App Store Google Play

Загроза більша, ніж ядерна війна

13.11.2020 18:30
Загроза більша, ніж ядерна війна

Чому пандемію коронавірусу можна порівнювати з війною? Які уроки людство мусить засвоїти перед загрозою гонки біологічних озброєнь? Тези з виступу польського генерала Богуслава Пацека під час Львівського безпекового форуму.

Досвід 2020 року – він є унікальним чи типовим? Моя думка: ми як міжнародна спільнота дуже заскочені, дуже здивовані. Багато людей, лідери різних країн декларують: «Так! Ми виграємо! Дуже скоро!». Але, правду кажучи, ми бачимо, що все насправді не так.

Проблеми у різних країнах світу – від супердержав і до маленьких країн – є однаковими. Ми – як нації, як ціле людство, як цивілізація – зустрілися зі спільними проблемами. Ця несподіванка настільки велика і настільки жорстока, що доторкнулася всіх сфер нашого життя. І це несподіванка для всіх – від пересічної цивільної особи до підготованого військовика.

Пандемія COVID-19 завдала нам іще не осягнутої індивідуальної, економічної, соціальної шкоди.

Спочатку ми всі, звичайно, думали, що головне – це наші життя. І це правильно. Але потім з’явилася ще одна несподіванка: ми, звичайно, розуміємо, що пріоритетом для нас є людське життя – але водночас нам також потрібно думати про економіку. Не може бути гідного майбутнього життя, якщо в нас не буде доброї економіки.

Ми спостерігаємо за великими країнами – такими, як Сполучені Штати, Росія і Китай. Бачимо, що всі вони мають ті ж проблеми, що й малі країни. І ми розуміємо: жодна з країн не готова (може, за винятком кількох) – просто не готова! – до того, щоби впоратися з цим викликом.

Але в нас також проблема із природою. Ми часто забуваємо про важливий аспект – треба перейматися не лише через питання економіки, а й через проблеми природи, довкілля. Я вважаю, що одна з причин теперішньої ситуації – те, що ми вже давно і дуже активно воюємо з природою. Так, ми справді давно перебуваємо у стані війни з довкіллям. І результат цього ми, можливо, й бачимо тепер.

А ще проблема полягає в тому, що люди не мають довіри до своїх урядів. Вони не вірять своїй владі. Люди очікують, що вже назавтра буде безпечно. Але через нестачу належних дій з боку урядів виникає дуже багато непевності та недовіри. І ця недовіра матиме тривалі наслідки.

Що унікального чи не унікального в нинішній ситуації? Якщо подивитися в минуле на нашу історію, то кожна криза мала дуже подібну, схожу динаміку. І щоразу країни та уряди були не готові до криз. Це не унікальне, звичайно. Але що унікального? А те, що все це пов’язане зі сучасними технологіями. Виявилося, що ми не готові до наступного кроку. І я маю на увазі не лише пандемію. Якщо подивитися на нові технології, на сучасну економіку – то є настільки багато різних зав’язків, що людині важко все це осягнути. У цьому сенсі нинішня ситуація відрізняється від того стану, в якому людство перебувало кілька століть тому.

Мені не дуже подобається, що ми зараз використовуємо термін «криза» для того, щоб позначити ситуацію. Як на мене, ми повинні сприймати цю пандемію як реальну війну. Тому що ми маємо жертви. Велика кількість людей втратила життя через цю пандемію. І не важливо: вони вбиті чи вони померли. Люди гинуть. Це означає, що ми повинні використовувати дуже комплексні заходи, в тім числі й воєнні (що можливо!), для війни з пандемією.

Перед нами стоїть певний тест: як ми можемо працювати, співпрацювати, вчитися, адаптуватися перед викликом великих серйозних загроз. Як уникнути цих загроз і як використати можливості. Незважаючи на всі проблеми, маємо шанс подумати про сучасний світ. Ми всі – уряди, бізнес, школи, міста, спільноти – мусимо готуватися до фундаментальних змін у новому світі і з новими умовами безпеки. Як людство ми будемо існувати тоді, коли знайдемо нові шляхи співпраці і, можливо, мислення.

Які загрози стоять перед нами? З моєї точки зору, загроза – це трансформація. Нам доведеться проводити трансформацію у різних сферах свого життя. А мені здається, що ми до цих трансформацій не готові.

