App Store Google Play

Справа “Привату” і захоплена держава

4 Вересня 18:30
Справа “Привату” і захоплена держава

На початку 2000-х з подачі експерта Світового Банку Джоеля Хеллмана  міжнародний політологічний словник поповнився терміном “captured state” – “захоплена держава”.

У своїй статті «Seize the state, seizethe day”, гру слів в назві якої можна приблизно перекласти таким чином “Захопи державу і живи одним днем”,  Хеллман зі своїми колегами проаналізував політичні режими, що виникли на теренах колишнього Радянського Союзу. Він постулював, що перехід від держави-левіафана до побудови держави з ринковою економікою не привів до автоматичної реорганізації пострадянського простору в низку країн з пануванням закону і рівних правил гри. Навпаки, ринкові принципи і відкриті можливості щодо перерозподілу власності призвели до того, що багато держав виявилися фактично приватизовані, захоплені, організованими олігархічними угрупованнями, сенс існування яких звівся до постійного викачування ресурсів держави в приватні кишені, процес якого був просто замаскований під принципи ринкової економіки.

Рішення Печерського суду про те, що державний “ПриватБанк” має вже до розгляду позову по суті віддати офшорним кампаніям братів Суркісів 10 мільярдів гривень говорить про значно більше, ніж про суть самої справи.

Нагадаю, що всі міжнародні розслідування і процеси, зокрема і процес екс-власників “Привату” проти України в Лондонському суді, однозначно показали – уявні депозити братів Суркісів, чий безпосередній зв’язок з Ігорем Коломойським   доведений, були нічим іншим як способом виведення коштів з “Приватбанку”. Виведення коштів, через що найбільший приватний банк країни перетворився на пилотяг, що викачував гроші з економіки й кишень громадян. І що перекачував ці гроші в офшорні пилозбірники Коломойського і  пов’язаних з ним осіб.

Власне, саме рішення про націоналізацію “Привату” було ухвалене минулою владою як одна з головних умов міжнародних кредиторів, обурених тим, що вкладені в Україну ресурси просто розповзаються по закордонних рахунках групи осіб, що паразитують на державі.

Сама участь Суркісів — фігур з далекого українського минулого, які раптово стали ганебним українським сьогоденням, в цьому процесі — ілюстрація того, що таке український deep state. На поверхні наших неспокійних вод проходять революції та вибори, ведуться баталії за наше майбутнє і зовнішньополітичний вибір. Змінюються президенти й парламенти. Йдуть війни. Але в темній безодні океану все стабільно — хто б не переміг, глибоководні п’явки продовжують годуватися за наш з вами рахунок.

За існування цього сонму підводних чудовиськ ми маємо  завдячити другому президенту України Леоніду Кучмі. Який як і Борис Єльцин в Росії став хрещеним батьком української олігархічної держави — неодмінною частиною якої досі є Суркіси, які мали б лишитись у мезозої 90-х. Демократія в цій державі збереглася тільки завдяки двом факторам. По-перше, тим, що обмеженість корупційної ренти, якої не спостерігалося в нафтогазовій федерації, провокувала постійні конфлікти між різними кланами — які розв’язувались інструментами політики й демократії. По-друге, тому, що мільйони українців виявилися схильні до побудови європейської держави й були готові з коктейлями Молотова відстоювати європейський курс розвитку нашої країни. Мільйони, з якими не могли не рахуватися олігархи.

Можна скільки завгодно критикувати постмайданну владу, на чолі якої стали все ті ж політики ще кучмівського призову. Однак не можна не визнати того факту, що державна політика 2014-2019 років спиралася на народний запит щодо приведення держави у відповідність з європейськими лекалами. Агресія Росії і необхідність зовнішньополітичної консолідації підбадьорила процес реформ. А сам процес реформ осушував нехай все ще великі корупційні болота держави.

Можна звинувачувати Порошенка, коаліцію БПП і НФ, демократичну опозицію й інші “старі обличчя” в тому, що темпи реформ були недостатніми. Це — тема для окремої дискусії, в якій я міг би посперечатися з ким завгодно. Однак за минулі 5 років було зроблено багато з того, що необхідно було зробити ще на початку 90-х.

