App Store Google Play

Підставляйте долоні!

10.12.2020 18:00
Підставляйте долоні!

Іноді найбільший скандал полягає в тому, що скандал не провокує ні­якого скандалу: досі жодного інфаркту, жодного суїциду. Мало не два місяці тому шанований колега Орест Друль опублікував у себе на «Збручі» статтю, де на пальцях продемонстрував, на яких фейках базується нова редакція Українського правопису, схвалена, між іншим, президією Академії наук, колегією Міносвіти та Кабінетом Міністрів і розпіарена так успішно, що нині остання операторка кол-центру вимовляє: «проЄкт».

Кому ліньки колупатися в інеті, резюмую: автори нашої мовної Magna Carta на кожному кроці посилаються на неіснуючі (чи то ними самими вигадані, чи, ще краще — перекладені з російської) тексти наших класиків. Написано: Стефаник, Кобилянська — а насправді перероблені Турґєнєв із Розенталем. Або, скажімо, наведено цитату з корифеїв духу доби Сталі­на — Брєжнєва, але обрізано її якраз на тому місці, де далі починається «партія веде». А ще є випадки, де безіменні мовні законодавці правлять Шевченка, Глібова, Довженка… Усе пояснюється звичайними лінощами: укладачі або беруть ілюстрації з голови, або позичають із новітнього 20-томового Словника української мови, який, виявляється, схожими ляпами аж рясніє.

У країнах, де нерви в гуманітарної громадськості трохи ніжніші, ніж у нас, викриття такого штибу супроводжуються показовими присудами до ганебного стовпа із обов’язковими адміністративними санкціями. У нас тиша й благолєпіє. Утримаюся від масштабних узагальнень, але цілком очевидно: щось теє в Датському князівстві, забруднення атмосфери. Підкреслюю, йдеться не про чергову маніфестацію схематозу, розпилу й відкату, до яких усі заздалегідь морально готові, а про МОВУ — основний ідентифікатор нації й один із найголовніших факторів її безпеки. Без санації відповідальних за наше мовне здоров’я всі подальші розмови про вивчення, функціонування, популяризацію, свідомий перехід на державну і т. ін. виглядають звичайним лицемірством, яким вони значною мірою й є. Серед моїх друзів та однодумців дехто гадає, що всі мовні проблеми в країні самі собою вирішаться неухильним дотриманням Закону від 25 квітня 2019-го: там, мовляв, усе передбачено. А дзуськи! Окрім усім зрозумілих вогнищ опору, є ще об’єктивні (точніше, звісно, суб’єктивні, які внаслідок ігнорування набули рис об’єктивних) перешкоди. І передусім ідеться про те, в який спосіб державна мова заходить у життя кожного конкретного українця починаючи зі школи, причому байдуже, якого саме українця — україно-, російсько-, угорсько- чи якогось іще іншомовного.

Нещодавно, так сталося, я став віт­чимом одного 10-річного джентльмена, із яким у хаті спілкуються українською. У 4-му класі своєї дуже, запевняю вас, гуманної та креативної приватної школи на уроках мови він виконує вправи на базі такого тексту: «Доброго ранку, небо! Он пливе незвичайна тонка хмаринка з ясною оторочкою. Доброго ранку, синьоока річко, густі верболози, веселий садочку над річкою, й ти, шелестлива березко! Сьогодні дощик золотий, аж рудий, бо запорошився пилком із розквітлих пахучих сосен. Він порозписував листя жовтими розводами, поналивав золотом калюжі. Іде веселий і щедрий дощик, гомінкий і мерехтючий. Підставляйте йому долоні!». Сю-сю-сю… Малий досить розвинений, непогано вихований, цілком соціально адаптований, він успішно спілкується англійською, листується з однолітками на протилежному боці планети, цікавиться астрофізикою в доступному йому діапазоні, потроху читає, але більше грає в комп’ютерні ігри на «Роблоксі», тобто веде життя типової дитини початку XXI століття. Проте перед цією атакою провінційного несмаку виявляється беззахисним. Домашні завдання з української ми з ним виконуємо втрьох, тому якщо я колись зустріну в офлайні авторів цього офіційно рекомендованого МОН навчального посібника, я їм не заздрю, от чесно!

Від часів проголошення незалежності я чую без упину, що українська має бути конкурентною, привабливою, здатною обслуговувати всі без винятку сфери життя від високої до найнижчої. На практиці ж ділянка боротьби за свідомість людей, де спостерігається максимальна  конкуренція, — «точка  входу» саме юної генерації — залишена на відкуп тьотям із естетичними вподобаннями на рівні продавчині магазину шпалер та уявленнями про культурний спадок і сучасну реальність на рівні інструктора райкому партії початку 1980-х. Я не надто категоричний? Ні, бо вони, кожна чи кожен персонально, відбивають смак до мови, придушують у зародку бажання належати до цього культурного простору.

