App Store Google Play

Логіка вибору

23 Жовтня 18:00
Логіка вибору

Українці не люблять влади й зазвичай нею невдоволені. Ніколи не відмовлять собі в приємності понарікати на неї та покритикувати за всі мислимі й немислимі гріхи. Проте чомусь особливо не замислюються, що джерелом цієї влади вони і є. І нарікати треба насамперед на себе, свій вибір, свою недалекоглядність, неперебірливість та схильність до мазохізму. Адже саме вони, ці «свідомі» громадяни, обирають врешті всіх тих корупціонерів, бандитів, злодіїв, покидьків та зрадників, яких згодом будуть ненавидіти. Саме вони продають свій голос за гречку, консерви, порожні обіцянки або й живі гроші. Безвідповідально ставлять галочку в бюлетені, вважаючи це виконанням громадянського обов’язку, і відбирають у себе та своїх дітей шанси на краще майбутнє.

Буває гірше

Після того як кияни двічі поспіль обрали собі мером Лео­ніда Черновецького, який іще за першої каденції зумів яскраво проявити свою «космічну» непридатність до цієї посади, здавалося, що більшого абсурду від виборця очікувати вже не можна. Однак усе пізнається в порівнянні. Адже людська глупота насправді безмежна. Прикладом чого може бути хоча б «героїчне» обрання собі верховним головнокомандувачем в часи війни клоуна-миротворця.

А проте, і це дно теж можна пробити. І місцеві вибори, які мов вихор насуваються на країну, можуть цю тезу легко підтвердити. Логіка вибору наших громадян незбагненна. На що вони орієнтуються й чого очікують, підтримуючи, скажімо, партії Шарія чи Медведчука? — незрозуміло. Чому обирають собі депутатами колишніх мафіозі, відвертих пройдисвітів і корупціонерів, голосують за осіб, на яких печаток немає де ставити і які, змінюючи безліч разів партії, мов білизну, довели, що на них не можна сподіватися? — загадка. У цьому, звісно, немає жодної логіки, проте можна й не сумніватися, що цього разу в Київраді знову діятиме фракція «Батьківщини». Частина киян віддасть голоси за білосердечну партію на знак поваги до її  лідерки Юлії Тимошенко, яку просто любить. Соціологи наразі фіксують підтримку політсили в межах 7%: це хоч і небагато, однак цілком достатньо, щоб отримати мініфракцію із золотою акцією. І це при тому, що цієї каденції депутати з-під крила Тимошенко були помічені в численних скандальних голосуваннях.

Ба більше. Нинішня столична «Батьківщина» вже зовсім не та команда, яку багато років очолював Володимир Бондаренко й до якої кияни звикли. Нарешті, туди зайшли столичні забудовники з гнізда Черновецького, а отже, киянам слід прискіпливіше придивитися до персонажів, яких партія просовує в Київраду. Чого лишень варта постать «легендарної» Алли Шлапак, чільної діячки молодої команди Леоніда Черновецького, яку після зникнення шефа прийняв під своє крило «Єдності» Олександр Омельченко! Нині спритна діячка знову змінила політичні вподобання і вже йде ощасливлювати киян за списками «Батьківщини». Хоча могла б іти від будь-якої іншої політсили, наприклад, «Слуги народу». Однак у «Батьківщині» їй наразі найкомфортніше. Адже краща подруга Шлапак — Владислава Молчанова, довірена особа Тимошенко на президентських виборах 2019-го — один із ключових спонсорів київської організації, її фактична кураторка і диригентка. До того ж, Молчанова — потужний забудовник (співзасновниця Stolitsa Group і бенефіціарка не менш ніж 62 компаній і підприємств).

Безвідповідальний вибір

В електорату коротка пам’ять, і не лише в киян. На Донбасі десятки років обирали мафіозі та рекетирів, бо вважали їх за «своїх». Урешті, там і далі голосують за тим самим принципом, уперто не бажаючи визнавати, що «свій» ще не означає хороший. На Західній Україні досі міряють кандидатів за рівнем публічної набожності й патріотизму, і зовсім не беруть до уваги, які скелети людина ховає в шафі.

