App Store Google Play

Лоцман, вчитель, дисидент. 110 років із дня народження Григорія Омельченка

23 Січня 10:00
Лоцман, вчитель, дисидент. 110 років із дня народження Григорія Омельченка

22 січня виповнюється 110 років з дня народження українського дисидента, громадського діяча, вчителя Григорія Омельченка. Уродженець передмістя Дніпра, нащадок роду лоцманів, він пережив голод, війну, сталінські табори, а на світанку української Незалежності був одним із засновників Народного руху України та єдиного на українських теренах Музею лоцманів. Його ще називають «останнім лоцманом дніпрових порогів». Помер на 92-му році життя, залишивши по собі опубліковані спогади про пережите.

Григорій Омельченко (1911–2002) народився у селі Лоцманська Кам’янка (зараз – частина Дніпра). Його батько – справний лоцман дніпрових порогів – навчав його своєму непростому ремеслу з дитинства. 19-річним він став отаманом плоту, а у 21 рік – помічником лоцмана. Подальшому лоцмануванню завадила побудова «Дніпрогес» – пороги затопили, сама професія лоцмана стала незатребуваною.

Голод 1930-х, вчителювання, війна

Наприкінці 1920-х років радянська влада забрала в Омельченків землю, молодий Григорій пішов працювати до колгоспу, а потім, рятуючись від голоду, вступив на підготовчі курси до Інституту професійної освіти, розповідає наукова співробітниця Дніпропетровського історичного музею імені Яворницького Ірина Рева.

У селах регіону в той час тривали примусові продзаготівлі, й абітурієнтів направляли «допомагати».

«Майбутніх студентів відправляли на хлібозаготівлі. Омельченко потрапляє в родину до багатодітної жінки. У неї голодні діти й кілька лантухів зерна – запас на всю зиму. І їх потрібно забрати. І от він ухвалює рішення – не забирати те зерно. Для нього важливо те, що він не пішов проти свого сумління. Ці спогади записав краєзнавець Микола Чабан», – розповіла Ірина Рева.

Григорій Омельченко, спогади про колективізацію на Дніпропетровщині і книга «Дніпрові лицарі»

Григорій Омельченко, спогади про колективізацію на Дніпропетровщині і книга «Дніпрові лицарі»

Після закінчення 1937 року геолого-географічного факультету Харківського університету Григорій Омельченко вчителював: викладав у Мелітопольському сільськогосподарському інституті, працював у школах Мелітополя та Запоріжжя.

«У школі на острові Хортиця він створив шкільний музей, займався краєзнавчою роботою. Упродовж життя ця людина намагалась якомога більше дізнатись про історію рідного краю і розвивати цю жагу у своїх учнях», – каже завідувачка методичного центру культурно-масової роботи Лоц-Кам’янського Будинку культури Людмила Стахів.

Потім була війна. Омельченко потрапив до артилерії. Пройшов шлях від навідника до командира гармати, командира взводу і командира батареї. Був поранений. Нагороджений медалями за звільнення Будапешта та Відня.

Написав до ЦК ВКП (б) про голод – 10 років таборів за «антирадянську агітацію»

Опісля, демобілізувавшись, Омельченко став директором Братського педучилища на Миколаївщині. У селах, куди він їздив із перевірками роботи вчителів-заочників, 1946-го лютував повоєнний голод. Омельченко наважився написати листа до вищого керівництва Компартії – вимагав ужити заходів.

«У селах він , у тому числі діти фронтовиків. А він же сам пройшов фронт, брав участь у Другій світовій війні. Його це обурило. У спогадах є детальні описи, як він зустрічався з цими людьми. І він написав листа до ЦК ВКП (б) і виклав ці факти, він намагався допомогти цим людям. Але замість цього його заарештували», – зазначає наукова співробітниця історичного музею Ірина Рева.

Восени 1947 року його взяли під варту й засудили до 10 років позбавлення волі за «антирадянську агітацію».

Таборові «лекції» про Сірка

Відбував ув’язнення в Омську, Хабаровському краї, на острові Сахаліні. Тяжко працював на лісоповалах та будівництвах, зокрема на будівництві Комсомольська-на-Амурі. Двічі перехворів на цингу. Дивом, завдяки мужності та фізичній витривалості, залишився живим.

Пізніше Григорій Омельченко згадував, що в таборах його жартома називали «романістом» – за вміння цікаво оповідати, зокрема про походи Івана Сірка.

Історією рідного краю він захоплювався з дитинства й багато знав, каже Людмила Стахів.