Ці нові знання, ці нові уроки, які ми маємо винести, перетворяться для нас на шанс тоді, коли прийдуть наступні загрози. Все залежить від того, як ми використаємо той досвід, який набуваємо зараз. Ми мусимо мислити категоріями засвоєних уроків і навчання.

Думаю, що «коронавірусна криза» матиме наслідки у тривалому майбутньому не лише з точки зору смертності, а й впливу на економіку і тих ударів, які вона завдає по ментальному здоров’ю людства, його психіці. Бо зазначу, що ми зазнаємо великого впливу депресії – і йдеться не лише про індивідуальних людей, а про цілі суспільства.

Я починав із того, що казав: ми були здивовані, заскочені. Але тепер ми вже розуміємо, що щось таке, як пандемія, може чекати нас і в майбутньому. Думаю, що цей трафунок – це нові можливості. Ось погляньте, що відбувається в Китаї. Вони використали свої знання [про боротьбу з епідеміями] дуже швидко. Зате в деяких країнах ми бачимо жахливі труднощі, безліч помилок.

Я хочу сказати про військову складову. Ми ще не певні щодо причин появи цієї пандемії. Якщо ми будемо чесними перед собою, то скажемо: ми не маємо певності на 100% щодо того, що було найпершим імпульсом… Можливо, після ядерної зброї це буде найбільша загроза для майбутніх поколінь. Може, не зараз, може через 50–100 років – але це дуже небезпечно (пан Богуслав Пацек має на увазі небезпеки, що походять від біологічної зброї, – Z).

Мені здається, що в майбутньому наші військові лідери та експерти будуть думати над оборонною політикою в цьому контексті. Зараз ми думаємо не про оборону. Думаємо, як вижити, як залишитися живими. Але завтра і післязавтра доведеться думати і про майбутнє.

Передовсім, ми повинні працювати разом, використовуючи всі наявні потужності та ресурси, які є до нашого розпорядження і в Європі, і у світі загалом. Треба залучати фінансові ресурси, науку. Ми не живемо поодинці. Не штука – говорити окремо про Україну, Росію, Китай чи США. Мусимо працювати разом, взаємодіяти, залучати всі наші ментальні, фінансові, фізичні ресурси та спроможності.

Це все одно, що тероризм. Коли виникла загроза тероризму, то вона походила із двох сторін. Тому що були люди, які старалися себе захистити [через акти терору]. Але були також люди, які побачили результати терактів – і вони зрозуміли, що це є певний інструмент для того, щоб добиватися своїх вимог.

На мою особисту думку, ця загроза є навіть більшою, ніж ядерна війна.

Дійсно, нам варто пам’ятати про минуле, про те, що відбувалося століття тому. Можемо озиратися на дуже важкі кризи, які людство пережило під час Першої світової війни. Також можемо згадати про жертв «іспанки», які були дуже схожими до тих, що маємо зараз. Але давайте триматися теперішніх реалій, будувати прогноз згідно з теперішніми часами.

Наш історичний досвід дуже добрий, дуже корисний – але корисний лише до певної міри. Бо тепер ми маємо нову реальність, нові економічні умови. Можливо, зараз лише люди залишилися тими самими – оскільки ми все ще ті самі люди, які жили в часи Першої чи Другої світових воєн… Отже, ми, звичайно, маємо пам’ятати і використовувати наш історичний досвід. Але нам радше варто готувати новий досвід як основу нашого майбутнього.

Все, що пов’язане з пандемією, є новим. І я не впевнений, чи ми проаналізували і засвоїли всі ці нові уроки... Це неправда, ніби ми вже все знаємо. Ні, насправді залишається все ще багато незнаного в цій новітній кризі. Ми повинні бути надзвичайно пильними, відкритими. І мусимо мислити не лише категоріями причин, а й замислюватися над іншими сферами, думати на майбутнє.

Збруч

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...
У Дніпрі й на цілій Січеславщині розгортається велика драма маленької людини Коломойського.Щоби сформувати прозелену більшість і залишитися головою облради чи перескочити у крісло голови адміністрації...
В середині минулого тижня деякі справи та одне свято закинули мене у Дніпро. Тому вперше за останні 16 років я подивився на це місто поглядом киянина. Хоча киянин з мене відносний - тільки вийшов на П...
Нам вдовблювали 200 років, що Днєпрапєтровск - це російське місто, його збудували російські царі та зросійщені генсеки «і ваапщє - тут всєгда гаварілі па рускі».Але ми з вами у 2014-2015 р...