Раніше можна було казати «я українську в школі не вивчав» — і за цим проглядалася біографія, позиція батьків, цінності, а також частково подальша включеність до україномовного соціуму. Тепер таке, Богу дякувати, неможливо, але з якими, я не кажу мовними навичками — з якими емоціями входять юні українці та українки в «дім буття», як визначав для себе мову Гайдеґер? Схоже, що подальший розвиток і просування української в усьому діапазоні — від академічної лексикографії до практичних заходів із дотримання позитивної дискримінації (ще один пункт, який я відстоюю) — мали би бодай теоретично координуватися з якогось мозкового центру, й відповідні інституції в системі НАНУ, АПН, МОН і т. ін. виконувати ці фунції категорично не спроможні як морально застарілі. Відповідні люди, можливо, є. Напевно є. Їх не може не бути. Але інституції — без варіантів.

Синхронність зі світом є передумовою виживання й розвитку будь-якої мови, а державної мови, великої й складної за історією та структурою політичної нації — поготів. Хто з цим не згоден, геть на пенсію за інвалідністю!

Але є ще одна ділянка переднього краю, про яку треба говорити, ба навіть волати, але яка взагалі чомусь не присутня в обговореннях. Припустімо, йдеться про дорослу людину, яка таки не вчила українську в школі, не має виняткових лінгвістичних здібностей і відповідного оточення, проте яка воліла би опанувати державну мову трішки краще, ніж це вдалося Миколі Яновичу Азарову. Яким чином вона це має зробити? Припустімо, читати книжки. Дивитися кіно. Слухати радіо. Все? Які ідеї?

Я колись уже хвалився, що мав честь учитися в професора Тищенка з Інституту філології університету Шевченка. Костянтин Миколайович, серед іншого — автор таблиці лексичних дистанцій між європейськими мовами. Йдеться про розбіжності між базовими частотними словниками, які піддаються кількісному аналізу. Згідно з цими підрахунками, відстань української мови від російської — 38 умовних одиниць, тоді як між українською та польською — 30. Тобто росіянину вивчити українську ніяк не легше, ніж українцеві польську (це щодо «одного народу» та «однієї мови, тільки трохи спотвореної», В. В. Путін ©). Тепер увага: в столиці кількадесят (!) різних мовних курсів, де викладається польська. Навчання на них від нуля до рівня С1 (не ідеальне, але пристойне володіння) в середньому забирає рік-півтора за умови регулярного відвідування й підготовки домашніх завдань. Це з кваліфікованими викладачами, сучасною методикою, якісними підручниками та неабиякою мотивацією, яка підкріп­люється чималенькою платою (на одному сайті так прямо й написано: «Для заможних людей»). Курси української теж є. Одні (теоретично можуть бути інші, про які Google не здогадується). Безкоштовні. З власними посібниками та методикою. Називаються «Є-мова», і це… волонтерський проєкт! Розумієте, декілька навіжених патріотів (я їх обожнюю!) вирішили заповнити прогалину, яку цілковито ігнорують відповідні вповноважені міністерства й відомства.

Моя думка проста: доки держава за бюджетні гроші не розгорне з нуля мережу безкоштовних або принаймні доступних курсів для дорослих російськомовних громадян України, причому без розмов про «сопілкову, калинову й солов’їну», а натомість із модерними методиками, є підстави вважати всі супутні розмови про важливість, необхідність, першочерговість, бла-бла-бла — черговою демагогією.

Ми на війні. В тому числі «холодній» — ідеологічній, світоглядній, інформаційній — і мовній. Той, хто цього не визнає, — або наївна людина, або прихований колаборант. Ще й ще раз: армія, мова, віра. Мова тут не на першому місці, але й не на останньому. 

Тиждень

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Андрій ДЕНИСЕНКО

Розрита могила

У Новоолександрівці під Дніпром - нова ілюстрація до відомого Шевченкового віршу. Під виглядом і прикриттям археологічного дослідження по варварськи знищено 5-тисячолітній курган. Усі розкоп...
Всі ми у ці дні про щось мовчимо. Кожен про своє, але і усі про одне, спільне. Але треба не лише мовчати. Треба і нагадувати, згадувати, поширювати, тільки б усі довкола ніколи не забули. 21...
Особливості українізації в одному невеликому місті і його околицях. То є не філологія. То є психологія.) Група в соціальній мережі невеликого міста центральної України. Учасники місцеві російсько...
В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...