App Store Google Play

Мавпи з гранатами

23 Січня 21:00
Мавпи з гранатами

«Лєбєдь красівий, як лєбєдь, а обізяна, как обізяна.»
Лесь Подерев’янський, «Казка про рєпку»

Нудна (й подеколи вже огидна) колотнеча довкола кадрових перестановок у Печерсько-орієнтованій владі затуляє від нас реальний масштаб цієї гуманітарної катастрофи. Шанси якої перерости в технологічну стрімко зростають.

Одним із кволих виправдувальних аргументів на користь шулерської перетасовки цих заяложених політичних «карт» є те, що в Україні гострий дефіцит керівних кадрів. І кадрів узагалі.

Я вам відкрию страшний секрет Полішинеля — в Україні наростає дефіцит навіть письменних людей, не кажучи вже про освічених. У цьому сенсі ми загалом рухаємося у світовому інволюційному мейнстримі. Але, втім щодуху, й небезуспішно намагаємося його очолити.

Кадрове наповнення української бюрократії знизу догори відбувалося за такою схемою.

Технічну спадщину УРСР (включно з державним механізмом, який досі лишається фактично незмінним) могли обслуговувати лише «червоні директори» з усіма своїми компартійними свитами. На чому, власне, й постав політичний консенсус між комуністичною номенклатурою та народниками-гуманітаріями: нам — «заводы и пароходы», а вам — мову і культуру. Тіштеся, все по-чесному.

Оновлення цієї архаїчної технічної спадщини було можливе лише в рамках радянського економічного монстра, який вилиняв від осоружної «червонопузості» до сьогоднішнього «аквафрешу».

Далі вже діти і внуки «червоних директорів», невдячно забуваючи розбійницьку ідеологію предків і зосереджуючись виключно на економічному грабіжництві, обіймали старі посади та створювали нові — для численної рідні. Ремесло «розпилу» однак ще передбачало сяку-таку шахрайську кваліфікацію.

Наступний етап дегенерації, який ми романтично називаємо «корупційним», потребував лише вміння користуватися калькулятором в обмін на розмаїті легальні й нелегальні дозволи будь-чого.

Воно так би й далі йшло собі поволеньки додолу, якби не Інтернет. Який дав можливість імітувати реформи вже не на папері, а в 3D i з 5G.

Нещодавно «Нетфлікс» представив глядачам фантастичний фільм Outside the wire про Україну в 2036 році, від якої залишаються лише написи на стінах українською, хаос і громадянська війна. Режисура вкрай слабка, сценарій складається з голлівудських штампів 30-річної давності, «Кіборгів» та «Червоної спеки». Він привернув більшу увагу лише через стрімкий дубляж українською, але там у фіналі є епізод, дотичний до нашої розмови.

Благородний сильно смаглявий кіборг, водночас капітан армії США (дефіцит кадрів!), викликає атаку дрона на себе, щоб знищити ядерні ракети часів СРСР, які Україна затаїла у великій кількості і які цілком здатні долетіти до Америки (напевно, завдяки тим самим «червоним директорам»). При цьому кіборг виголошує патетичну промову, що він сам не тікає з місця підриву, бо його треба знищити разом із цими ракетами. Щоб людство зрозуміло, яку загрозу несуть такі механізми, як він сам.

Цей не дуже зграбний реверанс у бік конспірологічно налаштованих глядачів набуває іншого, символічного значення, якщо уявити, як ця «кіборгізація» фактично відбувається в Україні.

Євроатлантична спільнота з великими труднощами, але таки «прикрутила» до нашого державно-суспільного тіла розмаїті цифрові канали сучасних комунікацій. З’ясувати достеменно, скільки й чого через них закачується, а скільки й чого викачується, навряд чи можливо. Якогось дійового законодавства щодо цього нема, чотири основних шлюзи Україна не контролює ніяк (ну бо хто ж їй дасть).

Якщо когнітивні здібності людей падають, а комунікативні можливості навпаки зростають, то в результаті цих трансмутацій ми отримуємо такого собі «антикіборга». І абревіатуру ШІ («штучний інтелект») в Україні невдовзі сміливо можна буде розшифровувати як «штучний ідіот».

Для такого узагальнення є кілька підстав.

