App Store Google Play

Ті, що тонуть разом

30 Вересня 14:00
Ті, що тонуть разом

Кажуть, по суботах такі собі пристойні люди, дотримуючись релігійних ритуалів своєї культури, які категорично забороняють працювати в суботу, сідали всім сімейством на лавах на вулиці. І сиділи так від зорі до зорі.

Знавці питання мене, безумовно, підкоригують і доповнять, бо це неабиякий пласт етнокультури. Який обріс власними історіями й анекдотами. Але завдання ставилося одне. Щоб такі ж само пристойні сусіди візуально впевнилися в їхній правовірності.

Працювало це стовідсотково чи ні, тепер важко сказати. Але чималий відсоток домислів і пліток (або, як сказали б нині, тролінгу) цей безрух відтинав безумовно.

Сучасний модний тренд, що виявляється в усіляких хештегах #янейдунавибори, має точно таку ж функцію. Просто роль лави на вулиці нині виконують соціальні мережі.

Участь у політичному процесі може бути тією чи іншою мірою ефективною. Але вона, безумовно, далека від будь-якої моралі. Це не явище сьогодення. Якщо ви хочете бути ефективними, то порушення першими якихось правил і меж робить вас успішними. Доведено історією освоєння Дикого Заходу. Всі вестерни (які, вочевидь, скоро оголосять неполіткоректними) були популярними саме через переважання сильної приватної моралі над кволим загальним правом.

Спочатку загальна картина. Нішу компетентних і водночас моральних суб'єктів, безумовно, займають неурядові організації. (До речі, приблизно 5% неурядових організацій є одночасно і етичними, і некомпетентними у сфері своєї діяльності.) І це не тільки українська картина. Наша реальність доповнюється тією сумною обставиною, що волонтерський рух як цивільних, так і військових добровольців цілеспрямовано знищила держава. Причини, які до цього призвели, варті окремої статті. Втім, про це й так багато писали в соціальних мережах. Стисло нагадаю деякі причини.

Представники громадянського суспільства найчастіше виявлялися компетентнішими й ефективнішими, ніж чиновники. Мотивація громадянського суспільства заходила в нездоланний конфлікт із бюрократичними цінностями. Державний принцип «розділяй і пануй» був порушений, відбулося міжетнічне братання з наступним запитанням до влади: а ви хто, власне, такі? Зрадники ризикували бути покараними відповідно до понять справедливості, а не права. Фінансові потоки Заходу, на яких поколіннями сиділи казнокради, могли бути перерозподіленими не на їхню користь. Квазіжурналістика при цьому автоматично самоліквідувалася. Квазіпатріотів всіх рівнів могли бути притягнуті не тільки до моральної відповідальності, а й до кримінальної. Без терміну давності і можливості сховатися де-небудь (наприклад, у мінському процесі). Ну й так далі. Цим цвинтарем суспільних надій можна тинятися досить довго.

Бізнес, усупереч марксистській міфології, не є повністю аморальним і неетичним. Це приблизно 14% від загальної кількості. Але це не програмна установка, а сума обставин. Це приблизно такий відсоток, якому влада ставить умови, за яких інакша бізнес-поведінка неможлива.

Призове місце в некомпетенції та неетичності ділять між собою влада і преса. Тих, хто вважає їх стовідсотковими негідниками, я трохи розчарую. Преса, звісно, крутіша. Приблизно 48% негідництва. Влада — трохи більше 40%.

Певна річ, це температура, так би мовити, «середня по палаті». Світовій. Українська реальність відрізняється тим, що, з морального погляду, до влади завжди були невиправдано завищені вимоги. Це ґрунтувалося на національній міфопоетиці, що виконує функцію ідеології. Різниця потенціалів між запитами й реальністю породжувала й породжує серйозну психологічну травму приблизно для чверті українських громадян, які відчувають особисту відповідальність за те, що відбувається з країною.

На цю доволі стабільну систему координат накладається процес урочистого занурення нашого політичного «Титаніка», дедалі більше занепокоєння пацюків, (даруйте, пасажирів першого класу), ансамбль придворних журналістів на верхній палубі, який усе гірше потрапляє в ноти, й болісний вибір успішної моделі поведінки решти — в умовах невизначеності.

Із мотивацією факту участі в місцевих виборах усе досить просто. Є рештки недобитих ідеалістів найрізноманітнішого віку. Їхній суб'єктивний ідеалізм передбачає, що віра у високе фізично здатна рухати гори. Їх зазвичай використовують втемну всілякі негідники, що успішно експлуатують ідеалістів як корисних ідіотів.

Є ефективні психопати, в яких мораль і етика відсутні анатомічно. Вони мають негативну харизму. Тобто всі знають, що вони негідники, однак за них голосують.

Є добре організований ідеологічний ворог, із досвідом, грішми та надійним російським тилом.

Є ніби влада і ніби опозиція, які ненавидять одне одного більше, ніж воєнного ворога, і тому не гребують тактично вигідним альянсами з ким завгодно, у тому числі з цим самим ворогом.

Є випадкові люди, яких набрали за оголошенням, піймали на вулиці й пообіцяли швидкий заробіток та повний холодильник їжі за короткий час ганьби.

Наважитися пірнути в усе це людині думаючій надзвичайно важко. Злобне обзивання їх «білими пальтами» тими, хто все-таки ризикнув, показує два фактори.

