App Store Google Play

Без Лукашенка Білорусь неминуче перетвориться на другу Україну

15 Серпня 17:00
Без Лукашенка Білорусь неминуче перетвориться на другу Україну

Те, що відразу ж після президентських виборів у Республіці Білорусь почнуться безпрецедентні в історії цієї країни заворушення й зіткнення силових структур з учасниками масових протестів, можна було передбачити ще за кілька місяців перед голосуваннями.

При тому, що самі вибори в Білорусі досить умовні – останнє умовно демократичне голосування в цій країні відбулося ще в 1994 році, а перше було хіба що в 1988 році, коли в СРСР дозволили альтернативні вибори – було ясно, що саме це голосування й оголошення його передбачуваних підсумків стане своєрідною кризовою точкою, відображенням того роздратування, яке викликає режим Лукашенка у величезної кількості білорусів. І тепер питання тільки в тому, хто кого переможе у цій війні на вулицях білоруських міст – силовики учасників протесту або учасники протесту силовиків. І що буде після перемоги кожної зі сторін, пише Віталій Портников для видання "Букви".

Режим Лукашенка був архаїчним ще 1994 року. Просто тоді його архаїчність збігалася з архаїчністю білоруського суспільства

Коментатори подій у Білорусі роблять особливий акцент на архаїчності лукашенківського режиму, який не вписується у рамки сучасного світу. Це дуже дивне зауваження, бо режим Лукашенка був архаїчним із 1994 року – просто його архаїчність збігалася з архаїчністю білоруського суспільства, яке опинилося на узбіччі навіть пострадянської цивілізації не через обрання Лукашенка президентом, а тому, що Лукашенко відповідав настроям більшої кількості своїх співвітчизників. І, між іншим, та популярність, якою користувався цей режим у величезної кількості жителів колишніх радянських республік, стала додатковим доказом їхньої власної архаїчності.

Саме тому, коли до влади в таких країнах, як Росія або Україна, приходять правителі, які відмовляються від реальних реформ – такі, як Путін, Янукович чи Зеленський – або коли ці правителі роблять кроки в бік від демократії, економічних змін, свободи слова чи незалежності судової системи, відразу ж виявляється, що прихильників авторитаризму або популізму в буквальному сенсі слова мільйони, і що людина, яка ще вчора вірила, що вона оточена спраглими до змін співвітчизниками, насправді оточена напівграмотними шанувальниками диктатури.

Але росіянам або українцям, які не розуміють, чому у них відбувається саме так, а не інакше, я завжди раджу дивитися результати соціологічних опитувань, які демонструють величезну популярність Лукашенка в їхніх країнах. А потім раптово з'являється Путін, який теж виявляється "останнім диктатором Європи" і стає популярнішим, ніж Лукашенко навіть у самій Білорусі. Або з'являється Зеленський, який проголошується "своїм хлопцем" і стає популярнішим, ніж Лукашенко. Ніякої загадки тут немає і бути не може.

Просто Білорусь – це експеримент у чистому вигляді, без російських 1990-х і українських Майданів. У Білорусі так і не встигла зародитися політична система навіть із клановим, не те що з ідеологічним протистоянням. У Білорусі так і не з'явилася сучасна економіка – замість неї всі ці десятиліття Лукашенко намагався зберегти, по суті, радянську економічну модель, яка годувала білорусів просто за рахунок російських дотацій, а не завдяки власній ефективності.

У Білорусі ніколи не було сильного руху не те що за європейську інтеграцію, а за національну незалежність

У Білорусі ніколи не було сильного руху не те що за європейську інтеграцію, а за національну незалежність – політики і звичайні громадяни, які були прихильниками незалежності Білорусі, були маргіналами у власній країні. Навіть у 1994 році обидва головні кандидати на пост президента країни – і Лукашенко, і тодішній прем'єр В'ячеслав Кебич, що підтримувався Кремлем, були прихильниками посиленої інтеграції з Росією. Тож у цьому сенсі справжнього вибору у білорусів не було ніколи.

Тоді треба було б поставити запитання: а чому масові виступи відбуваються саме зараз, що змінилося? Чому режим перестав влаштовувати таку велику кількість людей?

Виступи проти режиму відбуваються після кожних виборів

Тут варто згадати, що виступи проти режиму в Білорусі відбуваються після кожних виборів очільника держави. Ба більше, якщо в недавньому минулому ці виступи мали яскраво виражений політичний характер і їхньою головною метою були не просто чесні вибори і не просто відставка Лукашенка, а захист суверенітету Республіки Білорусь, то зараз ми маємо справу з повстанням, у якого одна мета – відставка ненависного правителя.

При цьому у кожного, хто домагається цієї відставки, своє уявлення про майбутнє країни після Лукашенка або – якщо бути точним – немає жодного уявлення.

