App Store Google Play

Війна Путіна підштовхує Україну до справжньої незалежності – Atlantic Council

26 Січня 14:00
Війна Путіна підштовхує Україну до справжньої незалежності – Atlantic Council

Однією з ключових речей 2021 року буде тридцятиріччя розпаду СРСР. Історичне значення цієї події не підлягає сумніву, однак природа згадок про неї разюче різнитиметься в різних незалежних країнах, із яких складається пострадянський світ.

Про це пише експерт із геополітики Пітер Дікінсон (Peter Dickinson) для Atlantic Council.

Для країн Балтії розпад СРСР – дедалі більш віддалений спогад із давноминулої доби. У путінській Росії це відкрита рана й досі джерело національного приниження. Для України це недоконана справа.

Багато проблем, з якими зіткнулася пострадянська Україна, настільки ж поширені й у решті колишнього Радянського Союзу. Від хронічної корупції та надмірної влади олігархів – до занепаду інфраструктури та повсюдної бідності. Найбільші практичні проблеми, що постали перед українським суспільством із 1991 року, цілком типові для регіону.

Але роль Росії – це те, чим вирізняється досвід України.

Серед усіх колишніх радянських республік саме Україна посідає унікальне місце в російській уяві, де Україна перебуває найближче до "серця" уявлення Росії про саму себе.

Навіть сьогодні багатьом росіянам важко думати про Україну як окрему й незалежну державу.

І це не дивує. Корені сучасної Росії лежать у стародавній Україні, сама російська держава постала на околицях української столиці Києва. Та й інші українські міста, як-от Одеса, Харків і Донецьк, відіграють важливу роль у національному наративі Росії – разом із цілими українськими регіонами, включно з Донбасом та Кримським півостровом.

Дві нинішні країни складним чином пов'язані мовно, релігійно, на рівні культури та навіть родин – і це продовжує "розмивати" чіткий кордон між ними. Але відносини аж ніяк не рівні. Навпаки: Росія так довго і так цілковито домінувала над Україною, що спромоглася спотворити саму суть української ідентичності.

Починаючи з 1600-х років Росія століттями дедалі більш прямо контролювала Україну, що спричинило, зокрема, хвилю за хвилею русифікації.

Подібні процеси відбувалися і в інших частинах царської, а згодом радянської імперій – але більш ніде вони не були настільки інтенсивними, як в Україні.

Російська влада сотнями років активно придушувала всі залишки окремої та відмінної української ідентичності.

Українців звели до статусу "малих росіян", з їхньої мови насміхалися, її поставили "поза законом" як простий діалект, "південноросійський". Їхню історію переписували так, щоб відобразити російське імперське бачення.

А тим часом тисячі росіян заохочували селитися в Україні, особливо в малозаселених степових зонах на півдні та сході країни. Навіть нині саме ці регіони продовжують бути осередками російського впливу в Україні.

За часів Сталіна русифікація України досягла свого апокаліптичного масштабу.

Штучний голод 1932–33 років убив мільйони українців, а роки сталінського терору зумисне спрямовувалися, зокрема, на духовних, інтелектуальних і культурних лідерів України.

До кінця сталінської доби русифікація українського суспільства просунулася настільки, що сама ідея української державності кваліфікувалася як небезпечний екстремізм.

Ця глибоко дисфункціональна історія робить український референдум 1991 року, на якому понад 92% людей, що взяли в ньому участь, проголосували за створення незалежної держави, ще більш разючим. Ця ж історія значною мірою пояснює політичну нестабільність, яка стала чумою України в усі наступні десятиліття.

Постання української незалежності не означало кінця російського впливу. Натомість прямий контроль поступився місцем непрямим втручанням за допомогою російського глибокого проникнення в українську політичну та ділову еліту.

Проросійські політичні партії та українські ЗМІ, за якими стояла Росія, продовжували та продовжують просувати наративи, дружні до Кремля, а Російська православна церква надавала і надає духовного виміру цій неформальній імперії.

Забезпечення російського впливу дуже ускладнило зусилля з розбудови держави пострадянською Україною. Воно породило немало ворожості з боку певних частин українського суспільства до щоденних проявів української державності, а також підживлює нескінченні війни пам'яті.

Спроби наново визначити минуле країни в українських термінах постійно провокує протестний галас із боку мільйонів українців, які продовжують вважати за свої давні росієцентричні тлумачення історії.