По-перше, демографія. Близько 27% населення України — пенсіонери, 11,3 мільйона осіб. Близько 25% працюють офіційно. Тобто пенсіонерів стає дедалі більше, а тих, хто забезпечує своєю працею їм пенсію, — дедалі менше. Це теж світова тенденція, яку тамтешні нероби перекривають роботящими мігрантами і до чого східноєвропейців весь час схиляє ЄС.

Це люди зі сформованим у далекому минулому світоглядом, з рештками колись корисних навичок та умілостей, зі своїми уявленнями про справедливість і суспільну мораль. Вони — носії певної культури поведінки, якій у сьогоднішньому світі вже немає місця.

Їм (і не лише їм) уся ця діджиталізація класово чужа й не дуже потрібна, бо її плюсами (крім кабельного та супутникового телебачення) вони скористатися не можуть: мінімальна пенсія — 1769 грн, середня — 3507 грн. А, загалом, за межею бідності живуть близько 19,4 мільйона українців. Їм докарантинні принади безвізу були, м’яко кажучи, ні до чого. Більше половини українців узагалі ніколи не бували за кордоном. Як не стосуються їх і нинішні онлайн-закупівлі. До того ж 3,5 мільйона українців по селах узагалі не мають Інтернету.

Стан середньої і вищої освіти. Фахівці багато і переконливо писали про її крах. Я додам лише знову, що цей «Титанік» тоне повсюдно. Виховна цінність освіти, крім точних наук, полягала в орієнтації на певні взірці позитивної і негативної поведінки, сприяла створенню та розвитку шкали цінностей.

При цьому самі цінності сумніву не підлягали. Тепер їх більше не існує у класичному вигляді, і невдовзі цитувати Шекспіра може бути так само недоречно, як Гітлера.

Статус учителя і викладача десь сусідить зі статусом лузера і невдахи. Дистанційне навчання, якому співали стільки дифірамбів, не є власне навчанням. Це спосіб передачі інформації, який може доповнювати нормальне навчання серед живих людей, але не замінювати його. Навіть старий екстернат, що робив винятки для геніальних дітей або тяжкохворих, не підміняв собою живе спілкування по суті.

Відповідно, кадровий потенціал формується зі слухняних недоуків — або тих, хто вже не тямить у сучасних цифрових викликах за віком, або тих, хто отримав сучасну «освіту». Відповідальності вони особливо не бояться, бо замінити їх у разі профнепридатності або ніким, або такими ж.

Ніхто з них не несе жодної відповідальності за криворукість (вона ж рукозадість виконавців), яка анатомічно й інтелектуально наближає їх до приматів.

Із цим зіштовхувався кожен, хто пробував, наприклад, якось розібратися в комунальних платіжках, спілкуватися за зазначеними в них телефонами тощо. Хто безуспішно пробував легалізувати свої документи в «Дії», наприклад, водійські права чи страхові поліси. Ну й так далі.

Але, щоб не бути голослівним, ось вам власна свіжа історія.

Приходить мені якось на «Дію» виконавче провадження на 517 грн 90 коп. Ну, думаю, якийсь штраф за перевищення швидкості ще з літа підтягнувся. Аж глип — стягувач «Олевське ВП Коростенського ВП ГУНП Житомирської області». Це такі чудові мальовничі місця, куди не те що моїм мотоциклом, а й джипом не у всяку погоду доїдеш.

Далі цікавіше.

Штраф за щось там виписаний моєму повному тезці, який живе в Олевську (далі я з цікавістю читаю всі його особисті дані, незаконно надані мені виконавцем Козловець Альоною Іванівною).

В одному місці читання мені стало приємно, бо тезка, за документами, на 20 років молодший від мене, і я намагався пригадати всіх знайомих Альон, мало що. На цьому, власне, приємність закінчилася. Я пробував щось там писати в «Дію», але все відбувалося за приказкою «перед сліпою кобилою махати руками немає сенсу». Я махнув на це рукою востаннє, пам’ятаючи марну спробу «прописати» там водійські права та страховку, та й забув.

Це ще тільки приказка, казка буде далі. Через місяців два я одного разу бачу, що мій рахунок у Приватбанку заблоковано тією самою виконавчою службою. І з цікавістю читаю, що це я, клієнт, а не вони, захисники моїх коштів, повинен писати й телефонувати в Мін’юст і сам вирішувати чужі проблеми з виконавцем.