По-перше, крайню нестачу кадрів у будь-якому сегменті політичного процесу. Жодна з перелічених вище груп не має кваліфікованої більшості. Навіть більш-менш стерпних «тушок» не має. Тому політичний прозелітизм, взаємне переманювання цінних кадрів, спільне обурення з приводу «відмовників» — ілюстрація цього явища.

По-друге, ми бачимо страх із приводу того, що неприєднані можуть стати досить кепським тлом для фігур самих учасників виборів. У момент сприйняття фігури на тлі, коли вона є предметом уваги, межі її чітко окреслені й відділені від тла. Все це в комплексі й становить те, що психологи визначають як «гештальт». Фігура наділяється чіткою формою та обрисами лише тоді, коли тло залишається нечітким і безформним. Якщо тло — самостійні й мислячі люди, це катастрофа для фігури, котра претендує на політичну значимість.

Звісно ж, у цьому хештегу є й прихована форма маркетингу — подивіться на мене, яка я розумна й незалежна або незалежний, та яка різниця. Важливіше, що моя позиція цінніша, з погляду цінностей. Але якщо ви конвертуєте її в грошовий еквівалент, ми теж не образимося.

Проте переважно цей феномен абсолютно щирий, і тому його цілком можна назвати «внутрішньою еміграцією». Для тих, хто пов'язує зазначений термін виключно з дисидентами радянської епохи, уточню: він набагато древніший. Його 1838 року вперше запропонувала французька письменниця Дельфіна де Жирарден. Вона вжила словосполучення «внутрішня еміграція», описуючи події Липневої монархії, і застосувала його до тих, хто зберіг вірність Бурбонам після їх відходу. Вони відмовлялися брати участь у придворному житті й, на думку де Жирарден, животіли в марноті і просто йшли від реальності: «Дух партій винайшов тисячі нечуваних аргументів, вигадливих відмовок, у яких ми, на щастя, абсолютно нічого не тямимо; згідно з новими поняттями про політичну педантичність, служити своїй країні в чині офіцера, дипломата або чиновника — означає зрадити віру батьків і честь власного роду».

Ситуацію погіршила та обставина, що епідемія, практично, анулювала можливості безвізу. Та що там, закрила можливості вільного пересування навіть для власників паспортів, які взагалі не припускали такої можливості.

У цьому зовні грайливому «я не боюся сказати, що я не йду ні на які вибори», крім суб'єктивної спроби пред'явити світу власну моральність (чого світ зовсім не просив, бо йому по цимбалах) є ще одна позасуб’єктна особливість.

Можна назвати це політичним ЛГБТ — декларуємо право меншини як важливе, живемо собі на втіху, на демографію впливати не плануємо. Публічно заперечити особливо нічого, але й підтримувати якось стрьомно.

І можна — симптомом політичної інволюції, напіврозпаду цілісності країни. Уявіть собі на стіні гарну мозаїку, досить старовинну, звідки під впливом зміни політичного клімату обсипаються різнобарвні шматочки. Самі по собі вони утворюють унизу цілком колоритну купку, в якій радо гратимуться діти. Але цілісність початкового малюнка поступово втрачається.

Ми рік у рік скаржимося, що при владі перебувають ідіоти. Це нам, скривдженим, так здається. Насправді це вищою мірою успішні люди. У них і в їхніх дітей усе чудово. Те, що вони не відповідають романтичним очікуванням і вологим мріям, — наше особисте горе, бо «без лоха життя погане». Хочете виграшно брати участь у процесі — платіть гроші. Зовсім не обов'язково платити гроші за місце у списку, вас однак кинуть.

А спробуйте уявити, що ви платитимете податки у кілька разів більші в обмін на те, що ви хочете бачити в Україні, але без жодних календарних зобов'язань?

З морального погляду, я, швидше, прибічник людей, котрі публічно декларують свою неучасть. Колись у молодості я виграв вибори у Верховну Раду, але Бог проявив милість до мене, і явка виявилася недостатньою, — законодавство тоді було таке. Потім, десятиліттями спостерігаючи, як, потрапивши у владу, разюче мутують у дусі зомбіапокаліпсису взагалі-то пристойні й освічені знайомі, я радів, що саме цим некролог собі вже не зіпсую.

Але, маючи досвід, знання і все ту ж мораль, мушу констатувати, куди саме веде дорога, вимощена добрими намірами. Період політичної апатії неминучий услід за масовою наснагою, яку цинічно зрадили все ті ж політики. Індивідуальний моральний опір — краще, ніж нічого.

Якщо ви все-таки розумієте, що «Титанік» тоне, то втопитися разом із ним — це ваш вибір. Але якщо ви при цьому не рятуєте інших — ви співучасник.

ZN,UA

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Нам вдовблювали 200 років, що Днєпрапєтровск - це російське місто, його збудували російські царі та зросійщені генсеки «і ваапщє - тут всєгда гаварілі па рускі».Але ми з вами у 2014-2015 р...
Андрій ДЕНИСЕНКО

Дніпру 1200 років

Дніпру 1200 років!Такі гасла цілком могли би прикрасити вулиці нашого міста в ці святкові дні.Міста, давнішого за Москву та імперію, з її катеринами, переписуванням історії та байками про початки житт...
Дмитро Томчук

Про COVID-19 зсередини

Это мой очередной ежедневный лонгрид, но! На этот раз я очень прошу дочитать все до конца! Особенно людей который я люблю и уважаю и я знаю, что многим не хватает сил дочитать все до конца и они прост...
Події другої половини літа й початки осені наочно показали, що боротьба за Україну не припиняється і табір по той бік барикад готовий до наступу. Мова, зокрема йде про так званий "дніпровський референ...