App Store Google Play

"Внесли у чорні списки": історія дівчини, яка втекла з "ДНР"

28 Липня 10:00
"Внесли у чорні списки": історія дівчини, яка втекла з "ДНР"

Віталія Серебрянська потрапила до дитячого будинку в 7 років. Соціальні служби забрали її з неблагополучної родини, а маму позбавили батьківських прав. У сиротинці дівчинка провела майже два роки.

"Ти тут не вдома - будеш робити, що скажуть"

"Скільки я себе пам'ятаю, стільки й були проблеми. Мама народила мене в 16 років, тому не закінчила школу. Не мала підтримки і почала пиячити. Свого батька я ніколи не бачила", - розповідає Віталія.

Спершу від матері забрали молодшу сестричку Віталії, а потім і її саму. У дитячому будинку дівчинка трималася осторонь від інших дітей, бо звикла, що ніхто не хоче з нею товаришувати: "Батьки не дозволяли дітям дружити зі мною, бо всі знали, з якої я сім'ї".

У сиротинці Віталію одразу постригли "під хлопчика": "Завгосп звичайними ножицями абияк відрізала моє волосся, яке на той час виросло майже до колін. Вона не звертала уваги на мої сльози і благання. Сказала, що я тут не вдома і буду робити усе, що скажуть".

У дитбудинку на очах Віталії дитину побили дубинкою: так охоронець "виховував" 15-річного вихованця за лайку. Тоді, каже вона, вперше замислилася, що хоче захищати права дітей.

"Я запитала у виховательки, що я можу зробити, щоб захищати дітей, коли виросту. І вона відповіла: стати юристом".

З сиротинця Віталію забрала прийомна мати. Рідну матір Віталія востаннє бачила з вікна дитячого будинку, коли та приходила напідпитку, але всередину її не пустили. Через два роки мати померла.

У свої дев'ять Віталія не вміла ні читати, ні писати, ні рахувати. Після дитбудинку одразу пішла в другий клас, а підтримка прийомної матері та першої вчительки зробили свою справу: Віталія швидко наздогнала однолітків.

"Коли прощалася з бабусею й дідусем, над головою літали снаряди"

Війна заскочила дівчинку у 10-му класі в Шахтарську - місто розташоване за 60 км від Донецька та окуповане бойовиками з травня 2014-го.

"Справжні бої почалися десь з початку липня. Пам'ятаю, від вибухів над містом стояв дим, обстріляли дитячий садочок. Під час обстрілів ми ховалися у підвалі. Моя менша сестра так боялася, що навіть коли з дерева просто падали стиглі груші, кидалася на землю і закривала голову руками".

Через декілька тижнів, коли бої не припинилися, родина вирішила тікати.

Історія вихованки інтернату, яка втекла з Донбасу і стала правозахисницею

З АРХІВУ ВІТАЛІЇ СЕРЕБРЯНСЬКОЇ

"Ми до останнього вірили, що от-от прийде українська армія і звільнить місто. Якось на будівлі міськради з'явився український прапор і ми видихнули, що найстрашніше позаду. Але після того бої лише посилилися. Ми виїжджали останнім коридором з "Червоним Хрестом" фактично в нікуди. На дорозі уже стояли БТРи, танки, а в кущах ховалися снайпери".

Навіть з Місією Червоного Хреста виїжджати було небезпечно. Віталія та її родина до останнього не знали, чи випустять їх з Шахтарська, адже усі блокпости були зачинені.

"Було дуже страшно. Коли я прощалася з бабусею і дідусем, над головою літали снаряди, а будинки палали. Я не знала, коли побачу їх знову. Намагалася не показувати емоцій та підтримати маму, яка всю дорогу тримала в руках ікону і молилася, щоб в нашу автівку не влучив снаряд".

Уже в Дніпрі, куди Віталія переїхала з мамою та сестрою, вона активно почала займатися волонтерською діяльністю. Тоді їй було 16.

У Дніпрі родина прожила близько року, а коли бої у Шахтарську вщухли - повернулася. Прийомна мати Віталії так і не змогла "прижитися" на новому місці: сумувала за домом та хвилювалася за рідних.

Увага: інші сайти можуть містити рекламу

Кінець Youtube допису , автор: BBC News Україна

Місто на той момент вже жило за новими законами окупації: комендантська година, російська мова у школах, натовпи бійців "ДНР" на вулицях.

