App Store Google Play

Апофатична футурологія

18 Листопада 11:00
Апофатична футурологія

У дні вагань і розгубленості, як-от тепер, у дні сорому за себе й усіх нас, які до цього стану довели чи допустили, знов і знов порушується питання: а куди ми йдемо, який наш план, хто ми й навіщо?

 Хтось запитує вужче: на Захід чи на Схід, євроатлантизм чи «русский мир» — і тут місце для невизначеності мінімальне. А хтось повертається до вікопомного вислову Леоніда Даниловича Кучми зразка 1992 року: «Скажіть мені, яку країну треба побудувати, і я її побудую». Одне слово, чи є в нас національний проєкт?

А далі починається лемент із приводу того, що всі наші уявлення, всі рефлексії та прогнози базуються на негативних засадах і не містять жодного позитивного твердження. На кшталт не менш відомого слогана того самого Леоніда Даниловича, розгорнутого в цілу книжку «Україна — не Росія». Ось, мовляв, вакуум ідей. Насправді хотів би обстати за президентом-2, бо його підхід має за собою довгу традицію.

Ідеться про такий стародавній напрям думки, як апофатичне богослов’я. Авжеж, Бог непізнаваний, його суть незбагненна, тому єдиний спосіб його визначити — від зворотнього: не чим є об’єкт, а чим він нé є. Треба лише назвати явища, несумісні з Ним, і ми наблизимося до Його розуміння. Із погляду семіотики, підхід цілком плідний: бінарна опозиція, двійковий код і таке інше. А я додам, що з практичного погляду так само.

Чи багато ми знаємо країн, які мали би чітко сформульований національний проєкт? Припустімо, Сполучені Штати: «свобода для всіх», важко заперечити. І це працює! Не мені оцінювати результати, але як вектор, як тренд, як напрям постійної роботи над собою саме це визначає американську історію в різні періоди. Тобто спочатку гасло, потім громадянська війна за скасування рабства, потім невпинна боротьба з сегрегацією, потім рівність статей, політкоректність… Повторюю, не йдеться про оцінку форм, у яких гасло може реалізовуватися, ми лише констатуємо факт реалізації. Але ж свобода — це теж передусім свобода від, а потім уже свобода задля. Чиста апофатична методологія.

На якихось ділянках нації можуть мати спільну мету, але це радше локальні проєкти. Наприклад, боротьба з неписьменність. Бісмарк колись сказав, що битву під Садовою виграв прусський шкільний учитель. Найвиразніші проєкти мали імперії, але щось туди не тягне. Навіть коли йдеться не про Райх і не про РФ, а про Британію: «Прав, Британіє, морями!». Навіть завзятий англоман сьогодні визнає, що саме це прагнення подекуди призводило до потворних наслідків. Я вже чудово пам’ятаю початок 1960-х, до того ж саме на рівні побуту, буденної свідомості. Нікіта Хрущов проголосив, що за 20 років буде побудовано комунізм, потім коментатори обережно виправляли: не сам комунізм, а його матеріально-технічну базу. Багато хто з експресивного радянського лідера сміявся, але було в тій країні чимало розумних і чесних людей, які тимчасово купилися на ідею. Ну що ж, у процесі ми отримали Карибську кризу, імпорт збіжжя й цементної сили застій.

Припускаю, навіть наполягаю, що в нас теж є локальні завдання, які вимагають об’єднання всієї нації. Наприклад, зміна парадигми освіти. Або та ж таки судова реформа. Або… не знаю, будівництво доріг, чом би й ні. Але це не той катафатичний (ствердний) проєкт, яким марять інтелектуали й політологи, інколи в одній особі.

Сказати чесно, мені позитивного спільного проєкту не бракує. Демократія? Але ж, по-перше, демократія як така останнім часом показує себе так собі, он Трампа мало вдруге не обрали, по-друге, демократія — це теж засіб досягнення чогось більшого, а не самоціль. Чого ж саме?

Мене цілком улаштовує перелік того, чим категорично не є, не може й не має бути Україна. І, вочевидь, «формула Кучми» тут на першому місці. Чим ми не є? Ми не є імперією, ми не підкорюємо народи, особливо силою зброї. Ми не авторитарні, у нас Лукашенка навряд чи можливий довше, ніж на одну каденцію. Ми обережно ставимося до злагоди, якщо це не опір агресії, — це такий успадкований запобіжник від крайніх правих ідеологій, як їх звикли позначати. Із крайніми лівими, здається, теж розібралися. Ми не такі необачні, не такі легковажні, не такі безвідповідальні у своїй масі. Ми не Росія, і в цьому наше щастя.

Що ж до образу майбутнього, то хай над ним думають не державні мужі, а футурологи або підприємці, їм це краще вдається. Якщо створити інтелектуальне середовище, щоб у ньому міг з’явитися Реймонд Курцвейл, якщо створити бізнесове середовище, щоби в ньому виріс Ілон Маск, цього буде достатньо і для запобігання екологічній катастрофі, і для польотів на Марс. Пам’ятаєте, наш президент, коли він іще не був президентом, заявив, що він лібертаріанець? Так отож. 

Тиждень

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


В середині минулого тижня деякі справи та одне свято закинули мене у Дніпро. Тому вперше за останні 16 років я подивився на це місто поглядом киянина. Хоча киянин з мене відносний - тільки вийшов на П...
Нам вдовблювали 200 років, що Днєпрапєтровск - це російське місто, його збудували російські царі та зросійщені генсеки «і ваапщє - тут всєгда гаварілі па рускі».Але ми з вами у 2014-2015 р...
Андрій ДЕНИСЕНКО

Дніпру 1200 років

Дніпру 1200 років!Такі гасла цілком могли би прикрасити вулиці нашого міста в ці святкові дні.Міста, давнішого за Москву та імперію, з її катеринами, переписуванням історії та байками про початки житт...
Дмитро Томчук

Про COVID-19 зсередини

Это мой очередной ежедневный лонгрид, но! На этот раз я очень прошу дочитать все до конца! Особенно людей который я люблю и уважаю и я знаю, что многим не хватает сил дочитать все до конца и они прост...