App Store Google Play

Рік між Мальтусом і Ніцше

10 Січня 10:00
Рік між Мальтусом і Ніцше

За неофіційною версією, десь напередодні Нового 2020 року громадянин Китайської Народної Республіки, ім’я і прізвище якого достеменно встановити не вдасться навіть усемогутнім спецслужбам Піднебесної, купив на продовольчому ринку міста Ухань випатраного (а може, ні) панголіна (а може, альпаку), спожив його після нетривалої термічної обробки (чи без такої взагалі) – і на планеті спалахнула чергова смертоносна пандемія.

Десь так мав би виглядати сценарій фільму-антиутопії, які почнуть штампувати вже наступного року. А в 2020-му цілком реальне життя проходило як низькоякісне кіно категорії C.

Зараза з Уханя отримала офіційну назву сovid-19, проте частіше використовувався майже романтичний термін «коронавірус». Сучасники не пішли перевіреним шляхом потерпілих від схожої болячки землян сто років тому, які назвали тодішню хворобу «іспанкою», – і в ХХІ столітті світ почав боротися не з «китайкою» чи «китаянкою», а з «короною».

Поки медики шукали, як подолати новий штам вірусу, прості смертні зайнялися традиційною для таких моментів життя конспірологією. Правда, найголоснішим конспірологом виявився зовсім не простий смертний – президент Сполучених Штатів Дональд Трамп, який спочатку заперечував сам факт існування коронавірусу, а в процесі власної еволюції дозрів до того, що китайці у своїх супертаємних лабораторіях вивели сovid-19, аби насолити американцям і заодно решті світу. Потім на батьківщині Дональда стався випадок з Джорджем Флойдом з «Black lives matter», Трамп сам перехворів «короною», врешті програв президентські вибори і готується знову зніматися в кіно.

В Україні на сovid-19 звернули увагу після подій на Полтавщині у населеному пункті Нові Санжари. Саме туди українці при владі надумали тимчасово поселити евакуйованих з Китаю співвітчизників, які могли в далеких краях хапнути вірус. Місцеві мешканці забули про підготовку до весняних польових робіт, християнські цінності та сусідські конфлікти за межу й у єдиному пориві продемонстрували, що до цивілізації нащадкам Адама і Єви так само далеко, як панголінові – до Змія Горинича.

Натомість згаданим українцям при владі коронавірус став ледь як не манна небесна. Олексій Гончарук може бідкатися, що Всесвітня організація охорони здоров’я оголосила коронавірусну хворобу пандемією лише 11 березня, а рівно за тиждень до того Кабінет Міністрів Гончарука був відправлений у відставку Верховною Радою.

Якби у відомстві, очолюваному Тедросом Адханом Гебреєсусом, ворушилися швидше, то всі ляпи уряду Гончарука можна було б виправдати «короною» – і за вдалого збігу обставин Олексій Валерійович ще б деякий час катався на самокаті між кабінетами на вулиці Грушевського. Потім би його, ясна річ, принесли в жертву, бо економічна ситуація в Україні потребує чогось на кшталт штучної вентиляції легень, а прем’єр – то майже завжди оптимальна кандидатура на роль цапа-відбувайла.  

Окрему роль в урядово-пандемійному спектаклі виконали профільні міністри. Зоряна Скалецька самоізолювалася з евакуйованими в Нових Санжарах, де грала в настільний теніс і морально підтримувала цілком здорових людей. Потім з’ясувалося, що саме таке доручення їй дали з Офісу президента, про що майже з радістю повідомив Володимир Зеленський.

На зміну Скалецькій прийшов Ілля Ємець, який встановив рекорд перебування на міністерській посаді – три тижні. Однак навіть за такий спринтерський термін Ілля Миколайович встиг заспокоїти посполитих інформацією про те, що коронавірус прибере лише пенсіонерів, тому решті населення нема за що переживати.

Максим Степанов, який очолив боротьбу з пандемією, тішив локдавнами і карантинами, що з’являлися невчасно, а заборона на відвідування парків потім головним санітарним лікарем Віктором Ляшко була визнана такою, яка мала на меті просто тримати населення в тонусі, тобто настрашити. Штрафи за порпання картоплі на власному городі без наявності маски мали б стати несмішним анекдотом, але виявилися реальністю вітчизняної боротьби з «короною».

Ще менш смішно виглядає історія з «ковідним фондом». У квітні його створили – і передбачалося, що фонд наповнять 64,7 млрд гривень, які направлять на першочергові та пріоритетні напрями протидії поширенню коронавірусу. Але вже у червні Верховна Рада проголосувала за зміни в держбюджет, дозволивши витрачати гроші з коронавірусного фонду на ремонт доріг. Таким чином в асфальт закатали 35 мільярдів.

Перипетії довкола пандемії відгикуватимуться суспільству ще довго, а потім прийде час розгрібати плоди дистанційного навчання – і цілком можливо, що в майбутньому (так само, як і у часи Середньовіччя) ступінь бакалавра отримуватиме той спудей, який подолав теорему Піфагора. І коронавірус все спише.

За десять місяців пандемії до неї звикли, а статистика захворілих і померлих від сovid-19 багатьма засвоюється як інформація від метеорологів. Раніше подібне сталося з повідомленнями про ситуацію на фронті. Обиватель «змучився від війни» і перестав адекватно сприймати відомості про загиблих і поранених. Мало звертають увагу на події на Сході і в команді того, хто пропонував «просто перестати стріляти». Протягом 2020-го у російсько-українській війні загинуло 56 людей, при цьому 49 наших захисників полягли до 27 липня, коли розпочалося чергове «припинення вогню». В Офісі президента цей відносно позитивний факт не відпрацювали належним чином – а мали б, бо більше поставити собі в плюс нема чого.