«Навіть у таборах він вів, можна сказати, просвітницьку роботу. Був начитаним, грамотним. Ще мешкаючи у Лоцманській Кам’янці, він познайомився з великою кількістю літератури, як писав у спогадах, читав і «Кобзаря», і «Чорну раду». Бачив Яворницького, бачив, як той спілкувався з лоцманами... Серед ув’язнених він здобув повагу. Вмів гарно розповідати про Сірка, про дніпрові пороги. А вдалині від батьківщини це було дуже важливо, це допомагало вижити», – розповіла Людмила Стахів.

Пам'ятник кошовому отаману війська Запорізького Івану Сірку на його могилі. Дніпропетровщина

Пам'ятник кошовому отаману війська Запорізького Івану Сірку на його могилі. Дніпропетровщина

«Найпопулярніша була в мене лекція «Іван Сірко». Його історію я знав ледь не напам’ять. Розповідав, як він здійснював морські походи, як розбив Трапезунд, Сіноп, Газлі, звільнив сім тисяч невільників... І де б я не був, про що б я не говорив – усі просили: розкажіть про Івана Сірка», – згадував свого часу й сам Григорій Омельченко.

Звільнення з роботи «через Мазепу»

Відбувши 8 років таборів, Григорій Омельченко був достроково звільнений зі зняттям судимості. Але на викладацьку роботу його не брали. І тільки у 1961 році, коли дали довідку про реабілітацію, став учителем вечірньої школи в рідній Лоц-Кам’янці, а потім – її директором.

Однак на керівній посаді педагог пробув недовго – його звільнили за те, що сказав учням: «Мазепа ніколи не був зрадником України». В одному з інтерв’ю на початку 2000-х Григорій Омельченко згадував про цей випадок і його наслідки.

«Через тиждень мене викликають у райком партії. «Как же вас оставлять на такой должности, когда вы проявляете политическую неграмотность?». Кажу: «Не знаю, хто з нас політично неграмотний, а я знаю, що Мазепа одержав за участь у Кримській і Турецькій війнах орден Андрія Первозваного від Росії, а від союзників – орден Білого Орла. Він вірно служив своїй Вітчизні. А щодо Петра – то інші взаємини. Але Петро – це не Україна». Оце я їм сказав. Через тиждень викликають у райвно. «Ми вас звільняємо з посади директора за наказом райкому», – розповідав тоді Григорій Омельченко.

Після цього він ще кілька років пропрацював вчителем в іншій школі і вийшов на пенсію.

Громадська робота й музей лоцманів

На зорі Незалежності України Григорій Омельченко поринув у громадську роботу – був делегатом установчого з’їзду Товариства української мови в Києві, членом Товариства «Просвіта», заступником голови обласної організації Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих.

Саме у садибі Омельченка в Лоц-Кам’янці 1989 року, як згадує один із учасників тих подій Іван Шулик, відбулися установчі збори місцевої організації Народного руху України.

У Музеї лоцманів у Дніпрі

У Музеї лоцманів у Дніпрі

1994 року, на День Незалежності, у Лоц-Кам’янці відкрився невеликий Музей лоцманів, заснований Омельченком. Літній вчитель керував ним на громадських засадах, експонати збирав по всьому селищу.

«Спочатку Омельченко збирав експонати сам, він приніс до музею речі своєї родини, а потім почали зносити люди. Наразі у нас понад 400 експонатів, які розповідають про лоцманство, про життя і побут жителів селища. На багатьох із них вказано, що вони зібрані Григорієм Омельченком», – зауважує Радіо Свобода Людмила Стахів, яка зараз веде екскурсії в музеї.

По собі Григорій Омельченко також залишив цікаві спогади про пережите, зокрема книгу «Спогади лоцмана порогів Дніпрових».

У Музеї лоцманів

У Музеї лоцманів

Помер на 92-му році життя, похований на старовинному лоцманському цвинтарі. Його іменем названа одна з вулиць у Дніпрі.

Радіо Свобода

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Всі ми у ці дні про щось мовчимо. Кожен про своє, але і усі про одне, спільне. Але треба не лише мовчати. Треба і нагадувати, згадувати, поширювати, тільки б усі довкола ніколи не забули. 21...
Особливості українізації в одному невеликому місті і його околицях. То є не філологія. То є психологія.) Група в соціальній мережі невеликого міста центральної України. Учасники місцеві російсько...
В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...
У Дніпрі й на цілій Січеславщині розгортається велика драма маленької людини Коломойського.Щоби сформувати прозелену більшість і залишитися головою облради чи перескочити у крісло голови адміністрації...