App Store Google Play

Дуже Соціальна Дистанція

31 Серпня 18:00
Дуже Соціальна Дистанція

Ні сорому. Ні совісті. Ні сиквела.
«Дуже Страшне Кіно», комедія

Як буває під час усіляких епідемій та пандемій, усе почалося з доволі безневинного явища. А саме: з протистояння Офісу президента і досить впливової, як з’ясувалося, частини журналістської спільноти.

Безневинним це явище цілком можна вважати тому, що зміна інформаційної клієнтели довкола нової влади — для України, на щастя, річ досить звичайна. Хоча й супроводжується внутрікорпоративними чварами та медійним галасом, але все це триває недовго. Та й сама «зміна» зазвичай полягала в незначній ротації всередині навколопрезидентського пулу, а «джентльменський набір» залишався тим самим.

Цього разу все було інакше. Якщо спростити все до синопсису, то президент після кількох невдалих спроб спілкування з медіа вирішив послати на відому нецензурну адресу всіх журналістів узагалі. Журналісти негайно відповіли тим самим. Президент щиро здивувався, як у відомому анекдоті: «...Ну а нас за що?».

Посилати, взагалі-то, було за що. Досить розледащіла спільнота, яка жила «зливами» інсайдів і компроматів, відверто підробляла «на підхваті» в другосортних, у всіх смислах слова, політиків, — хотіла тих самих привілейованих умов шляхетного ледарювання, як і в часи попередників. При тому що нижче плінтуса падала навіть грамотність, не кажучи вже про стилістику. Люди, котрі пишуть буквами, ще якось трималися, — телевізор демонстрував дно дна й зупинятися не мав наміру. Жменька нормальних медійників на тлі загального просідання раптом виявилися еверестами журналістики і говерлами національного письменства.

Та посилання з Офісу припускало, що «ті, хто посилає», зроблять усе набагато краще самотужки. Прямо зразу після гордого від'їзду з проклятої Банкової в нову світлу далечінь. А далі відбулося те, що відбулося. І продовжує відбуватися.

Для мене ця ситуація з журналістами тоді була чимсь на кшталт кажана з Уханя. Сталося щось екзотичне, інтригуюче. Але на що воно перетвориться, було не цілком зрозуміло.

На сьогодні ми бачимо катастрофічну ситуацію в комунікації між владою і суспільством.

Обставини цієї катастрофи такі.

Влада продовжує існувати в парадигмі виборчої кампанії, яку вона тріумфально виграла. Соціологія свідчить, що цього тріумфу досягнуто за рахунок технологічно ефективного об'єднання абсолютно різних, інколи діаметрально протилежних у поглядах груп населення. Важлива частина цієї технології — відсутність будь-якої ідеології, бо в масовій свідомості ідеологія пов'язується з її обстоюванням, із боротьбою. Отож і з жертвами. Та оскільки ми традиційно вважаємо, що жертви мають бути виключно в противника, то реальна ідеологічна боротьба випадає на долю дуже небагатьох.

Журналістська клієнтела завжди була ефективним посередником, а інколи — й симулятором ідеологічних меседжів для мас. Річ тут не в моралі, а у функціоналі. Така ніша є скрізь. А тут уперше виникла ситуація, коли взагалі нічого інтерпретувати, навіть натяків немає. Спроби шукати прихований задум і таємну ідеологію за банальністю висловлювань та апаратними чварами теж ні до чого не привели. У цю зяючу порожнечу миттю ринула різна антиукраїнська нечисть, апетитно відкушуючи в переможців назад свій електорат. Управлінські кадри, хоча й не так спритно, знову заповнилися професійними корупціонерами та недолюстрованими шахраями.

Тут можна вигукнути: немає ніякого провалу, медійний простір насичений, базовий електорат усе ще дозволяє почуватися впевнено, а горезвісна пісня про «шльопки» — популярніша за суворі патріотичні тексти з маршовою музикою!

Помилка полягає в тому, що електорат не дорівнює соціуму. Точно так само, як менеджерський досвід не дорівнює досвіду державного управління. А привернути увагу не означає отримати зворотний зв'язок. Схоже — не означає тотожне.

Президент і його оточення роблять класичну «помилку того, що вижив». Це статистичний термін, який описує наслідки неправильної вибірки інформації для проведення досліджень. Якщо вивчати лише позитивний досвід, ми отримаємо досить милі й правдоподібні, але марні результати. Схильність недооцінювати недоступні прямому спостереженню дані прирікає такого управлінця на вічне блукання колами менеджерського пекла в понурій середній ланці.

