App Store Google Play

Як втекти з Титаніка

03.11.2020 19:00
Як втекти з Титаніка

Два тижні тому Володимир Путін пообіцяв зняти санкції з трьох українських підприємств. Заява прозвучала під час зустрічі російського президента з очільником партії ОПЗЖ Віктором Медведчуком. І в цій новині немає нічого хорошого для України.

Тому що взаємні санкції Києва та Москви тільки виглядають як економіка. Насправді ж це завжди була історія про політику. Санкційні обмеження останні п'ять років виштовхували Україну з російської зони впливу. І як тільки в Кремлі зрозуміють наслідки своїх дій ‒ ми побачимо атракціон небаченої щедрості.

Після початку війни Москва вважала, що санкції ‒ це найкращий спосіб покарати примхливу сусідку. У Кремлі вважали, що позбавляють Україну ресурсів. Збільшують безробіття. Продукують невдоволення. Але при цьому взаємні санкції знищували той простір спільного, який прив'язував Україну до Росії куди сильніше за будь-які політичні заяви.

Російський ринок завжди був зброєю в руках Москви. Доступ до нього видавався в обмін на політичні поступки. А будь-яке прагнення сусідніх країн до незалежності тягло за собою торговельні заборони та шантаж.

Чим більше країна залежить від Росії, тим менше можливість для її маневру.

Газові війни, санітарні чіпляння до українських сирів, переговори на найвищому рівні про умови постачання товарів ‒ усе це зовсім нещодавно було вмістом українських новинних стрічок. Ми почали забувати про це лише наприкінці 2015-го ‒ коли Кремль вирішив закрити свій ринок для України.

Чим більше країна залежить від Росії, тим менше можливість для її маневру. Ми бачимо це на прикладі Білорусі, вся стабільність якої залежить від лояльності Москви. Олександр Лукашенко настільки щільно вплів національну економіку в російську систему, що тепер лідери вуличного протесту навіть не наважуються говорити вголос про статус окупованого українського Криму. Тому що Москві під силу відразу перетворити білоруську стабільність на руїни.

Взаємне переплетення пострадянських економік робило всіх сусідів Москви заручниками ситуації. Будь-яка криза в Росії оберталася скороченням робочих місць і падінням попиту на імпортні товари. В результаті, кожна сусідня країна була приречена залежати від російської кон'юнктури. Ефект доміно призводив до рикошету, який відчували на собі всі. П'ять років тому винятком стала Україна. І навіть не з власної волі ‒ її почав виштовхувати з цього пулу взаємозалежних країн сам Кремль.

Причому, якби не Росія ‒ навряд чи українські еліти самостійно наважилися б змінити структуру та географію товарообігу. Інерція довоєнного існування була надто вже велика. Цілком можливо, що навіть після анексії Криму ми б спостерігали за тим, як головним ринком збуту для українських товарів залишалася б економіка країни-агресора. А переговори, компроміси й домовленості супроводжували б цей процес ‒ зшиваючи політичними швами ті рани, які завдало вторгнення в Крим і на Донбас.

Москва почала виштовхувати українські еліти із зони комфорту. Вони змушені були змінюватися, щоб не втратити все.

Але Москва сама обрала альтернативну тактику. І почала виштовхувати українські еліти із зони комфорту. Вони змушені були змінюватися, щоб не втратити все. І в результаті українська економіка зі скреготом почала трансформуватися ‒ у міру того, як Кремль рубав канати, що прив'язували український ринок до російського. А слідом за цим багато українських бізнес-кланів, зацікавлених раніше в російському ринку, змушені були змінювати географію своїх інтересів і придивлятися до Заходу.

Політика ‒ найбільш концентроване вираження економіки. Москва приручала колишні радянські республіки не цінностями, а грошима. З цих грошей виростав весь той голем політичної корупції, що змушував сусідів десятиліттями йти у фарватері колишньої метрополії. Кремль сам виштовхнув Україну з цього порочного кола ‒ і прирік на всі ті реформи, які Київ змушений був проводити під тиском Заходу. Так, багато з цих змін виявилися половинчастими, але якби не прагнення Москви покарати Київ ‒ навіть цих скромних трансформацій могло б не статися.

Доти, поки Москва продовжує карати Київ, Україна не має іншого варіанта, окрім як йти на Захід.

Цілком можливо, що нинішня показова миролюбність Кремля була лише передвиборчим пасом для Віктора Медведчука. Щоб показати його виборцям, хто в Україні може домовитися з російським керівництвом. І буде дуже непогано, якщо цим все й обмежиться. Доти, поки Москва продовжує карати Київ, Україна не має іншого варіанта, окрім як йти на Захід. А будь-яка поява альтернативи створить для українських еліт простір надто вже великих спокус.

Часом короткозора мстивість здатна творити чудеса, чи не так?

Крим.Реалії

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


В 1816 році в Європі стався рік без літа. В червні-серпні в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Берліні були морози, сніги, бурі та затяжні дощі. Кліматичну аномалію викликало виверження вулкану Тамбора в Інд...
У Дніпрі й на цілій Січеславщині розгортається велика драма маленької людини Коломойського.Щоби сформувати прозелену більшість і залишитися головою облради чи перескочити у крісло голови адміністрації...
В середині минулого тижня деякі справи та одне свято закинули мене у Дніпро. Тому вперше за останні 16 років я подивився на це місто поглядом киянина. Хоча киянин з мене відносний - тільки вийшов на П...
Нам вдовблювали 200 років, що Днєпрапєтровск - це російське місто, його збудували російські царі та зросійщені генсеки «і ваапщє - тут всєгда гаварілі па рускі».Але ми з вами у 2014-2015 р...