Скажімо, на парламентських виборах 2019-го Тернопільщина обрала в депутати колишнього регіонала й потужного латифундиста Івана Чайківського. Секрет успіху обранця не лише в тому, що його агропідприємство орендує в мешканців багатьох сіл їхні паї, виплачуючи власникам доволі скромну винагороду. Це радше мінус. Іван Адамович купив прихильність до себе в дуже простий спосіб, зігравши на духовних почуттях людей і в прямому сенсі залучивши для цього ґешефту самого Бога… Ще задовго до виборів він почав ставити по селах і містечках, які потрапляли у сферу його інтересів, фігурки Ісуса Христа (копії відомої статуї в Ріо-де-Жанейро). Звісно, він також спонсорував й інші акції. Наприклад, поставив на конвеєр виробництво копій Зарваницької чудотворної ікони Пресвятої Богородиці, які дарував храмам (території, де його агрофірма обробляє землі). Однак саме завдяки фігуркам колишньому регіоналу вдалося підкорити серця впертих бандерівців, бо встояти перед таким виявом набожності в них просто забракло сил.

Власне, на все це можна було б закрити очі. Ставити фігурки — богоугодне діло, хоч у цьому випадку трохи сумнівне. Проте Чайківський пішов іще дальше. Примкнувши до товариства олігарха Ігоря Коломойського, він вирішив ощасливити своїх земляків по повній програмі й почав агітувати їх увірувати в його майбутнє. Що цікаво, багато хто цю наживку проковтнув. Хоча зрозуміти, як у людей зі здоровим глуздом усе це поєднується, вельми непросто: походи з хоругвами, освячення фігурок, вишиванки на всі груди, Ігор Валерійович Коломойський і його «За майбутнє»…

Яким саме органом користується середньостатистичний громадянин нашої держави, обираючи собі владу, велика загадка. Наука поки що не змогла дати відповідь на це питання, хоча все ж існує підозра, що не головою. Інакше результати волевиявлення суттєво відрізнялися б від того, що зазвичай доводиться спостерігати після підрахунку голосів. Звісно, можна говорити про неготовність до демократії та вільного вибору, і це теж правда. Свобода — це все-таки елітарний продукт, і ним треба ще навчитися користуватись. Визволитися з рабства замало, щоби бути вільним і здатним відповідати за свої рішення. Можна говорити про погане законодавство, написане в інтересах гендлярів та олігархів. Але ж існує якась природна логіка, досвід, певний причинно-наслідковий зв’язок, який неможливо не помічати. Якась відповідальність урешті-решт, людська гідність. Рвучись до влади, багато хто не заморочується моральними принципами та не гребує сумнівними методами й засобами. Їх можна по-людськи зрозуміти. Влада, гроші, все таке… Але чому виборець сприймає це як належне й не карає таких бодай бойкотом? Адже це ненормально, коли людина обирається від однієї політичної сили, згодом перед наступними виборами з легкістю одягає на себе значок зовсім іншої. Не гідно, коли депутата чи навіть цілу групу обранців виганяють з фракції за корупційні діяння (як це було у випадку з представництвом «Самопомочі» в Київраді), а вони без жодних мук сумління знову лізуть «ощасливлювати» електорат, котрий їм уже раз повірив і який вони успішно обдурили. Скажімо, пану Гусовському, що перебуваючи в «Самопомочі» позиціонував себе як щось нове, чисте та обнадійливе в столичній політиці, перш ніж пхатися в мери від чергового проєкту Коломойського «За майбутнє» годилося б, очевидно, пояснити киянам причини зміни своєї політичної орієнтації та спробувати спростувати висунуті проти нього колишніми соратниками звинувачення. Однак він навряд чи цим переймається, бо для себе перегорнув уже цю сторінку, як і його колеги по нещастю.

Кого хочеш вибирай

До слова, вибір у мешканців столиці цього разу на будь-який смак. Бракує хіба що не такої вже й молодої, проте завзятої команди Черновецького. Все ще мріє про дежавю Олександр Омельченко. Наче нічого не було, знову обіцяє порадувати киян Олександр Попов (ексголова КМДА), безпосередньо причетний до побиття «беркутом» Януковича студентів на Майдані, і який усе це дійство спостерігав у прямому ефірі по телевізору, про що сам зізнавався. Також цікава постать, про яку ніхто начебто нічого не знає, — Діана Гранцева. Пишуть, що вона є засновницею проєкту «Грані Гранцевої» й головою Національної української асоціації житла, яка займається питаннями ЖКГ. Однак чомусь ніхто не згадує про її скромного чоловіка Івана Гранцева, відомого київського адвоката, якого деякі знавці тонкощів столичного політичного та бізнесового життя називають одним із найталановитіших спеціалістів з рейдерству й віджиму. Правда чи ні, на цьому краще знаються правоохоронці, проте саме Івана Гранцева віддухопелили колись депутати Київради Денис Комарницький та зять Черновецького В’ячеслав Супруненко за те, що той нібито нахабно перейшов їм дорогу в бізнесі. Комарницький навіть отримав два роки умовно. Однак це не найцікавіше в біографії адвоката. Гранцев — багаторічний вірний бізнеспартнер самого Андрія Портнова, а цю вишеньку на торті киянам краще ретельніше дослідити, перш ніж з’їсти.