Пересилання Приватбанку скринів документів стосовно того хлопця з Олевська, писання листів, що вони — ідіоти, а я не та людина, котру оштрафовано, телефонування «персональному банкіру» — все дає незмінний результат «махання руками перед сліпою кобилою». Розмовляти з роботами і роботизованими — те ж саме, що загравати з Сірі.

Ок, там на тому ексколомойському рахунку «ламаний гріш», я завжди пам’ятав народну мудрість, що тримати гроші надійніше в банці, літровій або трилітровій. Але тепер подумайте про людей, яких у цифровий спосіб наші талановиті чиновники можуть просто знищити. Подумайте про себе. Вас можуть обібрати до нитки через платежі, яких ви не робили, через комуналку, через неіснуючі борги. Вас не просто звинуватять у тому, чого ви ніколи не робили, вас ще й покарають за це. Похмурі варіанти розвитку подій може приміряти на себе кожен.

Ще на початку 60-х письменник Роберт Шеклі написав фантастичне оповідання Prospector’s Special, про авантюрного золотошукача на Венері. Виснажений дощенту, він врешті находить золоту жилу, аж робот-поштар повідомляє клієнтові, що його рахунок заблоковано, і він не може придбати речі, необхідні для виживання. Діалог з роботом та унаочнення доказів нічого не дають, і золотошукач під загрозою розбити роботові оптику змушує його бути посередником в отриманні необхідного. Ні на що не натякаю, всі збіги випадкові.

І це ми ще навіть не торкалися теми цифрового вторгнення Росії та її спецоперацій. Уночі 19.01.2021 було здійснено масову розсилку на державні установи України фішингових електронних листів начебто від Адміністрації Держспецзв’язку. Листи відсилалися з поштової скриньки [email protected] Такої поштової скриньки і підрозділу «департамент перевірок» у Держспецзв’язку немає, ім’я відправника було підмінене.

Тема листа: «Від: Адміністрація Держспецзв’язку». Всі листи відсилалися з ІР-адреси 212.44.151[.]60, що знаходилася в Російській Федерації.

Фішингові листи містили прикріплений файл із архівом, у якому було програмне забезпечення для віддаленого доступу до комп’ютерів жертв.

Ну тепер уявіть собі, що такий лист приходить до якогось недоумкуватого безвідповідального клерка.

А уявіть, що він приходить із переконливою інформацією проти вас особисто. Так зрозуміліше?

Ми років зо два чуємо якісь переможні промови про успіхи діджиталізації України, ледь не на естонському рівні ефективності, і вони мені нагадують такі самі балачки про «стандарти НАТО», до спроб запровадження яких я й сам був трохи причетний у певній галузі.

Коли я читаю, що «впровадження стандартів НАТО є нашим «домашнім завданням», то хочеться сказати, що жодних окремо взятих західних стандартів не впровадити в країні, котра в решті свого буття дуже далека від того ж таки Заходу. Стандарти НАТО не обмежуються кухнею, казармою та полігоном. Це уніфікована військово-політична система безпеки країн Альянсу, контрольована насамперед виборцями, громадянами цих країн, які дбають про своїх дітей на військовій службі й поза нею.

Те саме стосується впровадження різних цифрових технологій, різних «додатків». Але в нашому випадку дедалі частіше трапляється, що це людина є додатком до «цифри».

У тих-таки 1960-х П’єр Буль написав роман «Планета мавп», який став франшизою, екранізувався і брався за основу щонайменше десять разів. У останніх версіях генетично модифіковані мавпи беруться за зброю й розганяють людей. Таким чином, старий образ «мавпи з гранатою» набуває більш політкоректних і тваринолюбних версій.

Мавпи бувають різних порід, гранати бувають різних систем. А ось людям від того не краще.

ДТ

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Всі ми у ці дні про щось мовчимо. Кожен про своє, але і усі про одне, спільне. Але треба не лише мовчати. Треба і нагадувати, згадувати, поширювати, тільки б усі довкола ніколи не забули. 21...
Особливості українізації в одному невеликому місті і його околицях. То є не філологія. То є психологія.) Група в соціальній мережі невеликого міста центральної України. Учасники місцеві російсько...
В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...
У Дніпрі й на цілій Січеславщині розгортається велика драма маленької людини Коломойського.Щоби сформувати прозелену більшість і залишитися головою облради чи перескочити у крісло голови адміністрації...