­межуватись лише партійними фінансами — вона має бути всеохопною і мати щонайменше три складові:

1. Внутрішньопартійна демократія та публічність

Ключовими для будь-якої партії є питання обрання керівних органів, вступу в партію та виключення з неї, висування кандидатів на вибори, а також прийняття політичної програми. Всі засідання керівних органів, на яких приймаються рішення з цих питань, повинні стати публічними. Це створить чесну внутрішньопартійну конкуренцію і не дасть змоги торгувати осередками-«франшизами», посадами, місцями у виборчих списках та здійснювати рейдерські захоплення. Обговорення питань оперативного чи стратегічного планування політичних заходів — чи будь-яких інших — можуть відбуватись у закритому режимі.

2. Єдиний портал-реєстр політичних партій

Щоб громадянин мав можливість свідомо обрати, яку партію йому підтримати, він повинен мати доступ до інформації про політичні сили. І йдеться не про партійні піар-заходи політиків чи політичну рекламу. На порталі повинна міститись актуальна інформація про кожну політичну партію: програма; статут; інформація про всі партійні організації з кількістю членів та актуальними контактами; всі керівні органи всіх рівнів, календарні плани публічних засідань керівних органів (див. п. 1); всі фінансові звіти; кількість голосів, здобутих на всіх виборах всіх рівнів, за всіх депутатів та голів громад всіх рівнів, обраних від неї; а також історична довідка (попередні назви партії, її попередні керівники тощо).

3. «Гроші ходять за виборцем». Фінансування за рахунок 1% від ПДФО

Щоб партії більше залежали від думки своїх виборців і менше — від думки олігархів, право фінансової підтримки необхідно надати самим виборцям. Це також вважатиметься державним фінансуванням, лише за іншою моделлю. Виборець також повинен мати право змінювати своє рішення не частіше, ніж щокварталу, проте і не рідше, ніж щороку. Це стане най­ефективнішим способом підтримки дій політиків громадянами. Маніпулятивні соціологічні опитування більше не гратимуть суттєвої ролі. Щоб отримувати гроші на свою діяльність, партії будуть змушені постійно комунікувати з виборцями, пояснювати свої дії та виконувати свої програми, а виборець матиме змогу постійно перевіряти відповідність дій задекларованим програмам. Решту способів фінансування партій не варто забороняти, навіть навпаки — слід максимально спростити. Пріоритетом має стати прозорість. Виборці знатимуть, хто фінансує партію, і це теж буде для них аргументом, чи слід цю партію підтримувати. Загалом виборці зможуть глибше розібратися в політичних питаннях, розвинути кращу електоральну пам’ять, а отже, робитимуть свідоміший вибір.

Партійна децентралізація

Реалізація цих трьох простих кроків дозволить зламати олігархічний консенсус на національному та регіональних рівнях. Так, на членів партій все одно можна буде впливати, але це стане значно складніше і дорожче. Говорячи мовою бізнесу — це стане нерентабельно. Партії стануть партіями, тобто замість інтересів кількох олігархів вони почнуть виражати інтереси спершу своїх членів, а згодом — і своїх виборців. Партії і політики почнуть цінувати свою репутацію, висуватимуть в кандидати та обиратимуть на керівні посади в партіях «найкращих із найкращих». Соціальні ліфти нарешті запрацюють, а політична корупція якщо і збережеться, то в дуже обмежених і прихованих формах.

Оздоровлення політичних партій призведе до оздоровлення української політики, а отже — і до здійснення справжніх реформ у державі на всіх рівнях. 

Тиждень

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Всі ми у ці дні про щось мовчимо. Кожен про своє, але і усі про одне, спільне. Але треба не лише мовчати. Треба і нагадувати, згадувати, поширювати, тільки б усі довкола ніколи не забули. 21...
Особливості українізації в одному невеликому місті і його околицях. То є не філологія. То є психологія.) Група в соціальній мережі невеликого міста центральної України. Учасники місцеві російсько...
В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...
У Дніпрі й на цілій Січеславщині розгортається велика драма маленької людини Коломойського.Щоби сформувати прозелену більшість і залишитися головою облради чи перескочити у крісло голови адміністрації...