Можна, звичайно, порівнювати те, що відбувається в Білорусі, з українським Майданом 2013-2014 років, головною метою якого була відставка Януковича. Однак в українських протестувальників була позитивна програма – європейська інтеграція країни. Було відчутне парламентське представництво – народні обранці, які могли не тільки захищати протестуючих, але й спілкуватися із зовнішнім світом. Був бізнес – і великий, і малий, – інтереси якого відрізнялися від інтересів влади і який міг фінансово підтримувати протест. У Білорусі нічого цього немає. Навіть кандидат на пост президента країни Світлана Тихановська, яка виявилася головною конкуренткою Лукашенка після тотальної "зачистки" політичного поля – в тому числі й від її власного чоловіка – прагне до перемоги не для того, щоб почати зміни, а для того, щоб провести нові чесні вибори, на яких президентом буде обрао того, хто ці зміни почне. При цьому Тихановська, як і дружини інших колишніх кандидатів на пост президента Білорусі, не тільки не керує протестами своїх прихильників, але навіть не бере у них участі.

Люди виходять на вулиці з різних причин: від політичного неприйняття влади до нерозуміння, чому руйнується патерналістська модель економіки. І питання про те, чи виникне якийсь координаційний центр повстання і чи зможе він об'єднати людей з такими різними мотиваціями, залишається відкритим.

Кремль зацікавлений в ослабленні позицій білоруського правителя, але не в його поваленні

Окремо, звичайно ж, потрібно сказати про російський інтерес у тому, що відбувається. Незважаючи на те, що Путін другим – після лідера Китаю Сі Цзіньпіна – привітав Лукашенка з перемогою, Кремль зацікавлений в ослабленні позицій білоруського правителя (але не в його поваленні), щоб у найближчому майбутньому провести операцію з поглинання Білорусі (можливо, після того, як буде поглинено Україну, а може, і без поглинання України, якщо в Москві вирішать, що в майбутньому проковтнути всю територію нашої країни не вдасться, і задовольняться захопленим). При цьому в Москві, як правило, не розуміють, що без Лукашенка Білорусь буде абсолютно іншою країною.

Диктатор стримував не лише інтеграційні, але й національні процеси – простіше кажучи, він не давав Білорусі стати Білоруссю. У разі краху режиму у білоруського національного руху з'явиться новий шанс – більш того, в дезорієнтованій країні тільки прихильники суверенної Білорусі будуть точно знати, чого хочуть. Як, утім, і прихильники знищення білоруського суверенітету, але вони неминуче опиняться в меншості.

Таким чином, без Лукашенка Білорусь неминуче перетвориться на другу Україну – країну, в якій вже яке десятиліття прихильники незалежності протистоять прихильникам поглинання держави Росією. І в наших інтересах – щоб це сталося якомога швидше, щоб український націонал-демократ простягнув руку білоруському націонал-демократу, щоб ідея суверенітету, захисту своєї ідентичності, своєї мови та історії, свого права стати частиною європейської сім'ї стала спільною для українців і білорусів, призвела до краху білоруського авторитаризму та українського популізму і нашої спільної перемоги над колабораціоністами і манкуртами в обох наших країнах.

Тільки в цьому випадку – а зовсім не в разі збереження агонізуючого режиму Лукашенка – ми можемо говорити про український інтерес.

Без європейської демократичної і – що найголовніше – без білоруської Білорусі наша цивілізаційна перемога ніколи не буде повною

Тому що справжній український інтерес – зовсім не в тому, щоб Лукашенко "стримував" Путіна від нападу на Україну з білоруської території. Потрібно розуміти, що Путін може напасти звідки завгодно, та й Лукашенко – якщо Білорусь залишиться російським домініоном або стане частиною Росії – ніякий не гарант нашої безпеки. Справжній український інтерес в тому, щоб ми та білоруси разом опинилися в єдиній Європі і між нами була така ж межа, як між Латвією і Литвою або Литвою і Польщею. Тільки тоді ми зможемо говорити не просто про нашу національну безпеку, а й про нашу цивілізаційну перемогу.

Без європейської демократичної і – що найголовніше – без білоруської Білорусі ця перемога ніколи не буде повною.

gazeta.ua

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


Андрій ДЕНИСЕНКО

Дніпру 1200 років

Дніпру 1200 років!Такі гасла цілком могли би прикрасити вулиці нашого міста в ці святкові дні.Міста, давнішого за Москву та імперію, з її катеринами, переписуванням історії та байками про початки житт...
Дмитро Томчук

Про COVID-19 зсередини

Это мой очередной ежедневный лонгрид, но! На этот раз я очень прошу дочитать все до конца! Особенно людей который я люблю и уважаю и я знаю, что многим не хватает сил дочитать все до конца и они прост...
Події другої половини літа й початки осені наочно показали, що боротьба за Україну не припиняється і табір по той бік барикад готовий до наступу. Мова, зокрема йде про так званий "дніпровський референ...
Найелектронніше місто із суперпослугами повсажувало недолугих бабусь за компи і довірило їм документи. Найпродвинутіший пологовий на Космічці обіцяє оформити свідоцтво і дитячі виплати ще до виписки....