Наспіх скроєний з ролі Голобородька президент Володимир Зеленський став справжньою відповіддю олігархічної держави на всі ті трансформації, які Україна переживала після Революції Гідності. І якщо Кучма придумав український олігархат і пустив його в широке плавання, то перемога маленького косплея Кучми — Володимира Зеленського — на виборах стала справжньою квінтесенцією, що протестує,  проти будь-яких змін глибинної держави. Олігархи винайшли для себе імітацію президента і скориставшись безпрецедентним громадським запитом на зміни продали йому цей рестайлінг старої “9-ки” у вигляді політика нової якості.

Розрахунок був обраний правильно. Зеленський, що не розуміє політики та самої суті держави, став реалізовувати свої повноваження звичним чином — шляхом підміни політики її хайповою імітацією, шляхом гучних беззмістовних гасел, які не призводять до жодних посутніх змін.

Вражає те, що сконцентрувавши на собі безпрецедентні повноваження, Володимир Зеленський так і не зрозумів навіщо вони йому дані та як їх використовувати. І якщо інформація про зустріч Зеленського з Суркісами напередодні рішення суду по “Привату” підтвердиться, то можна буде зробити принаймні кілька висновків.

Перший — всі сили своєї посади Зеленський пустив на те, щоб задовольнити свій комплекс людини, що виступає на корпоративах сильних світу цього, але ніколи не запрошуваної за стіл. Головний стіл тепер за ним — адже саме до нього по розв’язання своїх питань йдуть всі ці могутні люди, які ще вчора пили горілку в глядацькому залі в той час, як він працював для їх відпочинку на сцені. Роздування власного его до захмарних висот — чому б не причина стати найбільш народним президентом? По-друге — Володимир Зеленський з’ясував для себе просту істину — якщо не розумієш у що можна конвертувати свою владу, конвертуй її в гроші. Європейський курс і реформи неможливо, на відміну від грошей, помацати в безпосередній фізичній близькості.

Нехай вас не дивує легке повернення олігархам мільярдів гривень, розпил коронавірусного фонду та інший багатий улов з державних потоків, який в останній рік наповнює сітки шановних панів з подвійною інтенсивністю. Просто таким чином завжди функціонує захоплена держава. І Зеленський в ній — далеко не головний загарбник, а лише інструмент в їх руках.

Чи можна виплисти з цієї безодні? Звісно. Але практика показує, що новітня історія прориву в державному будівництві в Україні завжди була пов’язана з масовими протестами громадян, з величезними кризами та майданами. Тільки масові виступи громадян, повстання і бунти могли якщо не перемогти, то тимчасово потіснити справжніх бенефіціарів української безодні. Не хочу робити жодних прогнозів. Хотілося б вірити в те, що українці зможуть навчитися відповідального вибору без нових потрясінь і втрат. Без краху держави, який поховає під собою все — включаючи нефункціональну систему олігархічного концтабору. Хотілося б вірити. Але я не вірю! Мабуть, щось завжди має померти для того, щоб дати життя чомусь новому.

Букви

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Нам вдовблювали 200 років, що Днєпрапєтровск - це російське місто, його збудували російські царі та зросійщені генсеки «і ваапщє - тут всєгда гаварілі па рускі».Але ми з вами у 2014-2015 р...
Андрій ДЕНИСЕНКО

Дніпру 1200 років

Дніпру 1200 років!Такі гасла цілком могли би прикрасити вулиці нашого міста в ці святкові дні.Міста, давнішого за Москву та імперію, з її катеринами, переписуванням історії та байками про початки житт...
Дмитро Томчук

Про COVID-19 зсередини

Это мой очередной ежедневный лонгрид, но! На этот раз я очень прошу дочитать все до конца! Особенно людей который я люблю и уважаю и я знаю, что многим не хватает сил дочитать все до конца и они прост...
Події другої половини літа й початки осені наочно показали, що боротьба за Україну не припиняється і табір по той бік барикад готовий до наступу. Мова, зокрема йде про так званий "дніпровський референ...