App Store Google Play

Чому Україна досі занепадає і чи є ще надія?

4 Вересня 10:00
Чому Україна досі занепадає і чи є ще надія?

"Найпоширенішою причиною занепаду націй сьогодні

є те, що вони мають екстрактивні інститути"

Дарон Аджемоглу та Джеймс Робінсон

"Чому нації занепадають"

 В 2014-2015 роках багато хто був впевнений, що з 2017 року в Україні нарешті почнеться небачений економічний розвиток та пов’язане з ним соціальне процвітання. Такі ж надії були і в 1991-му, і в 2004-2005 роках.

Варто зазначити, що жодного разу надії на розвиток та процвітання ніхто не пов’язував із існуючими державними інститутами, хіба що з особистостями – все більше із черговими кандидатами в президенти. 

Втім, і такі надії швидко розвіювались – зазвичай за час, не більше року після обрання чергового "месії".

Чому такі надії були наївними і чому не варто сподіватись на економічне чудо в Україні найближчими роками – проаналізуємо в цій статті. 

І головне – за яких умов українська економіка стане цікавою для інвестицій та буде зростати щонайменше на 5-6% на рік?

В 1991 році Україна мала непоганий промисловий та аграрний потенціал та за деякими економічними показниками займала чільне місце серед економік світу. 

Так, це була переважно затратна, погано керована економіка, переважно воєнно-промислового спрямування, яка не могла забезпечити більш-менш пристойний рівень споживання більшості продуктів та товарів населенням. Але потенціал тієї економіки в "грамотних" руках був величезний.

Першою величезною "помилкою" тодішньої влади на шляху економічних перетворень, була ваучерна приватизація 1992-2004 років, яку почав президент Кравчук під гаслами "соціальної справедливості" та інших соціалістичних лозунгів. 

Ваучерна приватизація мала породити "націю власників", а натомість породила нинішню олігархічно-бюрократичну економіко-політичну систему. 

За часів Кучми, особливо в останні роки його правління, "всенародна приватизація" закономірно переросла в "замовну приватизацію" – поспішний розпродаж державного майна пов'язаним з владою бізнес-групам, а також чиновникам.

Проблема не в тому, що ідея приватизації неправильна, питання в її реалізації, за що, власне, відповідала влада в Україні. Проблема також в тому, що правильну ідею запровадження ринку сільськогосподарських земель чекає така ж реалізація за системи влади, яка практично не змінилась з 2004 року. Хтось сподівається, що цього разу буде все інакше?

Тоді ж, у 1990-х, бездарне та некомпетентне управління державою Кравчука-Кучми призвело до гіперінфляції, тотального падіння соціальних стандартів, розвалу економіки, деградації війська та правоохоронних органів, тотальної корупції, втрати торгівельного флоту тощо.

Таким чином, саме "завдяки" приватизації разом із іншими "помилками" влади Україна втратила шанс на побудову справді демократичної "інклюзивної" держави. Натомість свідомо чи через некомпетентність була побудована типова "екстрактивна" держава

Тобто держава, яка зі своїми інститутами (міністерствами та іншими державними органами, міліцією/поліцією, судовою системою та прокуратурою, податковими органами, митницею тощо) працює не на інтереси всієї країни та її громадян, а здебільшого в інтересах обмеженого кола олігархів, політиків та чиновників.

За великим рахунком "екстрактивну" олігархічно-бюрократичну державу маємо і досі, незважаючи на всі реформи, що проводяться. Невеликі і важкі кроки в напрямку реформ, як правило, згодом компенсуються великими кроками назад державною бюрократією та політиками.

Успіхи реформи державних закупівель компенсуються законом "купуй своє". Створення НАБУ та САП компенсується відсутність антикорупційного суду та корупцією в судах загальної юрисдикції. 

Щойно було створено антикорупційний суд, КСУ "підвісив" легітимність голови НАБУ.

Реформа прокуратури дала відкат назад і зупинилась, реформа судової системи та поліції тупцюють на місці. І суди, і прокуратура залишаються переважно екстрактивними, і якщо служать справедливості, то тільки тоді, коли немає запиту на "потрібні" рішення.

На державній службі конкурси фактично замінені політичними призначеннями (під ширмою карантину), паралізовано роботу Комісії вищого корпусу державної служби. 

Посади "фахівців з питань реформ" з їхніми відносно високими зарплатами в міністерствах, на які мали залучатись переважно фахівці з бізнесу та громадського сектору для реалізації реформ, отримують переважно "свої" не за результатами відкритих спеціальних конкурсів, а за результатами співбесід із своїми керівниками.

Величезна кількість державних підприємств (біля 3,5 тисяч), більшість із яких хронічно і штучно збиткові, так і залишилась під контролем професійних бюрократів. Недореформована митниця так і залишилась екстрактивною годівницею для олігархів, схемщиків та корупціонерів.

Ринки газу та електроенергії так і залишаються монополізованими попри дуже ринкові та проєвропейські закони.

І т.д., і т.п.