Трошки збільшимо масштаб того, що відбувається. Тотальну деформацію соціальних, політичних і економічних відносин, пов'язану з ковід-19, можна назвати біодиктатурою, оскільки всі обмеження прав та свобод громадян — це чиста самодіяльність національних урядів, яка порушує конституційні права з допомогою репресій. Не маючи якоїсь чіткої ідеологічної платформи, в умовах корупційного реваншу та добре організованих ідеологічних атак опозиції, під зловтішне гигикання преси, президент і його оточення продовжують активно спілкуватися, як їм здається, зі своїм електоратом. При цьому соціальна дистанція між ними та суспільством стрімко збільшується.

Якщо з'єднати разом два відомих меми, виходить приблизно така картинка. Маленький хлопчик, прагнучи зробити щось хороше на кухні, ненавмисне підпалює квартиру. І, як відомо, ховається від вогню в найбільш надійному, на його погляд, місці — під ліжком. Але під ліжком його вже чекає з цукеркою чужий дядя з-за поребрика.

Практика інформаційної війни не передбачає вигадування якихось особливих засобів ураження. Треба лише посилювати природне протиріччя, перетворюючи його на нерозв'язний конфлікт, а конфлікт — на війну. Відступ з переляку чи з дурного розуму треба перетворювати на втечу, одночасно спрямовуючи тих, хто відступає, в розташування противника.

Цю війну Україна зараз програє стрімко, бо зникло саме поняття стратегічної комунікації. Ну яка стратегія, взагалі, може бути, якщо середній горизонт планування — три місяці? Структури, які мали б займатися «страткомом» у різних відомствах, або ліквідували, або перевели в режим генерування пафосної нісенітниці. Завдання, які перед ними ставляться, — і завданнями назвати аж ніяк не можна, бо законодавчої бази для роботи, а не для базікання, в принципі, немає.

Суспільство ніколи не буває єдиним із владою, народ не буває єдиним із партією, це все — гірше або краще придумані політичні міфи. Але ці складові держав теж не можуть бути занадто далеко рознесеними — починаються революції, бунти й палацові перевороти. Ленінський вислів «верхи не можуть, низи не хочуть» як характеристика революційної ситуації застарів через архаїчність класової теорії. Але деструктивна зміна потенціалу напруги між полярними частинами, як у конденсаторі, — це залишається незмінним.

Ще одне порівняння, яке може ілюструвати ситуацію зі зростанням соціального дистанціювання влади від суспільства. Уявіть собі, що президент спускається до суспільства вниз східцями ескалатора. Ну або піднімається, не важливо. Хай це буде, наприклад, епізод із телесеріалу. І всі формальні риси поривання до народу в головної дійової особи є. Він стрімко рухається, жестикулює, говорить правильні слова. Проте аж ніяк не наближається, а навпаки.

Бо їде цей ескалатор у протилежний бік. Комічна ситуація для кіно, та зовсім невесела для нас. Тому що всі учасники процесу впевнені — вони перебувають там, де мають перебувати, і чинять правильно. (Так-так, суспільство — теж не збіговисько святих угодників, і маси ніколи не потерпали від надлишку інтелекту. Ми ж спостерігаємо узурпацію окремими групами громадян права представляти все суспільство. Причому ці групи ще й воюють одна з одною, на радість дяді з цукеркою.)

Соціальне дистанціювання влади від ідеології, від цінностей — небезпечне. Ескалатор демагогії рухається, і, оскільки вони стоять спиною до напрямку руху, падіння може бути дуже травматичним.

І час знімати маски. Вони однак не допомагають.

zn.ua

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Нам вдовблювали 200 років, що Днєпрапєтровск - це російське місто, його збудували російські царі та зросійщені генсеки «і ваапщє - тут всєгда гаварілі па рускі».Але ми з вами у 2014-2015 р...
Андрій ДЕНИСЕНКО

Дніпру 1200 років

Дніпру 1200 років!Такі гасла цілком могли би прикрасити вулиці нашого міста в ці святкові дні.Міста, давнішого за Москву та імперію, з її катеринами, переписуванням історії та байками про початки житт...
Дмитро Томчук

Про COVID-19 зсередини

Это мой очередной ежедневный лонгрид, но! На этот раз я очень прошу дочитать все до конца! Особенно людей который я люблю и уважаю и я знаю, что многим не хватает сил дочитать все до конца и они прост...
Події другої половини літа й початки осені наочно показали, що боротьба за Україну не припиняється і табір по той бік барикад готовий до наступу. Мова, зокрема йде про так званий "дніпровський референ...