Зрештою, незграбне балансування між російським минулим і незалежним теперішнім було приречене на провал.

Відносини між двома державами так і не одужали від удару, який дістала Росія внаслідок проєвропейської Помаранчевої революції в Україні 2004 року. Остаточний колапс у взаєминах настав через десять років, коли українці знову вийшли на вулиці мільйонами, протестуючи проти спроб Росії заблокувати Угоду про асоціацію між Україною та ЄС.

Російська військова відповідь на європейський вибір України виявила гидку імперську реальність, яка стоїть за традиційними закликами Москви до слов'янського братерства. Вона також завдала катастрофічного удару самій Росії.

Замість того, щоб спровокувати колапс української державності, вторгнення Росії у 2014 році в Крим та на схід України успішно гальванізувала українську національну ідентичність настільки, наскільки раніше це здавалося неможливим.

Через сім років виразна більшість українців розглядає Росію як агресора у війні, яка зрештою почала визначати боротьбу держави за справжню незалежність. Боротьбу, яка досі триває.

Багато хто тепер розглядає обрання президентом Зеленського як небезпечний крок у неправильному напрямку. Відколи він очолив державу в 2019 році, новий президент призначив на чільні посади численних людей із проросійським минулим. На відміну від свого попередника Петра Порошенка, Зеленський почав надавати меншого значення зусиллям України у створенні власного історичного наративу, намагаючись уникати мінного поля політики пам'яті, коли це тільки можливо.

Росія далеко не готова визнати свою поразку. Незважаючи на шкоду, якої російському впливові завдала окупація Криму та нерозв'язаний конфлікт на сході України, прокремлівська ОПЗЖ залишається другою за розміром політичною партією в парламенті України. Проросійські сили також досі контролюють значну частку популярних українських ЗМІ, а російська поп-культура залишається повсюдним аспектом повсякденного життя України.

Попри це, практично неможливо уявити сценарій, який би дозволив повернути довоєнний статус-кво. Конфлікт торкнувся надто великої кількості людей і зруйнував забагато ілюзій. Щодня впродовж уже майже семи років десятки тисяч солдат захищали Україну від російської агресії. Довгострокові економічні зв'язки також зруйновано. Далекі (й не дуже) родичі припинили спілкуватися між собою.

Присутність відомих прокремлівських політиків у нинішній Україні також може бути оманливою. Хоча дружні до Москви партії та кандидати часто опиняються на чолі рейтингів, це значною мірою є наслідком роздрібненої природи українського політичного ландшафту. Насправді підтримка проросійської політики драматично впала і нині тримається на рівні близько 20%, переважну більшість яких становлять літні люди. Ще десяток років тому проросійські сили могли виграти вибори президента України та забезпечити собі парламентську більшість. Нині такі амбіції, схоже, поза питанням.

Найбільш реалістичний прогноз полягає в тому, що російський вплив поступово занепадатиме впродовж 2020-х років, адже останнє справді "радянське" покоління українців поступово виходитиме на пенсію, і його замінюватимуть уже пострадянські українці, які більш схильні бачити майбутнє країни як частини Західного світу.

Москва матиме значну вагу ще багато років, але більше не зможе визначати хід подій.

Повільний занепад російської неформальної імперії в Україні приречений стати найбільшим геополітичним наслідком розпаду СРСР. Невелика "льодовикова" швидкість цього процесу затьмарила його значення – однак він має потенціал трансформувати політичну карту всієї Європи.

України зараз ближче, ніж будь-коли, до втечі з російської сфери впливу, а головна людина, яка найбільш прямо за це відповідальна – особисто Володимир Путін.

Тексти

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Всі ми у ці дні про щось мовчимо. Кожен про своє, але і усі про одне, спільне. Але треба не лише мовчати. Треба і нагадувати, згадувати, поширювати, тільки б усі довкола ніколи не забули. 21...
Особливості українізації в одному невеликому місті і його околицях. То є не філологія. То є психологія.) Група в соціальній мережі невеликого міста центральної України. Учасники місцеві російсько...
В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...
У Дніпрі й на цілій Січеславщині розгортається велика драма маленької людини Коломойського.Щоби сформувати прозелену більшість і залишитися головою облради чи перескочити у крісло голови адміністрації...