У школі Віталія витримала лише тиждень, адже принципово не приховувала неприязні до самопроголошеної "республіки". За це її цькували не лише учні, а й деякі вчителі. Були й ті, хто підтримували Віталію, але не наважувалися робити це відкрито.

"У мене була інша думка, відмінна від усіх. Усі хотіли ближче до Росії, але обґрунтувати чому не могли. Я розуміла, що так на них впливає інформаційне поле".

Пів року дівчина навчалася дистанційно в українській школі, а, щойно виповнилося 18 - переїхала до Дніпра. Родина ж залишилася на окупованій території.

"Вони переживали й не хотіли мене відпускати. Вирішальним стало те, що директорка школи у Дніпрі взяла мене до себе додому, поки не закінчу 11 клас. Мої батьки розуміли, що на окупованій території я довго не витримаю".

"Попередили, що повертатися небезпечно"

У Дніпрі, одразу після школи, Віталія здійснила мрію та вступила на юридичний факультет до Університету митної справи та фінансів. Уже тоді вона працювала з дітьми важких категорій: переселенців, загиблих військових та вихованців дитбудинків - вчила створювати соціальні мультфільми.

Однак за волонтерство "поплатилася" тим, що їй закрили шлях додому: Віталію внесли до "чорних списків" так званої "ДНР".

"Попередили, що повертатися небезпечно, бо мене внесли у "чорні списки". Багато моїх знайомих служать там. Волонтери завжди у зоні особливого ризику, а в маленькому місті всі все знають".

Своїх рідних Віталія не бачила уже три роки. Спершу мама провідувала доньку у Дніпрі, але зараз не приїжджає через стан здоров'я.

"Я дуже сумую за рідними і відчуваю провину, що не можу бути поруч. Найстрашніше, що я не знаю, коли побачу їх знову… Ми зідзвонюємося і я знаю, що вони мене підтримують, але дуже хвилюються".

Історія вихованки інтернату, яка втекла з Донбасу і стала правозахисницею

З АРХІВУ ВІТАЛІЇ СЕРЕБРЯНСЬКОЇ

Зараз Віталія здобуває ступінь магістра і одночасно працює юристкою у правозахисній групі "СІЧ", яка безкоштовно допомагає жертвам війни на Донбасі. Дівчина захищає права переселенців, військових та колишніх полонених і за пів року самотужки виграла сім судових справ.

"До мене звернулася переселенка, яка чотири роки боролася за повернення соціальних виплат - ми їх повернули через суд. Також допомогла військовим пенсіонерам отримати 100% доплати до пенсії - таких прецедентів в Україні не було. Ми перешкодили спробі відібрати землю у атовців з інвалідністю та допомогли переселенцям вселитися у соціальний гуртожиток".

Зараз Віталія допомагає військовим, яких призвали до служби попри стан їхнього здоров'я і мріє стати дитячим омбудсменом.

"Чоловіка з бронхіальною астмою відправили на передову. В нього тремтять руки, він ледве говорить і навіть ручку не може втримати. Як йому можна було дати автомат? Він навіть хотів накласти на себе руки. І таких військових у нас кілька".

"Я на роботі стримуюсь, але коли приходжу додому і переосмислюю, які кроки треба зробити, щоб допомогти людині, у мене такий вибух емоцій, що хочеться на стіну лізти!"

ВВС

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

‡агрузка...


4 роки тому Дніпро позбувся тягаря гріхів і злочинів одного з організаторів Голодомору та офіційно став Дніпром.З тих пір навіть затяті противники узаконення цієї народної назви забули й згадувати про...
Юрій Фоменко

Біля річки Жовтої

1648 року, вночі з 15 на 16 травня, військо Речі Посполитої вишикувалося для здійснення маршу до урочища Княжі Байраки ...Чим була та битва під Жовтими Водами? Початком визвольної війни? Початком бурж...
Олександр ВАЙС

Окупація

Окупація завжди починається з брехні. Певною мірою окупація і є брехнею. Довгими й марними намаганнями називати речі тим, чим вони не є і привласнюванням їх тими, кому вони ніколи не належали. Наш вип...
Колись Чорний ліс тягнувся від Карпатів до Дніпра, а Голубий ліс на Січеславщині займав майже повністю Петриківський, Царичанський, Магдалинівський, Новомосковський та Павлоградський райони.Про що сві...