Хіба можна було сподіватись на інвестиції та розвиток економіки в країні з тотальною корупцією, штучно створеними монополіями та протекціонізмом для "своїх" кругом, де водяться гроші, системною контрабандою, що організована та контролюється владою та її спонсорами?

За великим рахунком мало що змінилось в Україні щодо ефективності та інклюзивності державних інститутів порівняно з 1990-ми та 2000-ми. Тому і не варто очікувати ні реального економічного зростання, ні відповідного зростання якості життя в Україні.

Уряд Гончарука принаймні обіцяв зростання ВВП країни на 40% за 5 років і не був помічений в корупції. Уряд Шмигаля вже нічого не обіцяє. І найсумніше те, що від нього вже ніхто нічого не очікує, оскільки план його діяльності визнаний парламентом нікчемним і вдруге відправлений на доопрацювання.

Рік тому, здавалось, певні надії на зміну екстрактивного державного управління в Україні дала "електоральна революція", тому що вперше на парламентських виборах перемогла партія, не пов’язана і не спонсорована ніяким із олігархів (як на мене, прив’язка партії "Слуга народу" до Коломойського не є доконаним фактом, і логіка подальших подій підтверджує це). 

Ще однією парламентською партією, що не є бізнес-проєктом жодного із олігархів, стала партія "Голос".

Уряд Гончарука був сформований не за принципом розподілу посад/ресурсів між партіями, що створили коаліцію, та їхніми спонсорами, а за більш-менш компетентним принципом. 

Але після його відставки, здається, почав наростати управлінський хаос як в команді президента, так і у виконавчій владі, спричинений "різновекторністю" інтересів членів чинної владної команди та відсутності в них узгодженої та зрозумілої стратегії як реформування держави, так і розвитку країни.

А в такій ситуації реакційні сили, олігархія та бюрократія почали відкатувати країну і державу назад.

Така ситуація не може продовжуватись довго, і у Зеленського залишилось не більше півроку часу або для рішучого відновлення реформ, або в 2021 році буде чергова українська революція. 

Цікаво, в якій тепер формі? Ми мали вже студентську "революцію на граніті" в 1991-му, революцію середньої проєвропейської буржуазії в 2004-2005-их, дрібнобуржуазну та проєвропейську Революцію гідності в 2013-2014-их, "електоральну" антиолігархічну революцію 2019-го.

І жодного разу революції не досягали заявлених цілей саме через те, що олігархи разом із державною бюрократією швидко відновлювали екстрактивність державних інститутів на свою користь, а реформаторів неодмінно виживали із владних коридорів. 

Інших – підкупали схемами або доступом до державних ресурсів. Або правом на стабільну, беззмістовну та безрезультатну роботу за державний кошт, яку чомусь дехто пафосно називає "служінням".

І останнє. Нарешті потрібно відділити поняття держава і країна.

Держава – то набір державних інститутів, чиновників та "правил гри", встановлених законодавством, традиціями та стереотипами. Країна – то ми, наша ойкумена у всьому світі, наші неформальні правила гри та традиції.

Первинна – країна, держава – вторинна.  

Українці довго були позбавлені власної держави, тому прагнення державності стало майже сакральним для нас. Якість самої держави була вторинною. 

Екстрактивна держава за визначенням не може бути ефективною для країни, а тільки для своїх вигодонабувачів – олігархів, олігархиків та чиновників. Косметичним еволюційними змінами тут вже не обійдешся. 

Кожний раз СИСТЕМА (екстрактивна олігархічно-бюрократична держава) перемелює будь-які реформи та реформаторів, які реально прагнуть її змінити на краще.

Вихід один – перезаснування держави на нових принципах відповідальними громадянами країни. І чим швидше це станеться, тим швидше ми отримаємо шанс до економічного та соціального процвітання.

Інакше – "крок вперед – два кроки назад" постійно. Або економічними категоріями "2% зростання – 5% падіння". Як мали раніше та маємо зараз.

Така держава не має шансів на існування в сучасному світі.

Українська правда

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Нам вдовблювали 200 років, що Днєпрапєтровск - це російське місто, його збудували російські царі та зросійщені генсеки «і ваапщє - тут всєгда гаварілі па рускі».Але ми з вами у 2014-2015 р...
Андрій ДЕНИСЕНКО

Дніпру 1200 років

Дніпру 1200 років!Такі гасла цілком могли би прикрасити вулиці нашого міста в ці святкові дні.Міста, давнішого за Москву та імперію, з її катеринами, переписуванням історії та байками про початки житт...
Дмитро Томчук

Про COVID-19 зсередини

Это мой очередной ежедневный лонгрид, но! На этот раз я очень прошу дочитать все до конца! Особенно людей который я люблю и уважаю и я знаю, что многим не хватает сил дочитать все до конца и они прост...
Події другої половини літа й початки осені наочно показали, що боротьба за Україну не припиняється і табір по той бік барикад готовий до наступу. Мова, зокрема йде про так званий "дніпровський референ...