Дипломатичний фронт завмер внаслідок усе тієї ж пандемії, а ще свою роль зіграли європейські клопоти з Brexitом і вибори у Штатах. Тому реалізувати мрію Зеленського про зустріч десь у Парижі в Нормандському форматі доведеться відкласти і робити вигляд, що хоча б у Мінському форматі, хоча б он-лайн відбуваються якісь серйозні перемовини. Тільки не треба в майбутньому залучати навіть до мінімально важливих процесів Вітольда Павловича Фокіна, як це сталося цьогоріч, бо буде халепа – згадають його онуку Машу, яка пролобіювала інтереси дідуся та витягла його на публіку з затишної пенсії, і будівля на Банковій знову стане філією цирку-шапіто.

 

А найнебезпечнішою структурою для влади (й одночасно дуже дружньою для деяких представників тієї самої влади) став Конституційний Суд. У жовтні в КСУ вирішили, що брехня у деклараціях високопосадовців не може мати кримінальних наслідків, і скасували статтю 366-1 Кримінального кодексу, що передбачає відповідальність за недостовірне декларування.

Також неконституційними були визнані положення законів про перевірку електронних декларацій чиновників і скасовано повноваження Національного агентства з питань запобігання корупції з перевірки декларацій та виявлення конфлікту інтересів.

В Офісі президента стався спалах ревнощів щодо владних повноважень: президент Зеленський звертався за тлумаченням того, що відбувається, до Венеційської комісії, де його заспокоїли і задовольнили думкою про деяку невідповідність дій суддів КСУ, але далі вирішувати кризу Банковій треба було самостійно.

Конституційна епопея «під ялинку» набрала обертів – і президент відсторонив голову КСУ Олександра Тупицького від виконання його службових обов’язків, чим перевищив свої (президентські) повноваження. І вже цього, 2021-го, року ця цікава (для гурманів від політики) епопея неодноразово даватиме можливість насолодитися українською батрахоміомахією.

І нехай пересічний законослухняний платник податків не сильно петрає в тому, що ж саме не поділили Володимир Олександрович з Олександром Миколайовичем, але середньостатистичному Тарасові Петровичу Коваленкові з умовного Конотопу і в період локдавну, і потім (коли, дасть Бог, все нормалізується) буде цікаво подивитися між виступами «Кварталу-95» і «Дизель-шоу» новини про те, як чубляться обтяжені владою люди.

Але була подія в 2020-му, за якою згаданий умовний Коваленко уважно стежив обома очима. Обиватель міг не ходити на місцеві вибори – бо там багато бюлетенів, а думати у вихідний лінь; міг не знати, де знаходиться його виборча дільниця і хто претендує на те, аби представляти інтереси обивателя у владі міста чи села. Але після визначення переможців кожен «маленький українець» як «носій влади і єдине джерело суверенітету» висловлював свою авторитетну думку щодо того, яких же ж харцизяк і дурисвітів вибрали цього разу.

Заруба на цьогорічних виборах мало чим поступалася парламентському електоральному зриву, бо згідно з реформою децентралізації місцева влада отримає більше повноважень, а головне – більше фінансових ресурсів.

Час від часу лунають голоси, що некомпетентна і малодосвідчена центральна влада після осінніх виборів остаточно втратить контроль над периферією і почнеться процес феодалізації України, коли барони з провінцій дивитимуться на столичного сюзерена з поблажливою посмішкою. Але непереборний оптимізм заспокоює обивателя навіть з гіпертрофованою підозрою – і «гірше, як є, не буде» з року в рік є гаслом на наших землях.

До речі, про землю. 31 березня 2020 року Верховна Рада України ухвалила закон про ринок землі. Таким чином було скасовано майже двадцятирічний мораторій на купівлю та продаж землі сільськогосподарського призначення.

Кілька тижнів довкола земельного питання вирували пристрасті у стилі Кобилянської, Стефаника і Карпенка-Карого разом узятих. Спектр пристрастей простягся від «тепер бабуся в селі Заморинці зможе продати свій пай за поважні гроші і гідно пожити» до «безцінні українські ґрунти викуплять олігархи (як варіант – китайці або араби)».

Найкреативніше до українського земельного питання поставилися російські пропагандисти, які запустили в ноосферу інформацію про те, що наші чорноземи і суглинки від Вилкового до Охтирки скуплять сіоністи, які на цій території створять Новий Ізраїль. Але то в майбутньому, а вже зараз українську землю, за інформацією росіян, вагонами вивозять у Швецію.

Ґвалт стих відносно швидко, бо ще однією специфікою року була завелика кількість інформації, в якій реципієнт тонув – і навіть животрепетне для аборигенів ще з часів трипільської культури питання землі потроху затихло. Але відродиться рейвах, коли таки почнуться реальні операції з цим делікатним товаром. Виявиться, що все цікаве вже має своїх господарів, а те, що з якихось причин ленд-лорда не знайшло, відшукає його без зайвого галасу.

Збруч

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...
У Дніпрі й на цілій Січеславщині розгортається велика драма маленької людини Коломойського.Щоби сформувати прозелену більшість і залишитися головою облради чи перескочити у крісло голови адміністрації...
В середині минулого тижня деякі справи та одне свято закинули мене у Дніпро. Тому вперше за останні 16 років я подивився на це місто поглядом киянина. Хоча киянин з мене відносний - тільки вийшов на П...
Нам вдовблювали 200 років, що Днєпрапєтровск - це російське місто, його збудували російські царі та зросійщені генсеки «і ваапщє - тут всєгда гаварілі па рускі».Але ми з вами у 2014-2015 р...