Урешті, є чимало речей, над якими виборцю варто було б задуматися, перш ніж ставити галочку проти того чи іншого прізвища. Адже, скажімо, якщо кандидат у депутати Перемишлянської ОТГ (Львівщина) Юрій Танасійчук не вбачає нічого злого в тому, що працюючи помічником нардепа від «Слуги народу» Ростислава Тістика (на платній основі), висуватиметься від «Голосу», то тих, хто за нього голосуватимуть, мав би такий дисонанс, як мінімум, насторожити. Також можна посміятися з цілковито анекдотичної історії про висування до місцевої ради Сум батька та двох синів Галаєвих від трьох різних парій. Татусь Магомед — від «Батьківщини», сини Расул — від «ЄС», і Рустам — від «Слуги народу». Та історія ця смішна лише частково. Вона не лише про корисливі мотиви й бажання будь-що потрапити до влади, а й про зневагу. Мав би виборець, очевидно, звернути увагу й на Катерину Глімбовську, яка вирішила балотуватися в Київраду за списком «Батьківщини», та задуматись, із якою ж метою вона це робить? Зважаючи хоча б на те, що Катерина — донька скандально відомого столичного забудовника Олександра Глімбовского й дружина ексглави Державної фіскальної служби Романа Насірова, на якому досі «висять» відкриті кримінальні справи. Не зайве пригледітися й до депутата Олександра Бродського, якому (як і Аллі Шлапак) чомусь не сподобалося працювати в команді Олександра Омельченка, і він тепер прагне потрапити в Київраду під брендом Юлії Тимошенко. Утім, виборців він мав би зацікавити не стільки непостійністю в стосунках (з ексглавою Шевченківської РДА Віктором Пилипишиним у нього все стабільно), скільки провадженням НАБУ, відкритим на нього через незадекларовану квартиру та яхту в німецькому Ганновері.

Урешті-решт, є в більшості виборців очі, вуха й пам’ять. І чому вони, ухвалюючи доленосні рішення, не використовують ці Божі дари — незрозуміло. Може, нічого доленосного у своєму виборі не бачать? Але в цьому й суть проблеми та ключ до її вирішення. Вже давно настав час переосмислити те, що відбувається з волевиявленням, делегуванням повноважень та відповідальністю. Може, є сенс запустити якусь глобальну дискусію з цього приводу, яка актуалізувала б проблему, а ще краще, допомогла б суспільству якось її виправити? Адже проведення виборів у такому вигляді й форматі, як сьогодні, при такому безвідповідальному ставленні його учасників до процесу та наслідків, по суті не має сенсу. Такі вибори й таке волевиявлення не мають нічого спільного з демократією, боротьбою ідей та концепцій чи хоча б репрезентацією реальних настроїв і вподобань електорату. Вони гальмують розвиток держави чи банально її гроблять. Бо насправді йдеться не про вибір, а лише про маніпулятивну й брехливу схему проникнення у владу, а подекуди — й легалізацію її узурпації. 

Тиждень

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


В середині минулого тижня деякі справи та одне свято закинули мене у Дніпро. Тому вперше за останні 16 років я подивився на це місто поглядом киянина. Хоча киянин з мене відносний - тільки вийшов на П...
Нам вдовблювали 200 років, що Днєпрапєтровск - це російське місто, його збудували російські царі та зросійщені генсеки «і ваапщє - тут всєгда гаварілі па рускі».Але ми з вами у 2014-2015 р...
Андрій ДЕНИСЕНКО

Дніпру 1200 років

Дніпру 1200 років!Такі гасла цілком могли би прикрасити вулиці нашого міста в ці святкові дні.Міста, давнішого за Москву та імперію, з її катеринами, переписуванням історії та байками про початки житт...
Дмитро Томчук

Про COVID-19 зсередини

Это мой очередной ежедневный лонгрид, но! На этот раз я очень прошу дочитать все до конца! Особенно людей который я люблю и уважаю и я знаю, что многим не хватает сил дочитать все до конца и они прост...